ПЕТРУШЕВИЧ Антін Степанович (18.01.1821—23.09.1913) — історик, архівіст, археолог, мовознавець, громад. діяч. Д-р історії (1884). Н. в с. Добряни поблизу Стрия в родині священика. Після навчання в Стрийській трикласній школі 1833 продовжив навчання в г-зії отців домініканців у Львові, де вивчав філос. і богословські науки. 1841 поступив на богословський ф-т Львів. ун-ту, паралельно навч. у Львів. духовній семінарії. Під час навчання в ун-ті познайомився з «батьком» галицької історії Д.Зу-
А.С. Петрушевич.
tp ht :// Буковини й Молдови з метою пошуку і збору матеріалів до історії українсько-румун. взаємин. 1861 П. остаточно переїхав до Львова, де 6 вересня 1861 призначений соборним каноніком Львів. митрополичої капітули. 8 вересня 1884 П. визнано д-ром історії Київ. ун-ту «у знак поваги до вчених праць у галузі руської історії», 30 травня 1888 отримав диплом дійсного члена Одеського товариства історії та старожитностей (від 1901 — почесний член). 9 березня 1894 обраний членом Імператорського Моск. археол. т-ва. 1905 розпорядженням митрополита А.Шептицького звільнений за власним бажанням від консисторських обов’язків. П. у м. Львів, похований на Личаківському цвинтарі. Для світогляду П. характерні вірнопідданість Австро-Угор. монархії, антипольськість, глибока релігійність, любов до рідного краю. Залишався одним із нечисленних представників генерації галицьких діячів серед. 19 ст., які на поч. 20 ст. стояли на позиціях старорусинства. Сфера наук. зацікавлень — вивчення середньовічної історії, церк. життя Галичини, Волині та Буковини. Проводив археол. дослідження, виступав співорганізатором археол. виставок у Львові, Коломиї, Тернополі, засновник б-ки і музею при т-ві «Народний дім» у Львові. З іменем П. пов’язане становлення в Галичині укр. археографії: вивчав і публікував документи з історії братств, церк. життя, козацтва. Творчий доробок ученого налічує більше 200 праць. Літ.: Линниченко И. А.С. Петрушевич. Одесса, 1901; Свистун Ф. Кто большій: г. Михайло Грушевскій или о. А. Петрушевич. «Галичанин», 1901; Грушевський М. Рецензія на книги А. Петрушевича «Лингвистическо-историческая изследованія о начатках города Львова и окрестностей его...» і «О соборной Богородичной церкви в городе Галиче» (1890). Б\м, б\р; Франко І. О. Антін Петрушевич: Ювилейна сильветка. «ЛНВ», 1901; Крип’якевич І. Джерела з історії Галичини періоду феодалізму (до 1772 р.): Огляд публікацій. К., 1962; Максимчук І. Нарис історії роду Петрушевичів. Чикаго, 1967; Королько А. Петрушевич і ранній етап русофільського руху в Галичині. «Галичина» (ІваноФранківськ), 2001. І.Я. Соляр.
брицьким, став його учнем. 1843 написав першу наук. працю лат. мовою «De versione slovenica Sacrae Scripturae» («Про слов’янський переклад Святого Письма»). 1847 посвячений Г.Яхимовичем у священицький чин і призначений на службу на деякий час при церкві в митрополичих володіннях у Перегінську (нині смт Перегінське). Митрополит М.Левицький запросив П. в серпні 1847 до себе у василіанський Унівський монастир та призначив своїм капеланом і нотаріусом митрополичого уряду. У громадсько-політ. житті в період «Весни народів» заявив про себе як один із лідерів нац. відродження в Галичині, виступив на захист укр. мови. 19—26 жовтня 1848 взяв участь у «Соборі руських учених», де був включений учасником 4-х секцій (виділів): любомудрія і наук природи; історії і географії (голова); управи рус. мови і літератури, як давньої, так і теперішньої; старослов’ян. літератури. 21 жовтня 1848 виступив із програмою істор. виділу, яка складалася із трьох частин: 1) предмет вивчення історії Пд.-Зх. Русі; 2) джерела дослідження; 3) засоби розширення знань із вітчизн. історії. 1856 одержав самостійну парафію в с. Новиця (нині село Калуського р-ну Івано-Франк. обл.), але через прохання М.Левицького залишився в Уневі (нині село Перемишлянсього р-ну Львів. обл.). Переїхав туди 1858 (після смерті митрополита). Із 1849 — прихильник русофілів («москвофілів»), із 1850 — член гуртка «погодінської комісії», тісно співпрацював із віденським русофільським гуртком на чолі з М.Ф.Раєвським. Із його ініціативи було впроваджено у сферу діловодства штучне «язичіє». 1861, 1867, 1870 був обраний до Галицького крайового сейму (виборча округа Калуш—Войнилів); 1873 — до віденського парламенту (виборча округа Калуш—Долина—Бібрка). 1857 іменований почесним каноніком митрополичої капітули. У червні—липні 1858 перебував у Перемишлі
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Петрушевич Антін Степанович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
