ПІДПІЛЛЯ АНТИФАШИСТСЬКЕ — сукупність національновизвол., антифашист. орг-цій, які були створені 1941—44 партійнодерж. органами СРСР або виникли стихійно для боротьби проти німецько-фашист. окупантів. У рад. антифашист. підпіллі було залишено бл. 30 тис. осіб. Спочатку воно складалося лише з підпільних комуніст. і комсомольських орг-цій, а створення непарт. антифашист. орг-цій не передбачалося. Партійно-держ. органи одразу взяли рад. рух Опору під свій ідеологічний, кадровий і орг. контроль. Упродовж усієї війни ВКП(б) намагалася утримувати під своїм впливом і кер-вом не тільки парт. і комсомольське, але й т. зв. патріотичне підпілля, яке виникло стихійно й осн. склад якого не був комуні-
стичним. Саме ВКП(б) ставила перед підпіллям завдання, направляла, координувала й контролювала його дії, підпорядковувала діяльність окремих оргцій інтересам фронту. Комунізм був ідеологічною основою більшості рад. підпільних формувань, а відновлення рад. влади — їхньою кінцевою метою. Кремль поставив перед рад. антифашистами завдання тотальної й безкомпромісної війни, підпорядкованої інтересам Червоної армії, незважаючи на власні труднощі і втрати. Підпільна боротьба стала одним із найбільш ефективних та масових видів руху Опору, вона була поширена на всій території України і здійснювалася в різноманітних формах: 1) орг. розбудова: залучення до підпільної діяльності нових членів, розширення підпільної мережі, встановлення зв’язку з ін. підпільними орг-ціями, партизан. загонами та з «Великою землею», планування операцій, налагодження управління й конспірації, створення матеріальної бази підпілля, облаштування явок і «поштових скриньок», підробка документів, легалізація підпільників, насадження агентури в окупаційних установах; 2) агітація й пропаганда: інформаційна війна, поширення правдивих і неправдивих відомостей в усній (чутки, радіопередачі) або друкованій (листівки, газети) формі з метою схилити місц. населення й (рідше) самого противника на свій бік; доведення до населення успіхів руху Опору в антифашист. боротьбі; антифашист. пропаганда й агітація, прийом і розповсюдження інформації з рад. радіо, поширення зведень Радінформбюро, протидія нім. пропаганді; 3) психологічна війна: відновлення й збереження елементів рад. влади на окупованих територіях, підтримка патріотичних настроїв серед населення, поширення думок і чуток про швидке повернення Червоної армії, створення у свідомості людей ефекту присутності й непорушності рад. влади у вигляді підпільно-партизан. формувань, запобігання співпраці місц. населення з окупантами, залякування зрадників і
tp ht :// st hi or o y. rg a .u
/
tp ht ://
нестійких елементів, підрив бойового духу окупаційних військ та адміністрації; дезінформування окупаційних властей, морально-психологічне розкладання адміністрації ворога й його військ. формувань, політ. робота серед населення окупованих територій. Провокування окупантів на несиметричні репресії проти мирного населення і розширення таким чином соціальної бази руху Опору; 4) саботаж: свідоме невиконання або недбале виконання певних обов’язків, неспівпраця з окупантами, невихід на роботу, відмова від сплати податків та здачі с.-г. продукції, пошкодження обладнання, розкрадання майна, прихована протидія військ., політ., екон. заходам окупантів; проникнення в окупаційні органи влади; протидія угонові молоді на роботу до Німеччини; переховування євреїв, циганів, поранених червоноармійців і партизанів; допомога військовополоненим, збитим льотчикам, утікачам та «оточенцям»; 5) диверсії: виведення з ладу воєнних, пром. та ін. об’єктів, порушення управління військами, порушення комунікацій (доріг, мостів), вузлів та ліній зв’язку, високовольтних ліній, отруєння і знищення водогонів та криниць, руйнація живої сили й воєнної техніки тощо; 6) розвідка: збір і передача розвідувальних відомостей для воєнного й політ. кер-ва СРСР, партизан. загонів, ін. підпільних орг-цій; 7) терор: знищення живої сили противника; ліквідація зрадників, колабораціоністів, представників окупаційної адміністрації; 8) сприяння партизан. загонам: постачання партизанам продовольства, зброї та амуніції, розвідданих; створення партизан. резервів; організація й мобілізація боєздатного населення, яке залишилося на окупованій території, переправлення його до партизан. загонів; 9) збройне повстання: відкритий збройний виступ проти окупантів з метою звільнення населених пунктів або безпосередньої взаємодії з Червоною армією.
Через недоліки в управлінні, брак досвіду й відсутність широкої підтримки населення на першому етапі свого існування рад. підпілля зазнало відчутних втрат. Лише 10 % підпільних орг-цій пережили зиму 1941/42. Загалом упродовж окупації загинуло бл. 40 тис. підпільників. Проте набуття досвіду боротьби і зростаюча підтримка населення привели упродовж 1942 до активізації комуніст. підпілля і стихійного виникнення нових патріотичних груп. 1943—44 антифашист. підпілля здобуло масову підтримку населення, перехопило ініціативу в боротьбі з окупантами та завдавало їм дедалі більш відчутних ударів. Специфіка укр. ландшафту зумовила те, що у степових і лісостепових районах УРСР тривале існування партизан. загонів було неможливим. Тому на більшості території України гол. антифашист. силою виступали підпільні орг-ції. Найбільшу активність підпільники проявляли у великих містах центр., пд. і сх. України: Києві, Одесі, Дніпропетровську, Харкові, Запоріжжі, Миколаєві, Херсоні, містах Криму й Донбасу. Найбільш відомими сучасникам підпільними орг-ціями стали: «Молода гвардія» (Краснодон), «Народна гвардія» (Львів), «Партизанська іскра» (с. Кримка Первомайського р-ну Миколаїв. обл.), «Центр» (Миколаїв), «Ревком» (Запоріжжя). У заліснених районах пн. України підпільники діяли в тісній взаємодії з партизан. загонами. За офіц. даними, впродовж 1941—44 в лавах рад. антифашист. підпілля у складі 22-х підпільних обкомів, 13-ти ін. великих підпільних центрів, 200-т міськкомів і райкомів КП(б)У, понад 50-ти підпільних обкомів, міськкомів та райкомів комсомолу, 3,5 тис. низових орг-цій і груп боролися з ворогом 100 тис. патріотів. Вони завдали окупантам відчутних втрат у живій силі, техніці, ослаблювали їхній екон. потенціал, зміцнювали віру українців у перемогу й підривали волю до боротьби в німецько-фашист. загарбників. Істор. значення антифашист. боротьби українців у тилу ворога полягає в тому, що ця боротьба засвідчила не-
сприйняття нацистського «нового порядку» більшістю українців, продемонструвала мужність і стійкість укр. народу, його вагомий внесок у вигнання окупантів та зробила його одним із народів-переможців у Другій світовій війні. Літ.: Загорулько М.М., Юденков А.Ф. Крах плана «Ольденбург»: О срыве экономических планов фашистской Германии на оккупированной территории СССР. М., 1974; Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза 1941— 1945 гг., т. 1—3. К., 1975; Григорович Д. и др. Коммунистическое подполье на Украине в годы Великой Отечественной войны. К., 1976; Немятый В.Н. Всенародная борьба против экономических мероприятий фашистских оккупантов на Украине (1941—1944). К., 1980; Замлинский В.А., Немятый В.М. Партийное подполье: Деятельность подпольных партийных органов и организаций на оккупированной советской территории в годы Великой Отечественной войны. М., 1983; Кучер В.І. Бойова діяльність антифашистського підпілля на Україні, 1941—1944. К., 1983; Народная война в тылу фашистских оккупантов на Украине, кн. 1: Борьба в подполье. К., 1985; Безсмертя: Книга пам’яті України: 1941—1945. К., 2000; Кучер В.І., Чернега П.М. Україна у Другій світовій війні (1939—1945). К., 2004. М.А. Слободянюк.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПІДПІЛЛЯ АНТИФАШИСТСЬКЕ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
