ПЕРША ВІЙНА РАДЯНСЬКОЇ РОСІЇ ПРОТИ УНР 1917—1918 — збройний конфлікт, що став наслідком протистояння Української Народної Республіки та РНК Росії на чолі з В.Леніним; бойові дії відбувалися з грудня 1917 по травень 1918. Проголошена як автономна частина федеративної Рос. д-ви (Універсали Української Центральної Ради), УНР після Жовтневого перевороту у Петрограді 1917 наполягала на утворенні федеративного уряду в Росії з представників усіх територій, що самовизначилися. Невдала спроба більшовиків змінити владу в Україні шляхом переобрання Української Центральної Ради (див. Всеукраїнський з’їзд рад селянських, робітничих і солдатських депутатів 1917) змусила РНК вдатися до «радянізації» України за допомогою військ. сили. 16 (3) грудня 1917 з’явився «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради». За кілька днів рос. революц. війська почали просування в Україну. Офіційно вважалося, що вони прямують на Дон на боротьбу з О.Каледіним. 22 (9) грудня 1917 більшовицькі загони прибули до Харкова і встановили контроль над містом. За вказівками з Петрограда, під охороною рос. війська укр. більшовики провели Перший Всеукраїнський з’їзд рад 1917, який оголосив Україну рад. республікою, федеративною частиною рад. Росії. Завдяки цьому Петроград надалі представляв
події в Україні як внутр. конфлікт між революц. радами робітн. і солдатських депутатів і бурж. УЦР. За такими формальними ознаками рад. історіографія трактувала збройний конфлікт як громадянську війну (див. Війна Радянської України за підтримки РСФРР проти УНР 1917—1918), сучасна українська — як міждерж. конфлікт, агресію більшовицької Росії (РСФРР) проти УНР. 30 (17) грудня рад. уряд України оголосив війну УЦР і звернувся по допомогу до РНК. На кінець грудня в Україну прибуло до 20 тис. більшовицьких військ — матросів, солдатів, червоногвардійців. Вони були підсилені місц. червоногвард. загонами. 7 січня 1918 (25 грудня 1917) нарком В.Антонов-Овсієнко, комісар «по боротьбі з контрреволюцією на Півдні Росії», віддав наказ про заг. наступ проти УНР. На той момент під більшовицькою владою вже перебувала значна частина Лівобережної України. Укр. влада виявилася неспроможною протистояти більшовицькій навалі, оскільки не мала власних збройних сил. Лише 8 січня 1918 (26 грудня 1917) Генеральний секретаріат Української Центральної Ради схвалив постанову про створення армії. На боці УНР воювали поодинокі українізовані частини старої армії, загони Вільного козацтва, новоутворені військові формації (Гайдамацький імені Костя Гордієнка кінний полк, Гайдамацький кіш Слобідської України, Січові стрільці). 11 січня 1918 (29 грудня 1917) більшовики зайняли Катеринослав (нині м. Дніпропетровськ). Перед тим у місті спалахнуло заздалегідь підготовлене місц. більшовиками повстання робітників, на допомогу якому й прийшли війська з Росії. Ця «тактика» не раз використовувалася й надалі (у Миколаєві, Одесі, Києві та ін.). 15 (2) січня 1918 впав Олександрівськ (нині м. Запоріжжя), 19 (6) січня 1918 — Полтава. Далі двома колонами з боку Харкова—Полтави та Гомеля—Курська—Бахмача розпочався наступ на Київ (див. Крути, бій 1918).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПЕРША ВІЙНА РАДЯНСЬКОЇ РОСІЇ ПРОТИ УНР 1917—1918» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
