ПОДОЛЯКИ («podolacy») — польс. політ. угруповання консервативного напряму, що діяло в Галичині в 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. і виражало інтереси польс. землевласників, володіння яких були розташовані між чисельно переважаючим укр. населенням. Назва угруповання походила від частини регіону Поділля на Тернопільщині, що входила до складу Австрійс. імперії (із 1867 — Австро-Угорщина) й де знаходилися найбільші маєтки польс. землевласників. Про початки формування П. як політ. течії можна говорити із серед. 19 ст., після приєднання 1846 до австрійс. провінції Королівство Галіції і Лодомерії території «вільного міста» Краків, де сформувалася течія краківського консерватизму. Поштовхом для кристалізації П. стали революція 1848—49 і самостійний виступ у ній галицьких українців, які створили Головну руську раду й висунули вимогу поділу Галичини за нац. ознакою. Під тиском потреби розв’язання укр. питання значна частина польс. східногалицьких землевласників у серед. 19 ст. прийняла формулу подвійної нац. ідентичності «gente Rutheni, natione Poloni» («русини за походженням, поляки за національністю») і підтримала діяльність «Руського собору». Серед цих діячів були: О.Дідушицький, Ю.Дідушицький, Вол.Дідушицький, Ю.Яблоновський, Л.Яблоновський, А.Голеєвський, Л.Стецький, А.Шумлянський, С.Шумлянський. Основу ідеології групи становило поняття «спільної Вітчизни», під якою розуміли територіальний і культ. простір колиш. Речі Посполитої. Під час революції 1848—49 кілька польс. східногалицьких аристократів навіть погоджувалися перейти на греко-катол. обряд, аби стати повноцінною «руською шляхтою», однак врешті переважна
більшість польс. політ. середовищ у Галичині прийняла тезу про тотожність політ. народу давньої Речі Посполитої з новочасним польс. народом. 1861 політ. погляди П. відображала львів. газ. «G»os», в якій наголошувалося на потребі розширення самоврядних прав Галичини, пріоритеті нац. інтересів перед соціальними, в укр. питанні поєднано традиційну для східногалицьких консерваторів тезу про «братерство» українців і поляків з опором будь-яким спробам українців вести самостійну політ. діяльність. 1862—1915 органом подоляків був львів. час. «Gazeta Narodowa», що належав до найвпливовіших у Галичині. На зламі 1860—70-х рр. влада у провінції зосередилася в руках станьчиків, а П. кілька десятиліть відігравали роль другої за значенням політ. сили, яка впливала на станьчиків у напрямі більшої незалежності від Відня, обмеження їхніх ініціатив щодо сусп. реформ і польсько-укр. угод тощо. В останній чверті 19 ст. діяльність П. активізувалася після того, як лідером течії став Войцех Дідушицький, творець концепції польс. месіанізму, згідно з якою слов’яни мали перебрати цивілізаційне лідерство від герм. світу, а Польща — претендувати на першість серед слов’янства, протиставивши рос. панславізму «ягеллонську» ідею мирного співжиття різних народів на одній землі, серед яких українцям відводилася першочергова роль. Він застерігав поляків перед небезпекою відкритої міжнац. боротьби з українцями у Сх. Галичині, вважаючи її приреченою на поразку, натомість закликав утверджувати свій вплив, створюючи спільні з українцями інституції, пропагував двомовність, зокрема в освіті. Прихильники Войцеха Дідушицького спершу називалися «атеньчики» (від назви його худож. твору «Ateny»), а згодом — «автономісти», оскільки вони виступали за розширення галицької автономії, в якій вбачали запоруку збереження соціальних і нац. привілеїв польс. шляхти. Їхньою орг. формою був клуб автономістів у Галицькому крайовому сеймі, складова частина Консервативної унії.
tp ht :// st hi or o y. rg a .u
/
tp ht :// двірними вогнищами. Наземні житла невеликі (15—20 м2), з відкритими вогнищами, однак траплялися великі (48 м2), двокамерні з глинобитними вогнищами (Круглик). Були також напівземлянки прямокутні або овальні в плані площею до 20 м2 із вогнищами, викладеними камінням чи глиною, та земляними лежанками вздовж стін (Ульма, Лукашівка II в Молдові та ін.). Могильники — це «поля поховань» без зовн. ознак. Обряд — кремація небіжчиків на стороні. Місця спалення небіжчиків виявлені в Поєнешті та Боросешті в Румунії. Майже всі поховання в могильниках Поєнешті і Лукашівка — урнові, а в Долинянах в Україні — ямні. Урни — чорнолощені горщики, глеки та супниці, покришки — миски. В урнах, крім решток кремації, містяться прикраси, деталі одягу, інколи — знаряддя праці. Населення було осілим. Займалося орним землеробством і приселищним тваринництвом. Вирощували просо, пшеницю, ячмінь, коноплю тощо. Розводили велику рогату худобу, овець, свиней, коней. Були розвинуті ремесла — залізодобувне, ковальське, будівельне, гончарське та ін. Існували екон. і культ. зв’язки з антич. містами Причорномор’я та із сусідніми племенами. П.-Л.к. належить до кола латенізованих к-р, тобто таких, які зазнали впливів цивілізації кельтів. Вона склалася внаслідок переселення середньоєвроп. племен у деякій мірі під тиском кельтів. Тому в цій к-рі, крім рис субстратної гетської, виявляються риси різних к-р — латенської і поморської к-р, пшеворської культури, зарубинецької культури та, особливо, різних груп ясторфської к-ри. Пам’ятки П.-Л.к. пов’язують із бастарнами, які, за антич. писемними джерелами, у цей час перебували в Нижньому Подунав’ї. Літ.: Федоров Г.Б. Население Прутско-Днестровского междуречья. В кн.: Материалы и исследования по археологии СССР, № 89. М., 1960; Пачкова С.П. Культура Поенешти-Лукашевка. В кн.: Этнокультурная карта территории УССР в I тыс. н. э. К., 1985; BabeХ M. Die PoieneХti-LukaХevka Kultur. В кн.: Saarbrhcker Beitrage zur Altertumskunde, bd 30. Bonn, 1993. С.П. Пачкова.
Переломним моментом для східногалицького консерватизму стала т. зв. акція В.Козловського 1902—03. Її мета полягала в організації східногалицьких поляків, піднесенні їхньої нац. свідомості, збереженні й розширенні позицій польс. чинника в Сх. Галичині. Більша частина соціальної бази П. прийняла ідеологію польс. націонал-демократії, деякі діячі старшого покоління зблизилися із краківськими консерваторами. В укр. питанні в ході дискусій навколо виборчої реформи Галицького крайового сейму був сформований політичний союз між націонал-демократами й П. (т. зв. антиблок), що протидіяв спробам галицького намісника М.Бобжинського провести реформу шляхом порозуміння з укр. політиками. Важливим орг. осередком «антиблоку» була створена 1906 на базі Центр. передвиборчого к-ту Нац. рада («Rada Narodowa»), що претендувала на роль надпарт. центру польс. політики в Австро-Угорщині. Літ.: Feldman W. Stronnictwa i programy polityczne w Galicyi (1846— 1906), t. 1. Krak\w, 1907; Daszyk K.K. Osobliwy podolak: W kr“gu myСli historiozoficznej i spo»eczno-politycznej Wojciecha hr. Dzieduszyckiego. Krak\w, 1993; Wtor A. Ziemianin-polityk Tadeusz CieЅski: Z dziej\w konserwatyzmu wschodniogalicyjskiego. Szczecin, 1997; Його ж. Galicyjska Rada Narodowa w latach 1907—1914: Z dziej\w instytucji obywatelskiej. Szczecin, 2000; Karolczak K. Dzieduszyccy: Dzieje rodu: Linia poturzycko-zarzecka. Krak\w, 2000; Аркуша О. Українсько-польські відносини у Східній Галичині на початку ХХ століття: Акція Влодзімєжа Козловського. В кн.: Вісник Львівського університету: Серія історична, вип. 37, ч. 1. Львів, 2002; Dzieduszycki W. Mesyanizm polski a prawda dziej\w. Krak\w, 2002; Аркуша О. Польсько-українські дискусії про національний характер Східної Галичини на початку ХХ ст. В кн.: Україна: Культурна спадщина, національна свідомість, державність, вип. 15: Confraternitas: Ювілейний збірник на пошану Я. Ісаєвича. Львів, 2006—07; Мудрий М. Руський собор 1848 року: Організація та члени. В кн.: Україна: Культурна спадщина, національна свідомість, державність, вип. 16. Львів, 2008; Jakubiec T. Wojciech Dzieduszycki: Pisarz, estetyk, filozof. Krak\w, 2009. О.Г. Аркуша.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПОДОЛЯКИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
