ПЕТРАЖИЦЬКИЙ Лев Йосипович (1867—1931) — теоретик права, економіст, соціолог, філософ, громадський діяч. Вважається одним із фундаторів наукового напрямку — соціологія права. Відомий як засновник психологічної школи права. Н. 13 (25) квітня 1867 р. в сім’ї польс. дворян у родовому маєтку Коллонтаєво Вітебської губернії. Закінчив юридичний факультет Імператорського університету св. Володимира в Києві (1890). По закінченні університету відряджений у Німеччину для підготовки до професорського звання. 1890—92 стажувався у рос. семінарії, заснованій при Берлінському університеті з метою підготовки професорів римського права для Російської імперії. 1896 захистив магістерську дисертацію «Распределение дотальных плодов по римскому праву»; 1897 докторську дисертацію на тему: «Права добросовестного владельца на доходы с точек зрения догмы и политики гражданского права». В цій праці вчений вперше у вітчизняній науці висуває ідею необхідності створення науки політики права, ме-
тою якої повинно стати свідоме цілеспрямоване регулювання соціальних відносин через психологічний вплив права на людську свідомість. Із 1897 посів посаду професора кафедри енциклопедії та історії філософії права юридичного факультету Петербурзького університету. Впродовж 20 років (1898—1918) очолював названу кафедру. Здійснював наук. кер-во популярним науковим гуртком філософії права в Петерб. ун-ті (1897—1918), слухачами якого в різні роки були відомі вчені П. Сорокін, Г. Гурвіч, М. Кондратьєв та ін. Саме в межах роботи даного наукового гуртка вченим було обґрунтовано необхідність створення спеціального наукового напрямку — соціології права. Видатні вчені минулого (А.О. Ісаєв, М.І. Кондратьєв, Є.Є. Слуцький, М.І. Туган-Барановський та ін.) відзначали, що наукові ідеї Л. Петражицького справили значний вплив на формування концептуальних засад світової юридичної, економічної та соціологічної науки початку 20 ст. Запропоновані ним методологічні підходи стали підґрунтям для розвитку різних наукових напрямів вітчизняній та світовій науці, зокрема, таких як «американський та скандинавський правовий реалізм». Ідеї вченого стали теоретичною основою концепції «революційної підсвідомості», що представлена працями М.І. Рейснера. Засновник «інтегральної теорії соціальних систем» П.О. Сорокін (1889—1968) вказував, що його правові погляди ґрунтуються на концепції «феноменологічної соціології» Петражицького. Саме завдяки популяризаторській діяльності П. Сорокіна, який вважав себе учнем та послідовником Петражицького, та публікації ним праць вченого «Теория права и государства в связи с теорией нравственности» та «Введение в изучение права и нравственности» (1955) в США ідеї вченого отримали світове визнання. Одним із найбільш визнаних наукових підходів, запропонованих П. вважається теорія «емоційної психології», згідно якої основу економічної взаємодії та правових відносин у суспільстві формують різні типи емоційної
tp ht :// st hi or o y. rg a .u
/
tp ht :// У разі невиконання цих вимог П.-К. заявляв, що запорожці не визнають владу короля і повстануть. 3 червня 1632 в листі до найвищої посадової особи в Речі Посполитій у період безкоролів’я — Гнєзненського архієпископа — козаки висловилися за королевича Владислава Ваза (див. Владислав IV) як кандидата на королів. престол, а також вимагали скасування унії до відкриття елекційного сейму. 9 червня 1632 від імені Війська Запороз. було надіслано листа до конвокаційного сейму з вимогою допустити козаків до елекції і заявлено про підтримку королевича Владислава Ваза у сходженні на польс. престол. П.-К. спорядив на конвокаційний сейм посольство з інструкцією, в якій, зокрема, висувалася вимога надання козакам таких вольностей і привілеїв, які мала шляхта. Щоб справити тиск на політ. режим Речі Посполитої, за наказом гетьмана запороз. полки перейшли з Подніпров’я на Волинь і Поділля. Однак козац. вимога доступу до елекції була відкинута конвокаційним сеймом, залишилися невиконаними й ін. вимоги запорожців. Невдачу козац. послів на конвокаційному сеймі з обуренням сприйняли у Війську Запорозькому. Послів було звинувачено у відході від інструкції та волі гетьмана, ув’язнено і засуджено до страти. Наприкінці серпня — на поч. вересня 1632 на козац. раді на Масловому Ставі П.-К. був скинений з гетьманства і страчений козаками в Каневі. За інформацією моск. джерел (яка не підтверджується ін. документами), це сталося нібито через його намір прийняти унію і стати «ляхом». Політ. боротьбу запорожців на елекційному сеймі 1632 продовжив наступник П.-К. на гетьман. посту А.Гаврилович. Літ.: Грушевський М. Історія України-Руси, т. 8. К., 1995; OpaliЅski E. Kultura polityczna szlachty polskiey w latach 1587—1652: System parlamentarny a spo»eczeЅstwo obywatelskie. Warszawa, 1995; Сас П.М. Політична культура українського суспільства (кінець XVI — перша половина XVII ст.). К., 1998; Його ж. Витоки українського націотворення. К., 2010. П.М. Сас.
поведінки людей. Відповідно, дослідження закономірностей соціально-економічного розвитку повинно грунтуватися на з’ясуванні психологічних аспектів та особливостей суспільної поведінки. Акцентуючи увагу на домінантному значенні психологічних чинників у процесах акціонерної акумуляції капіталів, учений висунув тезу про необхідність свідомого регулювання та обмеження ажіотажних тенденцій суспільного попиту на ринку цінних паперів, які призводять до порушення загальноекономічної рівноваги та стають каталізатором кризових явищ в економіці. Важливим чинником еволюції корпоративних відносин П. називав перетворення інституту індивідуально-одноособової свідомості економічних суб’єктів на корпоративну суспільну, яка може бути реалізована лише у формі колективної господарської взаємодії. Запропоновані П. теоретико-методологічні підходи щодо вивчення процесів акціонерного нагромадження створили можливість для визначення різних за своєю природою чинників розгортання кризових явищ у розвитку фондового ринку та ринкового середовища загалом, справедливість яких була підтверджена подальшим розвитком корпоративного середовища. Значним авторитетом користувався П. не лише в наукових, а й в урядових та політичних колах. Будучи одним із ідеологів та керівників кадетської партії (членом її Центрального Комітету) та депутатом 1-ї Держ. Думи Російської імперії, брав активну участь у суспільно-політичному житті країни. Після Лютневої революції 1917 емігрував до Польщі. До кінця життя очолював кафедру соціології Варшавського ун-ту. П. у м. Варшава.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПЕТРАЖИЦЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
