ПАНЬКІВСЬКИЙ Кость (06.12. 1897—20.01.1973) — політ. діяч, публіцист, правник. Н. у м. Львів у сім’ї відомого громад. діяча, економіста, видавця К.Паньківського. Навч. в м. Прага (нині столиця Чехії) на юрид. ф-ті Карлового ун-ту. У студентські роки очолював молодіжну організацію «Група української поступової молоді». 1929—39 — адвокат у Львові, захисник на політ. процесах над членами Української військової організації та Організації українських націоналістів, брав активну участь у роботі доброчинних орг-цій (Т-во охорони дітей і опіки над молоддю, Укр. т-во допомоги інвалідам), очолював туристично-
tp ht ://
влади в Севастополі та Сімферополі. Після окупації Криму нім. військами працював у підпіллі до поч. 1920. Крим. підпільний обком РКП(б) направив П. у складі групи більшовиків у Харків до ЦК КП(б)У для координації дій підпільно-партизан. груп та Червоної армії. Згодом П. призначений комісаром оперативного відділу штабу мор. сил Південно-Західного фронту. У серпні 1920 у складі 11-ти комуністів та військ. фахівців на чолі з О.Мокроусовим був направлений до Криму для організації партизан. загонів. Невдовзі нелегальними каналами направлений до Харкова, де дислокувався штаб рад. військ, очолюваних М.Фрунзе. Після перевірки через Закордонний відділ ЦК КП(б)У П. на зустрічі з М.Фрунзе доповів про діяльність крим. повстанських загонів. Наприкінці жовтня 1920 П., використовуючи конспіративні зв’язки Закордонного відділу ЦК КП(б)У, повернувся до Криму з вантажем зброї, грошей і документів. Після розгрому Російської армії генерал-лейтенанта П.Врангеля в листопаді 1920 за рекомендацією секретаря Кримського обкому РКП(б) Р.Землячки був призначений комендантом Крим. ЧК. Брав участь у масових розстрілах військовослужбовців Білої армії та конфіскаціях майна мешканців Криму. Свою діяльність у ВЧК П. визначав як дії «санітара революції». Улітку 1921 потрапив до лікарні з діагнозом «нервове виснаження». Потому призначений військ. комендантом ВУЦВК УСРР, згодом — до березня 1922 — працював секретарем РВР Чорномор. флоту. 1923 — керуючий справами, нач. центр. управління воєнізованої охорони нар. комісаріату пошти й телеграфу СРСР. 1932— 33 — нач. полярної станції Бухта Тиха (Земля Франца-Іосифа), 1934—35 — нач. станції на мисі Челюскін, 1937—38 очолював першу в світі дрейфуючу станцію «Північний полюс». 1939 — на поч. 1940 П. очолив експедицію із урятування криголама «Георгій Сєдов». 1939—48 — нач. Гол. управління Пн. мор. шляху, уповноважений Держ. к-ту оборони СРСР з перевезень на Півночі, організовував постачання таборів Гулаг. 1948—72 — заст.
директора Ін-ту океанології АН СРСР з експедицій, нач. відділу мор. експедиційних робіт АН СРСР, із 1956 — директор Ін-ту біології внутр. водоймищ АН СРСР. Автор книг «Жизнь на льдине» (1938), «Лед и пламя» (1977). Депутат ВР СРСР 1—2-го скликань (1937—50). Нагороджений 2-ма орденами Червоного Прапора (1922, 1950), 9-ма орденами Леніна (1937, 1938, травень 1944, листопад 1944, 1945, 1956, 1964, 1974, 1984), орденом Червоної Зірки (1945), орденом Нахімова 1-го ст. (1945), 2-ма орденами Трудового Червоного Прапора (1955, 1980), орденом Жовтневої революції (1971), орденом Дружби народів (1982), орденом Вітчизн. війни 1-го ст. (1985), медалями СРСР. Почесний громадянин міст Мурманськ, Архангельськ, Севастополь, Липецьк, Ярославської обл. П. у м. Москва. Похований на Новодівичому кладовищі. Пам’ятники П. споруджені в Севастополі й Мурманську. На будинку в Москві на Арбаті, де проживав П., встановлена меморіальна дошка. Літ.: Вишневский В.В. Герой Советского Союза Иван Дмитриевич Папанин: Биографический очерк. М., 1938; Лукацкий А. Наш земляк: О Герое Советского Союза Иване Дмитриевиче Папанине. Симферополь, 1938; Кpемеp В.А. Иван Дмитриевич Папанин. М., 1964; Семидесятилетие Ивана Дмитриевича Папанина. В кн.: Вопросы географии, сб. 67. М., 1965; Тихомиров Г.С. К истории экспедиции Папанина. М., 1980; Орешкин Д.Б. Три грани жизни [И.Д. Папанина]. «Наука в СССР», 1985, № 5; Жуков Ю.Н. Сталин: Арктический щит. М., 2008. Р.Ю. Подкур.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПАНЬКІВСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
