ПЕРШИН Павло Миколайович (04.01.1891—11.11.1970) — економіст-аграрник. Професор, д-р екон. наук. Академік АН УРСР (1948). Засл. діяч н. УРСР. Н. в с. Бубинське Пермської губ. в сел. родині. Після закінчення Пермської г-зії поступив до Петерб. ун-ту, по закінченні якого 1916 був залишений при кафедрі політ. економії і статистики для підготовки до професорської посади. У цей час він розпочав дослідження соціально-економічних аспектів с.-г. землеустрою і за їх результатами написав монографію «Община и хутора Красноуфимского уезда Пермской губернии», яка вийшла друком 1918. Майже три десятиліття (1919—48) діяльність П. була пов’язана з м. Воронеж (нині місто в РФ), де вчений займав посади професора Воронезького с.г. ін-ту, директора Воронезьких аграрних екон. курсів, члена облплану Центральночорноземної обл., голови с.-г. секції Держплану РРФСР, директора Воронезького ін-ту землеустрою. Досліджував розвиток земельних відносин пореформеного періоду, вивчав землеустрій та аграрні перетворення в західноєвроп. країнах. Результатом його наук. пошуків стала монографія «Земельное устройство дореволюционной России» (1928), за яку вченому було присуджено наук. ступінь д-ра екон. наук без захисту дисертації. У 1930-ті рр. розпочав широкомасштабні дослідження з проблем районного планування і планування с.-г. населених пунктів. За його кер-ва та участі було здійснено низку експедицій і
st hi
or
o y.
rg a .u
/
tp ht ://
підготовлено екон. розділ плану реконструкції госп. комплексу Пд. берега Криму як всесоюзної оздоровниці та бази продуктивного й ефективного виноградарства. З часу обрання П. академіком АН УРСР (1948) його діяльність пов’язана з дослідженням екон. проблем розвитку України. Понад 9 років він був членом Президії АН УРСР, очолював Ін-т економіки АН УРСР (1948—50) і відділ економіки сільс. госп-ва в цьому ін-ті, був заст. голови (1950—57) і головою Ради з вивчення продуктивних сил УРСР АН УРСР (1957—64). Повернувшись 1964 до Ін-ту економіки АН УРСР, керував до останніх днів життя спочатку відділом проблем розвитку земельних відносин і використання земельних ресурсів, а потім — аграрних проблем. На поч. 1960-х рр. П. повернувся до дослідження проблеми, яка цікавила його все життя — аграрні перетворення в Росії після проведення селянської реформи 1861. Результатом наук. пошуків стало опублікування ним в укр. академічному вид-ві 2-х фундаментальних монографій: «Нариси аграрної революції в Росії» (1959) та «Аграрні перетворення Великої Жовтневої соціалістичної революції» (1962). Після їх доопрацювання й перекладу на рос. мову вони були видані в Москві 1966 під назвою «Аграрная революция в России» (кн. 1—2). Під його наук. кер-вом підготовлено та захищено понад 50 канд. і докторських дисертацій з аграрної економіки. Лауреат Держ. премії СРСР у галузі науки і техніки (1969; за працю «Аграрная революция в России»). Нагороджений 2-ма орденами Леніна, 2-ма орденами Трудового Червоного Прапора, ін. орденами та медалями. О.М. Онищенко, В.М. Трегобчук.
Іоанн Дамаскин. «Осмогласник». Цетине, 1493—1494. Аркуш із заставкою з гербом Чорноєвича.
50-ті рр. до 1500 включно. Переважно інкунабули видавалися лат. мовою і за змістом охоплювали Святе Письмо, літургії та літературу європ. Відродження. Згодом з’явилися видання нац. мовами, зокрема слов’янськими. Уперше кириличні інкунабули були надруковані в Кракові 1491 в друкарні Ш.Фіоля — Октоїх і Часослов. П. південних слов’ян пов’язані з ім’ям ієромонаха Макарія, який 1493—95 в Чорногорії надрукував кирилицею Осмогласник, Псалтир та ін. Слід відзначити на початках книгодрукування в 15 ст. особли-
ве ставлення друкарів до видання книг. Як правило, намагалися на пергаменті ілюмінувати примірник «Historia de animalibus» Арістотеля (Венеція, 1476). Серед інкунабул — «Herbarius», виданий у Лувені (нині місто в Бельгії) Й.Вельденером (1484—85) зі 150-ма ілюстраціями «аптечних» рослин, який є передруком перших друкованих ботанічних ілюстрацій з аналогічного видання, видрукуваного в тому ж році в Майнці (Німеччина) П.Шефером. Все це свідчить про популярність таких видань. Спочатку інкунабули своїм оздобленням, шрифтами (переважно готичним), скороченнями, відсутністю титульного аркуша та пагінації наслідували традиції рукописних книг. Вихідні дані подавалися наприкінці тексту в т. зв. колофоні. Інкунабули прикрашалися ініціалами (буквицями), мистецьки виконаними мінеральними фарбами від руки ілюмінаторами. Наприкінці 15 ст. сформувалися титульний аркуш і ознаки, типові для друкованих книг. Публікація каталогів інкунабул розпочалася ще в 17 ст., та найбільш відомим міжнар. зведеним каталогом вважається 8-томний берлінський «Gesamtkatalog der Viegendrucke» (1925—26). Найбільший фонд інкунабул зберігається в б-ці Брит. музею, Нац. б-ці Франції, у Ватикані. В Україні за кількістю інкунабул (524 прим.) чільне місце посідає Бібліотека національна України імені В.Вернадського; Одеська національна наукова бібліотека має 52 примірники, Львівська національна наукова бібліотека імені В.Стефаника — 49 примірників інкунабул. Літ.: Gesamtkatalog der Viegendrucke (1925—26). Berlin, 1925—26; Зданевич Б. Каталог інкунабул. К., 1974; BibliothPque nationale de France (Paris): Catalogue des incunables (CIBN), t. 1—2. Paris, 1992; Incunabuls bibliotheca Rigensis: Katalogus. Riga, 1993; Komender T., Mileczkowska H. Katalog druk\w XV—XVI w. w zbiorach Biblioteki Uniwersyteckiej w Warszawie, t. 1—3. Warszawa, 1994—98. М.А. Шамрай.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПЕРШИН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
