ПАСКЕВИЧ (Паськевич) Іван Федорович (19(08).05.1782—01.02 (20.01).1856) — військ. і держ. діяч Російської імперії, генералад’ютант (1825), граф, номінований «Еріванським» (1828), генерал-фельдмаршал (1829), найясніший князь із титулуванням «Варшавський» від 1831. Член Держ. ради Рос. імперії, почесний член Рос. академії (1832). Мемуарист. Стверджував, що хрещеним батьком мав Г.Кониського. Н. в м. Полтава. Із козацько-шляхетського роду Паскевичів. Первісно діставши домашню освіту, від 1794 навч. в петерб. Пажеському корпусі та з педагогом-репетитором І.Мартиновим, перекладачем, письменником, журналістом. Імп. Павлом І зарахований 1798 в камер-пажі, 1800 — у лейб-пажі й випущений до гвардії поручиком Преображенського полку та флігельад’ютантом. По палацовому перевороті 1801 відсторонений од двору в Санкт-Петербурзі, 1805 направлений до резерву, лаштованого для протидії франц. імп. Наполеону I Бонапарту. 1806 — штабс-капітан. На російсько-турецькій війні 1806—1812 підвищений до генерал-майора. Зазнав поранення 1807, контужений
82 ПАСКЕВИЧI
Пам'ятник І.Ф. Паскевичу в м. Варшава. Скульптори М.С. Пименов, О.Р. фон Бок. Модель. Бронза. 1872. Зберігається у Державному Російському музеї (м. Санкт-Петербург, РФ).
Урочисте відкриття пам’ятника І.Ф. Паскевичу в м. Варшава. 3 липня 1870.
1809. Командувачем Молдав. армії генерал-фельдмаршалом кн. О.Прозоровським залучався до дипломатичних місій, а також до тилової організації продовольчого транспортування з Подільської губернії. 1811 в Києві сформував Орловський піх. полк і вступив у командування 1-ю бригадою 26-ї піх. д-зії, на поч. 1812 взяв під власну руку усю д-зію. Герой Війни 1812, виявив доблесть у різних операціях, насамперед на р. Салтан (прит. Дніпра), в ініційованій і розпланованій ним обороні Смоленська (нині місто в РФ), у Бородінській битві 1812, коли з підлеглими мужньо захищав центр. редут — курганну «батарею Раєвського», за що дістав орден св. Анни 1-го ст., під Малоярославцем (нині місто Калузької обл., РФ), Вязьмою, Красним (нині місто і с-ще міськ. типу у Смоленській обл., РФ), після чого отримав орден св. рівноапостольного кн. Володимира 2-го ст. На російсько-турецькій війні 1828—1829 напав на Карський і Ахалцихський пашалики Османської імперії, захопив низку зарубіжних фортець — Баязид, Ерзурум, Байбурт тощо. Увінчаний орденами св. Андрія Первозваного (із діамантовим доважком) та св. Георгія 1-го ст. Навесні 1831 викликаний до С.-Петербурга, влітку замінив померлого генерал-фельдмаршала І.Дибича на посту головнокоманд. в Царстві Польському, придушив польське повстання 1830— 1831. Під час вирішального штурму Варшави 7 вересня (26 серпня) 1831 зазнав контузії. Від
1832 в ролі намісника Польщі з надзвичайними правами втілював русифікаторську політику. До моск. Оружейної палати спрямував забрані польс. прапори та ін. трофейні реліквії. В екон. сфері обстоював правила чиншу, заборони позбавлення посполитих землі. Терором спиняв розвиток визвол. рухів на контрольованій території, почасти в укр. регіонах. Значною мірою спирався на сподвижника-земляка, вихованця Краківської єзуїтської школи та Петерб. кадетського корпусу А.Стороженка, який при ньому зробився сенатором, таємним радником, директором Комісії внутр. і духовних справ. 1847 для активізації каральних заходів за пильнованою жандармами справою Кирило-Мефодіївського товариства санкціонував арешт і обшук варшавською поліцією П.Куліша та В.Білозерського, доставку Третьому відділу Власної Його імператорської величності канцелярії їхніх паперів, у т. ч. з позацензурними віршами Т.Шевченка. Колекціонував старожитності, мистецькі цінності. Залишив спогади, поміж них — нотатки, які він дозволив використати історику О.Михайловському-Данилевському, екс-ад’ютантові генерал-фельдмаршала кн. М.Кутузова. Кавалер найвищих рос. орденів (див. Державні нагороди Росії 1698—1917) та багатьох іноземних. Володар золотих шпаг за хоробрість під Ізмаїлом (1807) і з алмазами від короля Пруссії (1835), золотої шаблі з діамантами та знаменним текстом «За поражение персиян при Елисаветполе» (1826), 2-х пам’ятних гармат з Карса (Туреччина; 1828), інкрустованих алмазами портретів рос. імператорів Миколи I та Олександра II (1855) тощо. П. у м. Варшава. Тимчасово похований в Івановському, де він уфундував Івангородське укріплення. Надалі прах перенесено до Гомеля. В істор. пресі посмертно було оприлюднено чимало листів І.Паскевича. Тв.: Донесение Государю Императору о взятии штурмом г. Варшавы в 1831 году. Варшава, 1833; Очерки польской кампании в 1831 году. М., 1859; Мысли фельдмаршала князя Паскевича по поводу обороны и паде-
ния Севастополя, 16 сентября 1855 г. «Русская старина», 1872, № 10; Князь И.Ф. Паскевич к князю М.Д. Горчакову. Там само, № 11; Письмо генерал-адъютанта Паскевича к великому князю Михайлу Павловичу. Там само, 1876, № 12; Записки. В кн.: Харкевич В. 1812 год в дневниках, записках и воспоминаниях современников, т. 1. Вильно, 1900; День Бородинского боя. «Неделя», 1962, № 29 (15—21 июля); Походные записки. В кн.: 1812 год в воспоминаниях современников. М., 1995. Літ.: [Ушаков Н.И.] История военных действий в Азиатской Турции в 1828 и 1829 годах, т. 1—2. СПб., 1836; Михайловский-Данилевский А.И. Описание Отечественной войны в 1812 году по высочайшему повелению, ч. 1—4. СПб., 1839; [Бантыш-Каменский Д.Н.] Биографии российских генералиссимусов и генерал-фельдмаршалов, ч. 4. СПб., 1841; Очерк жизни генерал-фельдмаршала князя Варшавского, графа Паскевича-Эриванского. «Русский художественный листок», 1856, № 6—7; [Куліш П.О.] Жизнь Куліша. «Правда», 1868, ч. 25; Паскевич Ф.И. Письмо в редакцию. «Русская старина», 1872, № 12; Фельдмаршал Паскевич в Крымскую войну, 1854—1855. «Русская старина», 1875, № 8; Шильдер Н.К. Заметки о событиях 1853—1855 гг. (по поводу статьи: Фельдмаршал Паскевич в Крымскую войну). Там само, № 8, 10; Восточная война. Там само, 1876, № 1; Война России с Турцией 1853— 1854. Там само, № 8—12; Берже А.П. Князь И.Ф. Паскевич в Царстве Польском в 1846 г. «Русская старина», 1885, № 10; Щербатов А.П. Генералфельдмаршал князь Паскевич, его жизнь и деятельность, т. 1—7. СПб., 1888—1904; Из записок фельдмаршала князя Паскевича. «Русский архив», 1889, № 3; Д.М. [Масловский Д.Ф.] Паскевич. В кн.: Энциклопедия военных и морских наук, т. 5. СПб., 1891; Майков П.М. Паскевич-Эриванская, светл. графиня Елизавета Алексеевна, княгиня Варшавская. В кн.: Русский биографический словарь. СПб., 1902; Його ж. Паскевич-Эриванский, граф Иван Федорович, светлейший князь Варшавский. Там само; Куліш П.О. Твори, т. 6. Львів, 1910; Алавердянц М.Я. Граф Иван Федорович Паскевич-Эриванский и его деятельность на Кавказе в очерках армянского историка. СПб., 1912; Георгиевские кавалеры, т. 1. М., 1993; Подмазо А.А., Епанчин Ю.Л. Паскевич. В кн.: Отечественная война 1812 года. М., 2004. П.Г. Усенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПАСКЕВИЧ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
