ПІВНІЧНА ВІЙНА 1700—1721, Велика Північна війна, Третя Північна війна — воєнний конфлікт між Данією, Річчю Посполитою, Росією, Саксонією, Пруссією і Ганновером, з однієї сторони, та Швецією — з другої. Передумовами війни було невдоволення сусідів Швеції її домінуванням у Пн.-Сх. Європі, що склалося протягом 17 ст. внаслідок успішних завоювань швед. королів Густава-Адольфа та Карла ХI. 1700 сформувалося ядро антишвед. коаліції (Пн. союзу) у складі Данії, Саксонії та Росії. Бойові дії розпочалися в лютому 1700 з облоги саксонськими військами Риги (нині столиця Латвії), що належала швед. короні, та нападу датчан на герцогство Гольштейн-Готторп, яке мало гарантії свого суверенітету з боку Швеції. Восени 1700 у війну вступила Росія, взявши в облогу Нарву (нині місто в Естонії). Військ. формування Лівобереж. Гетьманщини, Запорозької Січі та Слобідської України були задіяні в П.в. як сателіти Рос. д-ви. У бойових діях у Ліфляндії протягом 1700—02 брали участь козац. корпуси І.Обидовського і Д.Апостола. Заручившись підтримкою Англії та Голландії, швед. король Карл ХII висадив десант неподалік від Копенгагена (Данія), змусивши датського короля Фредеріка IV Ольденбурга вийти з війни і укласти 7 серпня 1700 Травендальський мир. Осн. сили швед. армії було перекинуто під Нарву, де 19 листопада 1700 вони розгромили військо рос. царя Петра I. 1701 шведи
tp ht :// st hi or o y. rg a .u
/
tp ht ://
вирушили проти саксонських військ, котрі поспіхом залишили Ліфляндію. Воєнні дії перемістилися на територію Речі Посполитої, де саксонці зазнали низки поразок (Клішов, 1702; Торунь, 1703). Скликаний 1704 після взяття Варшави, за ініціативою шведів, вальний сейм позбавив саксонського курфюрста Августа II Веттіна польс. корони, обравши на його місце Станіслава Лещинського. Частина польс. шляхти та магнатів підтримувала Августа II Веттіна, утворивши Сандомирську конфедерацію. Перерва в бойових діях на сх. напрямку дала змогу царю Петру I провести реорганізацію армії і протягом 1702—04 поступово оволодіти важливими швед. фортецями у Прибалтиці, вийти до Балт. моря. Підтримуючи свого союзника, Петро I підписав 19 серпня 1704 із Августом II Веттіном Нарвський договір 1704, що оголошував вступ у війну Речі Посполитої і надавав гарантії воєнної допомоги з боку Росії. У продовження цих домовленостей навесні 1704 війська гетьмана І.Мазепи форсували Дніпро і вступили в Правобережну Україну, а до Білорусі було виряджено корпус М.А.Миклашевського. До осені 1704 козац. війська опанували найважливішими опорними пунктами в Правобереж. Наддніпрянщині та на Волині, однак не змогли протидіяти шведам у Галичині, де ті захопили Львів. Право- та Лівобережна Україна знову возз’єдналися в єдиній козацькій д-ві під правлінням І.Мазепи. На поч. 1705 діям шведів у Західній Україні перешкодили рос. та козац. війська, які досягли Зборова й рушили на Львів і Замостя (нині м. Замость, Польща). Рейдові загони укр. війська також було задіяно в Польщі й у Спішській провінції. Це змусило Карла ХII після розгрому Саксонії повернути свою армію на схід. У грудні 1705 шведи виступили в район Гродна (нині місто в Білорусі) й несподівано блокували там російсько-саксонське військо. Намагаючись вивести з оточення свої гол. сили, Петро I сконцентрував у Мінську (нині столиця Білорусі) 15-тис. рос. корпус і 15 тис. укр. кінноти І.Мазепи, котрі мали прикривати
223
Північна війна. Битва під Нарвою. Гравюра з прижиттєвим портретом шведського короля Карла ХII роботи невідомого німецького художника. Початок 18 ст.
Північна війна. Шведи у Львівській ратуші. Гравюра К. Ауера. 1837.
st hi
ПІВНІЧНА
or o y. rg a .u
/
відхід гродненського угруповання. Окремі укр. залоги розміщувалися в Слуцьку, Несвіжі (нині обидва міста Мінської обл.) й Ляховичах (нині місто Брестської обл.; усі в Білорусі). На поч. 1706, після відходу гол. сил рос. армії з Білорусі, більшість фортець була блокована шведами. На допомогу обложеному в Ляховичах козац. гарнізону було виряджено російсько-укр. відділ Д.Апостола та С.Неплюєва, котрий був розгромлений шведами 19 квітня 1706 під Клецьком (нині місто Мінської обл., Білорусь). Ця поразка спричинила поступове захоплення шведами ключових пунктів у Білорусі. Карл ХII із гол. силами повернувся до Саксонії. Переслідуючи сили конфедератів та залишки королів. армії, взимку 1706 Карл ХII розбив їх 13 лютого у битві при Фрауштадті та взяв
Лейпциг. 24 вересня 1706 Август II Веттін уклав Альтранштадський мир, зрікаючись польс. корони й союзу з Росією. Поразка Польщі та Саксонії давала змогу Карлу ХII знов зосередити свої сили проти Росії. Доки точний напрямок руху шведської армії не визначився, Петро I наказав укріпити Київ і готувати гетьман. військо до відсічі шведам. Військ. потенціал Гетьманщини був істотно підірваний попередніми воєнними діями. Козац. та наймані полки, що протягом війни зіткнулися з новим, незнаним доти противником, зазнавали важких втрат, страждали від вад постачання. Зовн. торгівля Гетьманщини фактично була паралізована, знекровлюючи поповнення держ. скарбу. Влітку 1707 напередодні швед. вторгнення Петро I розпорядився провести реформування козац. війська,
tp ht ://
224 ПІВНІЧНА
котре загрожувало реорганізацією всього військово-політ. устрою гетьманату. Росія також не поділяла планів І.Мазепи щодо приєднання Правобереж. України до Гетьманщини, користуючись нею як розмінною монетою в переговорах з Августом II Веттіном. На поч. 1708 швед. армія виступила в похід на смоленському напрямку до Москви, але через винищення продовольства і згін населення, до якого вдавалися відступаючі росіяни, восени 1708 була змушена звернути на південь. Зневірена в підтримці Росії козацька старшина на чолі з І.Мазепою зав’язала за посередництвом польс. короля Станіслава Лещинського зносини зі швед. королем Карлом ХII, маючи на меті встановити над Гетьманщи-
ною швед. протекторат. 25 жовтня 1708 І.Мазепа з частиною найманих і козац. полків перейшов на бік шведів, закликавши старшину й козаків виступити проти рос. політики в Україні. Бойові дії в Лівобережній Україні наприкінці 1708 — на поч. 1709 і репресії росіян проти прибічників І.Мазепи та мирного населення позбавили гетьмана та швед. армію підтримки. 27 червня 1709 виснажені й деморалізовані швед. війська були розгромлені переважаючими силами росіян в ген. битві під Полтавою. Залишки швед. армії були оточені на узбережжі Дніпра біля Переволочної й потрапили до рос. полону. Карл ХII і гетьман І.Мазепа з невеличким загоном знайшли прихисток у володіннях турец. султана Агмеда III (спочатку — в Бендерах (нині місто в Мол-
дові), згодом в — Едірне; нині місто в Туреччині). Після смерті І.Мазепи Карл ХII зі своїми прибічниками залишався в еміграції до 1714. Після Полтавської битви 1709 Петру I вдалося реанімувати Пн. союз. У жовтні 1709 Росія підписала дві угоди, згідно з якими до участі в бойових діях поверталися Данія та Саксонія. 1712 союзники перемістили воєнні дії до Померанії, звідки шведи контролювали пд. узбережжя Балтики. Стосунки між союзниками почали ускладнюватися через наближення переділу швед. володінь і втручання європ. д-в (Франція, «Священна Римська імперія германської нації»), котрі завершили війну за Іспанську спадщину 1701—14. 10 грудня 1712 в битві під Гадебу-
st hi
or
o y.
rg a .u
/
tp ht ://
шем (нині місто в Німеччині) шведи завдали поразки датськосаксонським військам. 1712—13 помітно активізувалися бойові дії на Балтиці. 18 вересня 1713 капітулював Штеттін (нині м. Щецин, Польща), а територію Померанії було поділено між Саксонією і Голштинією. Протягом кінця 1713 — 1714 рос. експедиційний корпус за підтримки флоту завдав шведам відчутних поразок, опанувавши значною частиною Фінляндії. Висланий 1714 з Османської імперії Карл ХII зосередив свої сили в Померанії, за втримання якої у війну в травні 1715 вступила Пруссія. Після серії перемог датського флоту над шведами та капітуляції Штральзунда (нині місто в Німеччині) Пруссія та Ганновер уклали з Данією союзну угоду. У відповідь шведи ввели свої війська до Норвегії, що належала датській короні. Просування швед. військ стримували кілька прикордонних фортець, під час облоги однієї з яких (Фредрікстен) 30 листопада 1718 загинув Карл ХII. Після сходження на престол сестри Карла ХII Ульріки-Елеонори Швеція взяла курс на поступовий вихід із війни, розпочинаючи за підтримки Великої Британії сепаратні переговори зі своїми противниками. У листопаді 1719 Швеція поступилася Ганноверу своїми опорними пунктами на Пн. морі — Бременом і Верденом (нині обидва міста в Німеччині). У січні 1720 Швеція уклала мир із Пруссією, поступившись Штеттіном і гирлом Одеру. У червні 1720 було укладено мир із Данією, за яким датчани одержали територіальні поступки в Шлезвіг-Гольштейні. Розраховуючи на підтримку Великої Британії, Швеція прагнула мінімалізувати свої територіальні втрати в Сх. Прибалтиці, але рос. десанти, висаджені на швед. узбережжі, примусили Стокгольм піти на переговори. Після тривалих перемовин у Ніштадті (нині м. Усікаупункі, Фінляндія) 30 серпня 1721 було підписано мирний договір, згідно з яким Росія залишала за собою захоплені протягом війни Прибалтику, пд.зх. Карелію. Підсумком війни стала втрата Швецією панування на Балт. морі, значних територій на східнобалт. узбережжі та в Німеччині, а разом із ними — і лі-
дерства у центрально-східноєвроп. регіоні, яке перейшло до Росії. Літ.: Maсловский Д. Северная война 1700—1721 гг. СПб., 1892; Стилле А. Карл ХII как стратег и тактик в 1707—1709 гг. СПб., 1912; Feldman J. Polska w dobie wielkiej wojny p\»nocnej 1704—1709. Krak\w, 1925; Крупницький Б. Плани Мазепи у зв’язку з планами Карла ХII перед українським походом шведів. В кн.: Мазепа: Збірник статей, т. 1. Варшава, 1938; Gierowski J. W cieniu Ligi P\»nocnej. Wroc»aw, 1971; Hassinger E. Brandenburg-Preu8en, Schweden und Ru8land 1700—1713. Mhnchen, 1953; Тарле Е.В. Северная война и шведское нашествие на Россию. М., 1958; Wimmer J. Wojsko Rzeczypospolitej w dobie wojny P\lnocnej (1700—1717). Warszawa, 1965; Cberg A. Karolinerna och _sterlandet. Stockholm, 1967; История Северной войны 1700—1721 гг. М., 1987; Staszewski J. August II Mocny. Wroc»aw—Warszawa—Krak\w, 1998; Мельник Л. До історії участі українського козацтва у військових діях у Прибалтиці в роки Північної війни (1700—1702 рр.). В кн.: На пошану 80річчя професора Теодора Мацьківа: Науковий збірник. К., 1999; Frost R.I. The Northen Wars: War, State and Society in Northeastern Europe 1558—1721. Longman, 2000; Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. НьюЙорк—К.—Львів—Париж—Торонто, 2001; Lilijegren B. Karl XII: En Biografi. Lund, 2002; Сокирко О. Козацьке військо під прицілом модернізації. В кн.: Соціум: Альманах соціальної історії, вип. 2. К., 2003; Його ж. Лицарі другого сорту: Наймане військо Лівобережної Гетьманщини 1669—1726 рр. К., 2006; Енглунд П. Полтава. Х., 2009; Сокирко О. Війська українських гетьманів у Полтавській битві 27 червня 1709 р. «УІЖ», 2009, № 2; BurdowiczNowicki J. Piotr I, August II i Rzeczpospolita: 1697—1706. Krak\w, 2010. О.Г. Сокирко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПІВНІЧНА ВІЙНА 1700—1721» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
