ПАНЬКЕВИЧ Іван (06.10.1897— 25.02.1958) — філолог, видавець істор. джерел, громад. та освіт. діяч. Професор. Н. в с. Цеперів (нині село Кам’янсько-Бузького р-ну Львів. обл.) в сел. родині. Навч. в г-зії у Львові, Львівському та Віденському ун-тах. З 1912 — викладач рос. мови Терезіанської консульської академії у Відні. 1919—39 — викладач і директор г-зії в Ужгороді, співзасновник і один з керівників Ужгородського товариства
54 ПАНЬКІВСЬКИЙ
К. Паньківський.
М. Пап.
«Просвіта», редактор «Наукового збірника товариства «Просвіта» (13 томів) і краєзнавчого місячника «Підкарпатська Русь» (1924—36). З 1939 — доцент, пізніше — професор Празького унту, 1939—45 — доцент Українського вільного університету в Празі (нині столиця Чехії). Автор бл. 190 наук. праць. Досліджував пам’ятки укр. писемності 14—18 ст. («Пандекти Антіоха 1307 року», Львів, 1917; «Тишівська Александрія», Ужгород, 1922; «Дві лемківські грамоти з початку ХVI ст.», Прага, 1954), вивчав істор. фольклор («Пісня про Штефана воєводу», Братислава, 1946—48; «Дві українські історичні пісні про дівчат полонянок з околиць Межилаборців на Східній Словаччині», Прага, 1956). Проводив археогр. експедиції на Закарпатті і Пряшівщині, зібрав та опублікував покрайні записи на стародруках та рукописних книгах («Покрайні записи», ч. 1—2, Ужгород, 1929, 1937, ч. 3, Прага, 1947). У монографіях з діалектології («Українські говори Підкарпатської Русі і сумежних областей», ч. 1, Прага, 1958) здійснив аналіз лінгвістичних явищ, що засвідчують автохтонність укр. населення Закарпаття. Опублікував низку праць з історії чесько-укр. культ. взаємин 19 — поч. 20 ст. П. у м. Прага. Літ.: Кисілевський К. Іван Панькевич. Вінніпег, 1958; Науковий збірник Музею української культури в Свиднику, т. 3—4. Пряшів, 1967—70. Я.Д. Ісаєвич.
спортивне т-во «Плай». З 5 липня 1941 — заст. міністра внутр. справ Українського державного правління, з 30 липня 1941 — ген. секретар Української національної ради у Львові. У вересні 1941 очолив Укр. крайовий к-т. Із березня 1942 — заст. голови Українського центрального комітету, керівник його львів. відділення. 1945—49 перебував у Німеччині, член Укр. соборної громадськості, згодом — Укр. націонал-демократ. союзу. 1945—48 — голова уряду Державного центру УНР на еміграції. З 1949 жив у США. Один з організаторів Союзу укр. націонал-демократів, 1950—66 — його голова. Крім того, очолював представництво виконавчого органу УНР і амер. відділ Ліги поневолених Росією народів. Автор спогадів «Від держави до комітету» (1957), «Роки німецької окупації» (1965), «Від комітету до Державного центру» (1968). П. у м. Лівінгстон (шт. НьюДжерсі, США), похований на кладовищі в Саут-Баунд-Бруку. Літ.: Офіцинський В. Дистрикт Галичина (1941—1944): Історично-політичний нарис. Ужгород, 2001; Боляновський А. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939—1945). Львів, 2003. І.І. Поїздник.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПАНЬКЕВИЧ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
