ПЕТРОВСЬКИЙ Григорій Іванович (04.02(23.01).1878—09.01. 1958) — рад. держ. і парт. діяч. Н. в м. Харків у сім’ї кравця. Навч. в початковій церк. школі та на вечірніх тех. курсах для робітників. Працював робітником на з-дах Катеринослава (нині м. Дніпропетровськ), Харкова, Миколаєва, Маріуполя, Донбасу. У революц. русі — з 1895, з 1897 — член катериносл. «Союзу боротьби за визволення робітничого класу», згодом — Катериносл. к-ту Російської соціал-демократичної робітничої партії. Репресований царським урядом 1900 і 1903. 1905 — один з організаторів Катериносл. ради робітн. депутатів і бойового страйкового к-ту. 1912 обраний депутатом до 4-ї Держ. думи Рос. імперії від Катериносл. губ., очолив більшовицьку фракцію. 1913 кооптований до ЦК РСДРП. Заарештований і засланий до Сх. Сибіру 1914. У червні 1917 повернувся до Петрограда (нині м. Санкт-Петербург), у липні 1917 посланий представником ЦК РСДРП(б) до Катеринослава і Донбасу. Активний учасник організації боротьби проти Української Центральної Ради. Із серпня 1917 —
194 ПЕТРОВСЬКИЙ
М.Н. Петровський.
член Катериносл. к-ту РСДРП(б), гласний Держ. думи і депутат Ради. На Другому Всеросійському з’їзді рад 1917 обраний членом Всерос. ЦВК. З листопада 1917 до березня 1919 — нар. комісар внутр. справ РСФРР. Активний прихильник «червоного терору». Один із організаторів встановлення рад. влади на Донбасі. Брав участь у підписанні Брестського мирного договору РСФРР з державами Четверного союзу 3 березня 1918. У березні 1919 обраний головою ВУЦВК. Член Тимчасового бюро по кер-ву парт. роботою на територіях України, звільнених від Денікіна, у грудні 1919 — лютому 1920 — голова Всеукр. революц. к-ту. 1920— 33 — голова Всеукр. центральної комісії незаможних селян. 1920—38 — член політбюро ЦК КП(б)У. 1921—39 — також член ЦК РКП(б)/ВКП(б), а 1926— 29 — кандидат у члени політбюро ЦК ВКП(б). З 1922 — заступник голови ЦВК СРСР. У 1920-х рр. очолював комісії ВУЦВК з опрацювання проектів законів аграрного законодавства та щодо рад. буд-ва. Під час голоду 1921— 1923 років в УСРР займав непослідовну позицію у питаннях хлібопостачання РСФРР і допомоги голодуючим УСРР. Спочатку «з політичних міркувань» анулював постанову Укр. екон. ради про проведення обстеження становища в неврожайних укр. губерніях, але потім, у травні 1922, звертався із клопотаннями до Всерос. ЦВК припинити вивіз продовольства за межі УСРР. В ін. питаннях послідовно проводив ленінську політику в Україні. Після смерті В.Леніна підтримував сталінський політ. курс, однак під час голодомору 1932—1933 років в УСРР знову проявив, як вважав Й.Сталін, недостатню твердість. 1937—46 був депутатом ВР СРСР. 1938 знятий із посади голови ВУЦВК і відкликаний до Москви. 1939 на ХVIII з’їзді ВКП(б) об’явлено про зв’язок П. з «ворогом народу» С.Косіором. З 1940 — заст. директора Музею революції (Москва) з госп. частини. Після смерті Й.Сталіна реабілітований. П. у м. Москва. Літ.: Бессонова О.В. Партийная и государственная деятельность Г.И. Петровского в восстановительный период на Украине (1921—1925): Автореферат дис. … канд. истор. наук. Х.,
1967; Меленевский А.Ф., Курый Г.Н. Г.И. Петровский. К., 1987; Голод 1921—1923 років в Україні. К., 1993; Политические партии России: Конец ХIХ — первая треть ХХ ст.: Энциклопедия. М., 1996. О.М. Мовчан.
історії: Б.Хмельницького, І.Богуна, М.Кривоноса та ін. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, медалями. П. у м. Київ. Праці: До питання про певність відомостей літопису Самовидця й про автора літопису. «Записки Ніжинського інституту народної освіти» (Ніжин), 1926, кн. 6; До історії Руїни. Там само, 1928, кн. 8; Нариси історії України ХVII—початку ХVIII століть. Х., 1930; Визвольна війна українського народу проти гніту шляхетської Польщі і приєднання України до Росії (1648—1654). К., 1940; Богдан Хмельницкий. М., 1944; Максим Кривонос. К., 1944; Освободительная война украинского и белорусского народов против польских захватчиков: Богдан Хмельницкий. М., 1946. Літ.: Олійник Л.В. Український радянський історик М.Н. Петровський. «УІЖ», 1964, № 5; Дмитрієнко С. Студентські роки Миколи Петровського. «Сіверянський літопис», 1995, № 4; Білокінь С. Петровський Микола Неонович. В кн.: Вчені Інституту історії України: Біобібліографічний довідник, вип. 1. К., 1998; Коржелецька С. Внесок М.Н. Петровського в історичну науку (узагальнений огляд праць). «Історіографічні дослідження в Україні», 1998, № 8; Удод О.А., Шевченко А.Ю. Микола Неонович Петровський (1894—1951): життя і творчий шлях історика. К., 2005. Ю.А. Пінчук.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Петровський Григорій Іванович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
