ПЕРЕСЕЛЕННЯ ХРИСТИЯН КРИМСЬКОГО ХАНАТУ ДО ПІВНІЧНОГО ПРИАЗОВ’Я 1778—1780
ПЕРЕСЕЛЕННЯ ХРИСТИЯН КРИМСЬКОГО ХАНАТУ ДО ПІВНІЧНОГО ПРИАЗОВ’Я 1778—1780 — організована урядом рос. імп. Катерини ІІ широкомасштабна політична акція, пов’язана з планами приєднання до Російської імперії Кримського півострова. Прямим наслідкoм цієї акції стало утворення на укр. теренах найбільшого грецьк. етнічного масиву. Після укладення Кючук-Кайнарджийського мирного договору 1774 на кримський престол було зведено хана Шагіна Ґерея, який рішуче взявся за модернізацію держави, водночас будучи зму-
шеним рахуватися з інтересами Російської імперії, війська якої окупували країну. 1777 він видав наказ, котрим зрівнював мусульман і немусульман. населення Криму в громадянських правах, що викликало хвилю татарських бунтів. Рос. військові частини жорстоко придушили заворушення і покарали ініціаторів, у чому їм активно допомагало місц. грец. населення, здійснюючи розшук та видачу бунтівників (що переховувалися в горах) каральним загонам. Викликана урядовими реформами та російсько-турецьким протистоянням громадянська ворожнеча на півострові, взаємне нищення прибічників протилежних політичних таборів у боротьбі за ханський престол (що її розпочав османський висуванець Селім Ґерей), дії російського війська проти татарського населення, яке підтримувало Османську імперію, призвели Кримський ханат до політичної й економічної нестабільності. Зубожіле населення держави потерпало від голоду та анархії. У таких умовах серед кримських християн (переважно греків та вірменів), які потерпали від наслідків російсько-османського воєн. протистояння та ворожого ставлення з боку мусульман. населення, поширився нелегальний еміграційний рух у межі Рос. імперії, що мав давні корені в істор. традиції: після падіння Константинополя. Московська держава надавала прихисток християнам Османської імперії, а з
Жалувана грамота Катерини II грецьким переселенцям з Криму. 21 травня 1779.
18 ст. — політ. підтримку та дипломатичну оборону. Питання про масове переселення християн з Криму вперше було поставлене з боку царського уряду 1778 генерал-губернатором Малоросії П.Рум’янцевим-Задунайським. Цілями акції були ослаблення Кримського ханату через завдання збитків його господарству та демонстрація невідступності та послідовності рос. зовнішньої політики у підтримці християнського населення Османської імперії. Розрахунок рос. уряду ґрунтувався на перевагах моменту, існуючому політ. досвіді, а також на використанні допомоги з боку прихильного до Росії духовного чільника кримських християн митрополита Готського і Кафського Ігнатія (Іакова Гозадіно). Упродовж 1771—72 митрополит звертався до Правлячого Синоду та Катерини ІІ з проханням «не залишати під владою татар» його паству. Ці листи-звернення, продиктовані, з одного боку, довірою митрополита до політики рос. уряду щодо Криму, і з іншого — його занепокоєнням з приводу поглиблення асиміляції кримських греків, стали формальною підставою для здійснення урядових планів переселення християн з Криму. Проект П.Рум’янцева-Задунайського відповідав намірам Катерини ІІ приєднати Крим та колонізувати степову Україну. 9 березня 1778 імператриця підписала два рескрипти на ім’я П. Рум’янцева і Г.Потьомкіна з наказом провести переселення всіх християн (греків, грузинів, вірменів та волохів), які мешкали у Криму, на вільні землі Новоросійської губернії та Азовської губернії. Здійснення цих планів було доручене генерал-поручику кн. О.Прозоровському, а з квітня 1778 — генерал-поручику графу О.Суворову. Агітацію за переселення супроводжував прямий і непрямий примус через поширення дезінформації та використання погроз з боку російських урядовців та їхніх емісарів. Проте значна маса християн позитивно ставилася до переходу у російське підданство, свідомо йдучи на матеріальні жертви. Головними мотивами їхнього вибору була можливість
tp ht :// st hi or o y. rg a .u
/
tp ht ://
позбавитися наслідків політичної та економічної нестабільності на батьківщині, а також перспектива отримання від російського уряду значних соціально-економічних пільг, пов’язаних з набуттям статусу іноземних поселенців згідно з рос. законами (1751, 1762 та 1763): надання збільшених земельних наділів, звільнення на тривалий строк від податків та рекрутської повинності тощо. Крім того, кримські християни вимагали гарантувати їм окремою монаршою грамотою вільний екон., госп., культур. і нац. розвиток в умовах адмін., судової та конфесійної автономії (серед найголов. вимог — здійснення переселення за рахунок рос. держ. скарбниці; можливість заснування поселення на засадах адмін.-тер. автономії, керованого власним виборним органом самоврядування; звільнення назавжди від рекрутчини та на 10 років від усіх податків тощо). Акція переселення розпочалася 28 липня 1778, коли до Азовської губернії вирушила перша група християн, і завершилася 18 вересня 1778. За неповними офіційними відомостями на кінець року, Кримський ханат залишили 31 386 християн (із них 18 395 греків, 12 612 вірменів, 218 грузинів та 161 волох). Російський уряд більше року зволікав з призначенням місця розселення вихідців з Криму. В очікуванні розпорядження їм довелося пережити сувору зиму 1778/79. Навесні 1779 переселенці почали вимагати поселення на землях між річками Дніпро, Самара та Оріль (відповідно до попередніх рішень християнської громади, ухвалених ще в Криму). Але оскільки на той час ці території були вже заселені, уряд низкою розпоряджень восени 1779 — навесні 1780 призначив відвести інші землі для поселення колишніх кримських вихідців. Вірменам надали територію в пониззі р. Дон, де було засновано м. Нахічеван (з 1838 Нахічевань-наДону, з 1928 у складі м. Ростовна-Дону, РФ) і кілька сіл навколо — Нахічеванську округу. Греки, грузини та волохи отримали землі у Пн. Приазов’ї, обмежені з заходу р. Берда, зі сходу р. Кальміус, з півночі р. Вовча (притока Самари). 15 серпня
1780 було засноване м. Маріуполь, яке стало центром новоутвореного повіту (пізніше — Маріупольська округа). Тут переселенці заснували 21 село: Бешево, Богатир, Велика Каракуба, Великий Янісоль, Георгіївка, Камара, Карань, Керменчик, Константинополь, Ласпа, Малий Янісоль, Мангуш, Сартана, Старий Крим, Стила, Улакли, Чемрек (або Джемрек, 1781 приєднане до с. Малий Янісоль), Чердакли, Чермалик, Урзуф та Ялта. Згідно з офіційними відомостями, 1781 у Маріупольському повіті мешкало 14 483 греків, що майже на 3912 осіб менше, ніж вийшло з Криму 1778. Тривалі негаразди і невлаштованість переселенців на новому місці, висока смертність призвели до громадського неспокою і поширенню у їхньому середовищі настроїв до рееміграції. Уряд Катерини II припиняв спроби повернення християн у Крим, застосовуючи поліційні методи. У результаті переселення християн. населення з Криму економіка країни, позбавлена осн. маси свого виробника, була істотно підірвана, що посприяло прискоренню анексії ханату Російською імперією (1783). Дж.: Полное собрание законов Российской империи, т. 21. СПб., 1830; Отвод земли грекам, переселившимся из Крыма к Азовскому морю. «Записки Одесского общества истории и древностей», 1858, т. 4; Дубровин Н. Присоединение Крыма к России: Рескрипты, письма, реляции, донесения, т. 1—3. СПб., 1886; Суворов А.В. Письма. М., 1986. Літ.: Рабби-Азарья. События, случившиеся в Крыму в царствование Шагин Гирей-хана. «Временник Императорского Московского общества истории и древностей российских». 1856, кн. 24; Дружинина Е.И. Северное Причерноморье в 1775—1800 гг. М., 1959; Соколов І.І. З історії колонізації Маріупольщини (еміграція на Маріупольщину греків з Криму 1778го року). «Записки історико-філологічного товариства Андрія Білецького», вип. IV, кн. 2. К., 2006; Бацак Н.І. Грецька спільнота Надазов’я: етнокультурні процеси (XVIII — початок XX століття). К, 2010. Н.І. Бацак.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПЕРЕСЕЛЕННЯ ХРИСТИЯН КРИМСЬКОГО ХАНАТУ ДО ПІВНІЧНОГО ПРИАЗОВ’Я 1778—1780» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
