ПІХНО (Пихно) Дмитро Іванович (01.01.1853—29.07.1913) — професор-правник, громад. і політ. діяч-консерватор, публіцист, землевласник. Професор (1885). Н. на х. Нестерівка Чигиринського пов. Київ. губ. Учень проф. М.Бунге, 1874 закінчив Київ. ун-т зі ступенем кандидата юрид. наук, голова студентського юрид. гуртка. 1877 — доцент, із 1885 — екстраординарний, 1888—1901 — ординарний професор Київ. унту по кафедрі політ. економії та статистики. Прибічник екон.
теорій англ. класичної школи, теоретик ринкової конкуренції і капіталіст. раціоналізації промсті й сільс. госп-ва, автор низки наук. праць. Із 1879 — редактор, із 1883 — одночасно ще й співвидавець газ. «Киевлянин», після 1907 формально полишив редакторство. 1885—86 — чиновник з особливих доручень і член мін-ва фінансів Рос. імперії (при міністрові М.Бунге) у складі мін-ва шляхів сполучень Рос. імперії. У 1890-ті — 1901 не раз ставав об’єктом обструкцій демократ. студентства, але попри це часто сприяв поновленню звільнених з Київ. ун-ту студентів. 23 січня 1905 призначений членом Особливої наради з перегляду чинних щодо цензури та у справах друку постанов і вироблення проекту нового в цій сфері статуту. Із вересня 1905 і до кінця життя — неформальний лідер консервативно-монархічних кіл Пд.-Зх. краю, хоча й не поділяв поглядів крайніх правих. Прикметну вагу мав його збірник політ. статей «В осаде» (К., 1906). Політ. противник С.Вітте, публічний критик його політики. Із 1907 — член Держ. ради Рос. імперії за призначенням. Прихильник ідеї заг. нар. освіти та розвитку місц. самоврядування. Автор запропонованої 1908 ідеї виборів членів Держ. ради рос. імперії за нац. куріями від зх. губерній та запровадження в них на основі цієї системи повноцінного земства. Реалізовано 1911, зокрема у Волинській губернії, Київській губернії і Подільській губернії. 1911—13 — противник фальсифікованої Бейліса справи, сприяв проведенню альтернативного розслідування, надавав сторінки «Киевлянина» для оприлюднення його результатів. Ідейний противник українофільства. П. у м. Київ. Похований на хуторі Агатовка Острозького пов. Волинської губернії. Праці: Исторический очерк мер гражданских взысканий по русскому праву. «Киевские университетские известия», 1874, № 8—10; Закон спроса и предложения. Там само, 1874, № 8—10; Закон спроса и предложения. К., 1886; Основания политической экономии, вып. 1. К., 1890. Літ.: Биографический словарь профессоров и преподавателей Императорского университета св. Владими-
263
Д.І. Піхно.
st hi
ПІХНО
or o y. rg a .u
/
tp ht :// дій з історіографії та архівознавства. П. у м. Москва. Бібліогр.: Асафова Н.М., Пичета А.П. Библиография трудов В.И. Пичеты. В кн.: Ученые записки Института славяноведения АН СССР, т. 1. М., 1949; Дукор Е.Я. Владимир Иванович Пичета: Биобиблиографический указатель. Минск, 1978. Літ.: Никитин С.А. Деятельность В.И. Пичеты в области славяноведения. В кн.: Ученые записки Института славяноведения АН СССР, т. 1. М., 1949; Ткаченко Н.М. Работы академика В.И. Пичеты по истории Украины. Там само; Савич А.А. В.И. Пичета, его жизнь и научная деятельность. В кн.: Ученые записки Московского государственного педагогического института имени В.И. Ленина, т. 60. М., 1949; Королюк В.Д. Владимир Иванович Пичета: Опыт творческого портрета. «Вопросы истории», 1970, № 8; Шевченко Ф.П. Академік В.І. Пічета: До 100-річчя з дня народження. «УІЖ», 1978, № 9; Абросимова С.В. Вопросы освободительной борьбы украинского и белорусского народов в трудах В.И. Пичеты. В кн.: Историографические и источниковедческие проблемы отечественной истории. Днепропетровск, 1984; Йоффе Е.Г. Володимир Іванович Пічета. «УІЖ», 1991, № 10; Василенко В.О. Катеринославський період життя В.І. Пічети (1903—1905) та його ранні праці. В кн.: Історія України: Маловідомі імена, події, факти: Збірник статей, вип. 11. К., 2000. О.В. Ясь.
264 ПІЧЕТА
ра: 1834—1884. К., 1884; Кауфман А.Е. Друзья и враги евреев: Д.И. Пихно. Варшава, 1907; Д.И. Пихно (Некролог). «Киевлянин», 1913, 30 июля; К сороковому дню смерти Д.И. Пихно (прибавление к № 245 «Киевлянина»). Там само, 1913, 6 сентября; Сидоров А. В Киеве (из воспоминаний бывшего цензора). «Голос минувшего», 1918, № 7—9. В.Б. Любченко.
Селяни п.г. змушені були наймитувати, здавати наділи в обробіток тяглим за гроші або з половини, чи наймати реманент і худобу для обробітку власного поля. Літ.: Гуржій І.О. Розклад феодально-кріпосницької системи в сільському господарстві України у першій половині ХIХ ст. К., 1954; Теплицький В.П. Реформа 1861 р. і аграрні відносини на Україні. К., 1959. Т.І. Лазанська.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПІХНО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
