ПЛОХІЙ Сергій Миколайович (Plokhii Serhii, Plokhy S.M.; н. 23.05.1957) — історик та організатор наук. життя. Кандидат (1982), д-р (1990) істор. н., професор (1990). Н. в м. Горький (нині м. Нижній Новгород, РФ)
в сім’ї інтелігентів, вихідців з України. Дитинство і юність провів у м. Запоріжжя, де 1972 почав публікуватися в місц. молодіжній пресі. Перші наук. статті П. вийшли друком 1978, під час його навчання на істор. ф-ті Дніпроп. ун-ту (1975—80). Великий вплив на формування наук. зацікавлень П. мали: його наук. керівник Ю.Мицик та засновник Дніпроп. школи джерелознавства М.П.Ковальський. Під кер-вом М.Ковальського П. підготував і достроково захистив в Ун-ті дружби народів (Москва) канд. дис., присвячену латиномовній історіографії Хмельниччини (1982). Історія політ. і культ. зв’язків України із Зх. та Центр. Європою стала гол. темою досліджень П. під час його роботи на кафедрі заг. історії Дніпроп. ун-ту (1983— 92), де він пройшов шлях від викладача до професора, зав. кафедри. Результатом його досліджень у цей період стала монографія про українсько-рим. стосунки в 16—17 ст., що склала основу докторської дис., яку він захистив 1990 в Київ. ун-ті. Наприкінці 1980-х рр. П. став ініціатором дослідження історії українсько-нім. стосунків, залучивши до цього викладачів та аспірантів кафедри заг. історії Дніпроп. унту. Згодом на основі кафедри було створено Ін-т українсько-нім. досліджень. Після завершення наук. стажування при Колумбійському й Гарвардському унтах (1986—87) П. сприяв розширенню контактів між укр. та зарубіжними дослідниками. Ставши на громад. засадах директором університетського музею (1988—90), П. започаткував дослідження з історії викладачів унту, репресованих рад. владою в часи сталінського терору. У серпні 1991, під час перевороту в Москві, П. вилетів до Канади на запрошення Ун-ту Альберти як професор-гість департаменту історії. Згодом прийняв запрошення Центру ім. П.Яцика при Канадському інституті українських студій (Ун-т Альберти) стати наук. працівником Проекту перекладу англ. мовою «Історії України-Руси» М.Грушевського. Великий вплив на формування його наук. зацікавлень і підходів у цей час мали праці й особисте
st hi
or
o y.
rg a .u
/
tp ht ://
спілкування з Ф.Сисиним та З.Когутом. У серед. 1990-х рр. П. обійняв посаду заст. директора Центру ім. Петра Яцика та заст. гол. ред. перекладу «Історії України-Руси». Очолив новостворену програму дослідження укр. церков, яка згодом була трансформована у Програму дослідження релігії та к-ри. Історія реліг. і культ. рухів в Україні стала в цей час визначальним напрямом наук. праці П. 1994 він, разом з В.Ульяновським та О.Крижанівським, видав огляд історії укр. церков, що став першим у незалежній Україні підручником із цієї тематики. Працюючи в Ун-ті Альберти (із 2005 — на посаді професора департаменту історії та класичних наук), П. активно співпрацював з Інститутом української археографії та джерелознавства імені М.Грушевського НАН України, де за його ініціативою розпочалося видання матеріалів соборів Української автокефальної Православної церкви. Перше десятиліття 21 ст. стало особливо продуктивним у творчому житті історика. У цей час побачили світ численні праці П., присвячені проблемам реліг. і культ. історії, включно із книгами «Козацтво та релігія» (2001), «Царі та козаки: Іконографічна студія» (2002) й «Релігія і нація в модерній Україні» (2003, разом із Ф.Сисиним). Продовжуючи працю над перекладом «Історії України-Руси» М.Грушевського, П. виступив наук. редактором-консультантом та автором передмов до 3-х томів цієї праці. Він також підготував і видав 2005 першу інтелектуальну біографію М.Грушевського. З особливим зацікавленням було сприйнято наук. громадськістю його працю про формування східнослов’ян. ідентичностей («Походження слов’янських народів», 2006), яка змінила традиційні уявлення про націогенез у Сх. Європі та здобула її авторові нагороду Амер. асоціації ранньослов’ян. досліджень. Три його інші книжки були відзначені нагородами Американської асоціації українознавства. Публікація книг П. в найбільш престижних зх. наук. видвах, у т. ч. Оксфордського та Кембриджського ун-тів, сприяла виведенню укр. історіографії на
Заході на новий рівень та визнанню її досягнень широкою наук. громадськістю. 2007 П. було запрошено обійняти кафедру укр. історії ім. М.Грушевського Гарвардського ун-ту. У Гарварді (США) дослідник продовжив активну наук. та науково-орг. роботу. Крім читання курсів з укр. та східноєвроп. історії і підготовки аспірантів, П. виступив організатором кількох конференцій, що відбулися на базі Українського наукового інституту Гарвардського університету, включно з міжнар. конференцією «Полтава 1709: Переосмислюючи переломну подію в європейській історії». 2008 вийшла збірка його історіографічних нарисів («Україна та Росія: Репрезентації минулого»), а 2010 одне із провідних амер. вид-в «Вікінг» випустило його книжку «Ялта: Ціна миру», яка викликала широкий розголос у ЗМІ США. Поширивши коло своїх зацікавлень на історію міжнар. відносин, П. продовжив традицію висвітлення історії України в найширшому міжнар. контексті, розпочату його попередниками в Гарварді О.Пріцаком, І.Шевченком та Р.Шпорлюком. Беручи активну участь у роботі комісій з присудження наук. грантів при «Програмі гуманітарних досліджень в Білорусі, Росії та Україні» (Амер. рада наук. товариств), Ін-ті ім. Кеннана (Вашингтон), Укр. наук. ін-ті Гарвардського ун-ту та Канад. ін-ті укр. студій, П. сприяв формуванню нових напрямів в укр. дослідженнях в Україні та поза її межами.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПЛОХІЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
