ПЕРЕБУДОВА в СРСР 1985— 1991 — політ. і екон. реформи, здійснені після приходу до влади в березні 1985 М.Горбачова. Метою реформ було подолання кризи, викликаної зростаючою неефективністю тоталітарної політ. системи й відповідної їй директивної економіки в умовах постіндустріального суспільства. Реформаторська частина компартійно-рад. еліти сподівалася шляхом здійснюваних із Кремля перетворень подолати кризу, посилити темпи екон. розвитку і зберегти за СРСР статус наддержави на міжнар. арені. Однак радикальні перетворення М.Горбачова показали принципову нереформованість ленінсько-сталінського соціалізму. Здійснювана бюрократичними засобами перебудова переросла в революцію. Неочікуваний реформаторами саморозпад держ. ладу супроводжувався могутнім спалахом національно-визвол. руху. Під тиском «неформальних» орг-цій, які виникли завдяки лібералізації режиму, респ. компартійно-рад. номенклатура почала власну політ. гру, і загальносоюзний центр втратив контроль за становищем у країні. Перший етап П. охоплював 1985—86 і проходив під офіц. гаслом «Більше соціалізму!» У квіт-
«Перестройка — продолжение дела Октября». Поштова марка СРСР. 1988.
ні 1985 пленум ЦК КПРС висунув концепцію прискорення соціально-екон. розвитку, а в березні 1986 ХХVII з’їзд КПРС затвердив розроблені командою нового голови РМ СРСР М.Рижкова «Основні напрями економічного і соціального розвитку СРСР на 1986—1990 роки і на період до 2000 року». Політика П. була задумана як типова в історії Росії «революція зверху». Характеризуючи її, М.Горбачов підкреслював: «Маються на увазі глибокі, революційні за суттю перетворення, які здійснюються з ініціативи самої влади». Долаючи опір консерваторів, які не бажали змін, М.Горбачов зробив ставку на примусову зміну поколінь у вищому кер-ві. На першому етапі П. склад політбюро ЦК КПРС був оновлений на 2/3, відбулася заміна 60 % секретарів обкомів і 40 % членів ЦК КПРС. Одночасно в країні запроваджувалася гласність — своєрідний перехідний стан від мовчазного однодумства до свободи слова. У вересні 1986 Головліт СРСР видав наказ, який давав вказівку цензорам зосередитися на питаннях, пов’язаних з охороною державної і військової таємниць у друкованих виданнях, та інформувати парт. органи тільки про істотні порушення в ідеологічній сфері. Коли спроби забезпечити більш динамічний розвиток економіки провалилися, гасло «прискорення» випало з пропагандистського арсеналу. Другий етап П. (1987—88) відбувався під гаслом «Більше демократії!» На січневому (1987) пленумі ЦК КПРС в остаточний текст доповіді М.Горбачова після тривалої боротьби у «верхах» було включене положення про те, що вибори керівних органів по всій парт. вертикалі мають бути альтернативними. Не менш революційними були положення про необхідність відмови парт. органів від управлінських функцій, перетворення рад на справжні органи влади, проведення виборів у ради на альтернативній основі. Реформатори брали курс на оновлення всієї компартійнорад. вертикалі з тим, щоб керівні кадри відчували залежність від виборців, а не від керівників вищих інстанцій. Ідеї, висловлені на січневому (1987) пленумі ЦК
tp ht :// st hi or o y. rg a .u
/
tp ht :// дови» до народної революції. К., 2005; Прорыв к свободе: О перестройке двадцать лет спустя (критический анализ). М., 2005; Гайдар Е. Гибель империи: Уроки для современной России. М., 2006. С.В. Кульчицький.
КПРС, розвинула XIX конференція КПРС, що відбулася в червні—липні 1988. Схвалена конференцією конституційна реформа в СРСР 1988 була законодавчо оформлена на позачерговій сесії ВР СРСР в грудні 1988. Громадяни мали обирати нар. депутатів, а вже вони — Верховну Раду СРСР. Третій і останній етап П. охопив 1989—91. «Ініціатива верхів» не зімкнулася, як сподівався на це М.Горбачов, із масовим рухом знизу. Неконтрольовані компарт. апаратом вибори в органи держ. управління змінили обличчя політ. режиму. Відокремлення КПРС від рад перетворювало її з держ. структури на звичайну політ. партію. Випаровування компарт. диктатури приводило до припинення панування держави над громадянами, тобто до суверенізації сусп-ва. У березні 1989 пройшли перші вільні вибори нар. депутатів СРСР. В УРСР у третині виборних округів було висунуто, як і раніше, по одному кандидату. Там, де на одне місце претендували кілька кандидатів, далеко не скрізь парт. функціонер випередив суперника. Перший з’їзд нар. депутатів СРСР, що відбувся в Москві в травні 1989, обрав постійно діючий орган вищої законодавчої влади — ВР СРСР. Головою Верховної Ради голосами 2123 депутатів (проти 87) був обраний ген. секретар ЦК КПРС М.Горбачов, який перебував на вершині своєї популярності. Уперше з 1920-х рр. в СРСР з’явилася легальна опозиція — Міжрегіональна депутатська група. До складу групи, яку очолили Ю.Афанасьєв, Б.Єльцин і А.Сахаров, входило до 20 % укр. депутатів. У липні 1989 Міжрегіональна депутатська група озвучила свої вимоги: визнання приватної власності, у т. ч. на землю, децентралізація влади, екон. самостійність республік, досягнення республіками реального суверенітету. Вагомим здобутком П. була поява «неформальних» орг-цій. У вересні 1989 в Києві відбувся установчий з’їзд Народного руху України. Тоді ж за порадою М.Горбачова подав у відставку 1-й секретар ЦК КПУ В.Щербицький. Восени 1989 Верховна Рада УРСР внесла поправки до закону
119
ПЕРЕВІРОЧНО
st hi
or o y. rg
«Перестройка — это опора на живое творчество масс». Поштова марка СРСР. 1988.
про вибори. Новий закон не дозволяв обрання 1/3 депутатів поза виборчими округами і обрання парламенту з’їздом нар. депутатів, як це було в СРСР і РРФСР. Передбачалися прямі й рівні вибори з висуванням довільної кількості кандидатів у депутати, забезпечувався реальний контроль з боку громадськості за підрахунком голосів. Вибори відбулися в березні 1990 і дали абсолютну перевагу депутатам-комуністам. Однак у самій КПУ почав міцніти прошарок суверен-комуністів. У ВР УРСР оформилися парламентська більшість і опозиційна меншість («Народна рада»). Діючи в унісон, вони 16 липня 1990 прийняли Декларацію про державний суверенітет України, а 24 серпня 1991 — Акт проголошення незалежності України. Дж.: Горбачов М.С. Жовтень і перебудова: Революція продовжується: 1917—1987: Доповідь на спільному урочистому засіданні Центрального комітету КПРС, Верховної Ради СРСР і Верховної Ради РРФСР, присвяченому 70-річчю Великої Жовтневої соціалістичної революції. 2 листопада 1987 року. К., 1987; Його ж. Революционной перестройке — идеологию обновления: Речь на пленуме ЦК КПСС 18 февраля 1988 года. М., 1988; Його ж. К полновластию Советов и созданию социалистического правового государства: Доклад и заключительное слово на внеочередной двенадцатой сессии Верховного Совета СССР одиннадцатого созыва 29 ноября — 1 декабря 1988 года. М., 1988; Союз можно было сохранить: Белая книга: Документы и факты о политике М.С. Горбачева по реформированию и сохранению многонационального государства. М., 2007. Літ.: Прокоп М. Напередодні незалежної України: Спостереження і висновки. Нью-Йорк—Париж—Сидней—Торонто—Львів. 1993; Алексєєв Ю. та ін. Україна на зламі історичних епох. К., 2000; Кульчицький С. Закономірності державотворчого процесу у незалежній Україні. К., 2001; Бойко О. Україна у 1985—1991 рр.: Основні тенденції суспільно-політичного розвитку.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПЕРЕБУДОВА в СРСР 1985— 1991» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
