ПИЛИПЧУК Пилип Каленикович (1890—1940) — громад., політ. і держ. діяч, дипломат. Н. на Волині. Закінчив Ін-т шляхів сполучення в Санкт-Петербурзі.
tp ht :// st hi or o y. rg a .u
/
tp ht ://
1912—17 був активним діячем укр. громади С.-Петербурга (із 1914 — Петроград; нині м. С-Петербург): входив до Інформаційного бюро студентських громад, був членом Гол. укр. студентської ради, в якій виконував обов’язки скарбника. Лютневу революцію 1917 зустрів у Петрограді, згодом перебрався до Києва. Член Української партії соціалістів-революціонерів (1917), із липня входив до ЦК УПСР. Із травня 1917 — нач. Київ. округи водних шляхів. У часи Української Держави — нач. Київ. округи шляхів сполучення. Після перемоги протигетьманського повстання 1918 входив до Ради комісарів, що виконувала обов’язки уряду протягом 15—26 грудня 1918. Один з організаторів у січні 1919 Української народно-республіканської партії, член її ЦК. За Директорії Української Народної Республіки — керуючий мін-вом шляхів в урядах В.Чехівського та С.Остапенка (грудень 1917 — квітень 1919). У серпні 1919 перебував у Варшаві на чолі надзвичайної дипломатичної місії, яка вела переговори з прем’єром І.Падеревським та нач. Польс. д-ви Ю.-К.Пілсудським. Товариш (заст.) міністра шляхів в уряді І.П.Мазепи (березень—травень 1920), керуючий мін-вом шляхів в уряді В.Прокоповича (травень— жовтень 1920), член Конституційної комісії (вересень 1920). Разом з урядовими структурами УНР наприкінці 1920 виїхав до Польщі. Заст. голови Ради Республіки, прем’єр-міністр та міністр фінансів уряду УНР на еміграції (1921—22). Залишився в еміграції, професор Укр. (таємної) політехніки у Львові (1922—25), із 1927 жив у Луцьку, працював інженером. Засновник і голова Т-ва ім. Лесі Українки. П. у м. Хелм (Польща), похований на місц. кладовищі. Літ.: Лотоцький О. Сторінки минулого, ч. 2. Варшава, 1933; Мазепа І. В огні і бурі революції: 1917—1921. К., 2003; Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки: 1918—1920: Документи і матеріали, т. 1—2. К., 2006. О.Д. Бойко.
хорунжий Армії УНР (1920). Походив із міщан Київської губернії. Закінчив Київ. піх. юнкерське уч-ще (1900), склав іспити при Миколаївському інженерному уч-щі (Санкт-Петербург, 1903) для переводу на службу в інженерні війська. 1910—11 навч. в офіцерській повітряній школі. Учасник Першої світової війни, командир 1-го повітроплавного дивізіону, полковник. З поч. 1917 брав активну участь в укр. військ. русі, один із засновників Українського військового клубу імені гетьмана П.Полуботка. На Першому Українському військовому з’їзді 1917 обраний до Укр. ген. військ. к-ту (УГВК; див. Генеральний військовий комітет) та кооптований до складу Української Центральної Ради. Наприкінці травня 1917 у складі делегації, очолюваної В.Винниченком, вів переговори з Тимчасовим урядом та Петрогр. радою робітн. і солдатських депутатів про визнання рос. владою автономії України. У червні 1917 очолив агітаційно-просвітницький відділ УГВК. З липня 1917 — представник УГВК при Гол. штабі рос. армії в Петрограді (нині м. С.-Петербург), з листоп. 1917 — нач. відділу створюваного укр. Ген. штабу. В січні 1918 брав участь у вуличних боях з більшовицькими загонами в Києві. У період Української Держави перебував на дипломатичній слу-
жбі, очолював консульство в Москві. Наприкінці 1918 відновлений Директорією Української Народної Республіки на службі в Армії Української Народної Республіки. 1919—20 — командир Корпусу кордонної охорони, генерал-хорунжий (листопад 1920). З грудня 1920 перебував у таборах інтернованих формувань Армії УНР у Польщі. У квітні 1921 очолив Координаційний к-т керівників культурно-освіт. справами в таборах. Заснував табірний театр, початкову та середню школи, б-ку в таборі Ланцут, виступив засновником військ. час. «Наша зоря». П. і похований у м. Каліш (Польща). Літ.: Старий [Удовиченко О.] Спогади про Пилькевича. «Наша зоря» (Каліш), 1923, № 31/32; Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. К., 1998; Литвин М., Науменко К. Збройні сили України першої половини ХХ ст.: Генерали і адмірали. Х., 2007; Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). К., 2007. А.О. Буравченков.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПИЛИПЧУК» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
