ПЕТРОВ Віктор Платонович (псевдоніми — В.Домонтович, В.Бер та ін.; 22(10).10.1894—08. 06.1969) — літературознавець, фольклорист, етнограф, історик, археолог, філософ, письменник. Д-р філол. н. (1930). Н. в м. Катеринослав (нині м. Дніпропетровськ) у сім’ї священика. Середню освіту здобув в Одесі (до 1907) та Холмі (нині м. Хелм, Польща; 1913 закінчив г-зію). 1913—18 навч. на історико-філол. ф-ті Київ. ун-ту. Був учнем проф. В.Перетца. За дипломну роботу «Н.М. Языков, поэт пушкинской плеяды: Жизнь и творчество» дістав срібну медаль і був залишений в ун-ті як професорський стипендіат (1918—20). 1921—22 — викладач Вищого інту нар. освіти, 1923—27 — аспірант Київ. ін-ту нар. освіти. 1919—20 — секретар Комісії ВУАН зі складання істор. словника укр. мови. Із 1920 працював наук. співробітником, а згодом — секретарем (1924—27) та завідувачем (1927—30) Етнографічної комісії при ВУАН, редагував різні видання. 1927 за праці в галузі етнографії отримав срібну медаль від Рос. геогр. т-ва і був обраний його дійсним членом (1928). У 1920-ті рр. належав до кола неокласиків, підтримував тісні стосунки з О.Бургардтом, М.ДрайХмарою, М.Зеровим, М.Рильським та ін. У серед. 1920-х рр. дебютував як прозаїк (оповідання «Розмови Екегартові з Карлом Гоцці»), 1928 вийшов його перший роман «Дівчина з ведмедиком». 1930 захистив докторську дис. на тему: «Пантелеймон Куліш у п’ятидесяті роки: Життя. Ідеологія. Творчість». У 1930-ті рр. розпочав дослідження в галузі археології та давньої історії України. Із 1933 — наук. співробітник, із 1939 — зав. сектору дофеод. та феод. археології Спілки інституцій матеріальної к-ри (із 1934 — Інститут історії матеріальної культури АН УСРР/УРСР, із 1938 — Ін-т археології АН УРСР)
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Петров Віктор Платонович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
