ПОГРОМИ ЄВРЕЙСЬКІ — насильницькі акти по-антисемітському налаштованого цивільного населення і військових переважно в періоди соціальних катаклізмів і ослаблення централізованої влади, спрямовані проти євреїв, які супроводжуються знищенням майна, грабуванням, наругою над особистістю, а часто — і позбавленням життя. Сам термін широко увійшов в ужиток після першої значної хвилі антиєврейс. ексцесів 1881—84 в Рос. імперії. Проте часто його застосовують щодо хронологічно більш віддалених подій, зокрема, у випадку України — щодо антиєврейс. ексцесів періоду Хмельниччини, Коліївщини і навіть заворушень 1113 в Києві після смерті кн. Свя-
tp ht :// ди як «єврейсько-більшовицької». Трагедією урядів Директорії Української Народної Республіки було те, що в умовах анархії, відсутності контролю над низовими структурами влади та отаманськими військ. підрозділами (див. «Отаманщина»), вони виявилися безсилими в боротьбі з антисемітськими настроями в країні та у військах. Це призвело до творення у світі уявлення, що укр. нац. рух значною мірою був антисемітським, що, у свою чергу, виразно далося взнаки під час процесу над убивцею С.Петлюри С.Шварцбардом, якого виправдав франц. суд. Літ.: Batchinsky J. et al. The Jewish Pogroms in Ukraine: Authoritative Statements on the Question of Responsibility for Recent Outbreaks against the Jews in Ukraine: Documents, Official Orders, and Other Data Bearing on the Facts as They Exist Today. Washington, 1919; Heifetz E. The Slaughter of the Jews in the Ukraine in 1919. New York, 1921; Материалы для истории антиеврейских погромов в России, т. 2. Пг.— М., 1923; Чериковер И. Антисемитизм и погромы на Украине: 1917—1918 гг. (к истории украинско-еврейских отношений). Берлин, 1923; Committee of the Jewish Delegations. The Pogroms in the Ukraine under the Ukrainian Governments (1917—1920): Historical Survey with Documents and Photographs. London, 1927; Шехтман И.Б. Погромы Добровольческой армии на Украине (к истории антисемитизма на Украине в 1919—1920 гг). Берлин, 1932; Pogroms: Anti-Jewish Violence in Modern Jewish History Cambridge, 1992; Сергійчук В. Погроми в Україні: 1914—1920 (від штучних стереотипів до гіркої правди, прихованої в радянських архівах). К., 1998; Abramson H. A Prayer for the Government: Ukrainians and Jews in Revolutionary Times, 1917—1920 [частина 4-та: «The Pogroms of 1919»]. Cambridge, Massachusetts, 1999; Шульгин О. Україна і червоний жах: Погроми в Україні. К., 2001; Книга погромов. Погромы на Украине, в Белоруссии и европейской части России в период Гражданской войны. 1918—1922 гг. М., 2007. В.Б. Любченко.
294 ПОДАЛЯК
Н.Г. Подаляк.
О.В. Поджіо.
тополка Ізяславича. Єлизаветградський погром 15—17 квітня 1881 розпочав хвилю погромів (переважно розгромлювалися оселі та торгові лавки, але й були десятки вбитих), що прокотилася Україною 1881—84 (найбільш значні з них — київський, смілянський, одеський, балтський і летичівський — мали місце в перші два роки). Ці погроми відбувалися на екон. ґрунті та були спричинені політ. нестабільністю після вбивства рос. імп. Олександра II, а почасти — і пропагандою окремих народовольців (див. «Народна воля»). Їх наслідком став початок масової еміграції євреїв Рос. імперії до США та ін. країн. Друга хвиля масових П.є. припала на 18—29 жовтня 1905 — час після проголошення Височайшого маніфесту 17 жовтня (див. Маніфест 17 жовтня 1905; окремі погроми мали місце й 1906); зареєстровано понад 600 погромів і понад 800 убитих, матеріальні втрати бл. 200 тис. євреїв склали понад 62 млн рублів. Як наслідок, в одну лише Пн. Америку 1906—07 емігрувало 240 тис. євреїв. Широка участь євреїв, які мешкали у «смузі осілості», у політ. житті, зокрема — у революц. орг-ціях, полегшувала погромну агітацію чорносотенним орг-ціям (див. «Чорна сотня»), котрі кваліфікували революц. події в Рос. імперії як спробу єврейсько-інородних, масонських сил зруйнувати державу. Під час Першої світової війни П.є. в окремих місцях окупованих укр. земель Австро-Угорщини (у ході наступу та відступу) влаштовували рос. війська. Починаючи із серпня 1917, протягом кількох місяців погроми (переважно безкровні) вчиняли солдати та окремі частини, що територією України поверталися із фронту. Особливістю погромів в Україні 1918—21, в яких брали участь усі протиборчі сили (на долю Армії Української Народної Республіки та підрозділів, що їй формально підпорядковувалися, припадає 40 %, незалежних формувань — 25, Білої армії — 17, Червоної — 9, Н.Григор’єва — 4, польської — 3, невстановлених загонів — 3 % скоєних погромів), був їх надзвичайно кривавий характер (бл. 50—60 тис. убитих). Сприяло погромній хвилі стереотипне сприйняття населенням рад. вла-
кіної захистила канд. дис. з історії середньовічного міста (1977), яка стала основою монографії «Ганза: Мир торговли и политики в ХII—ХVII столетиях» (1998). Упродовж 1981—99 працювала доцентом у Київ. ін-ті к-ри (із 1997 — Київ. ун-т к-ри і мист-в). Захистила докторську дис. на тему: «Приватносеньйориальні міста Макленбурга і торгово-політична система Ганзи в ХII—ХV ст.» (1998). 1999—2010 — професор Дипломатичної академії України при МЗС України, Нац. ун-ту «Києво-Могилянська академія». Фахівець з історії торгово-політ. діяльності Ганзи, середньовічного міста, міжнар. відносин і дипломатії епохи середньовіччя. Автор понад 200 наук. праць, у т. ч. індивідуальних монографій, шкільних підручників із всесвітньої історії для 7-го і 8-го класів. П. у м. Київ. Праці: Ганза: Мир торговли и политики в ХII—ХVII столетиях. К., 1998; Історія середніх віків: Підручник для 7 класу. К., 2000, 2004; Всесвітня історія: Новий час: Підручник для 8 класу. К., 2008; Могутня Ганза: Комерційний простір, міське життя і дипломатія ХII—ХVII століть. К., 2009. Літ.: Жінки-вчені Києва. К., 2003; Українські історики ХХ століття: Біобібліографічний довідник, вип. 3, ч. 1. К.—Львів, 2003. Г.Г. Денисенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПОГРОМИ ЄВРЕЙСЬКІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
