ПАНЕЙКО Василь (1883—29.05. 1956) — громад. і політ. діяч, дипломат, публіцист. Н. в Галичині. Закінчив Львів. ун-т. Член Укр. національно-демократ. партії. 1905 намагався відновити видання ж. «Молода Україна». 1907 — співробітник газ. «Діло», 1908 — «Літературно-наукового вістника». Протягом 1912—18 редагував газ. «Діло» (1914—15 — у Відні). У листопаді 1918 обраний держ. секретарем закордонних справ ЗУНР. У 1919 — заст. голови, з грудня 1919 — голова делегації ЗУНР на Паризькій мирній конференції 1919—1920. Доклав чимало зусиль для набуття Західноукраїнською Народною Республікою підтримки країн Антанти. Відстоював ідею створення східноєвроп. федерації, куди мала увійти Україна. З 1920 працював закордонним кореспондентом газ. «Діло». Видавав і редагував часописи «Діло» і «Політика» (1925— 26, Львів). Згодом працював кореспондентом «Діла» в Парижі (Франція). У 1930-х рр. відійшов від активної політ. діяльності. 1945 емігрував до США, у 1955 — до Венесуели. П. у м. Каракас (Венесуела). Літ.: Стахів М. Західна Україна, т. 1—4. Скрентон, 1958—61. Т.С. Осташко.
кож на укр. землях, які входили до їх складу. До вищої ланки П. належали пани радні (мали спадкове членство у великокнязівській раді) та пани хоруговні (виїжджали у військ. похід не в складі повітового ополчення, а під своїми корогвами із власними загонами), які представляли найзнатніших феодалів і, нарівні із князями, не підлягали повітовому присудові. Але П. такого високого держ. рангу у ВКЛ були переважно на білорусько-литов. територіях, а на укр. землях дослідникам вдалося виявити лише кілька родів панів радних із відомих у 15—16 ст. 50-ти родів ВКЛ, представлених у пани-раді, та незначну кількість родів панів хоруговних, що, на думку фахівців, було наслідком існування в Україні сильної князівської верстви, значно потужнішої, ніж у Білорусі та Литві. Нижчу ланку панської верстви становили родовиті власники отчинних (не пожалуваних великим князем, а отриманих у спадок від знатних «старійших» предків) земель, а не вислуг, якими володіла основна маса бояр-шляхти. Уперше термін «пани» з’явився на укр. землях (у Галицькій Русі) в 14 ст. і позначав верству найвпливовіших феодалів. Широкого вжитку поняття «пани» набуло в Україні із серед. 15 ст., коли ним позначали також і придворних слуг та васалів укр. князів. На відміну від князів, які переважно займали вищі місц. уряди (воєвод, старост, каштелянів), П. посідали нижчі посади повітових суддів, підсудків, писарів, а також досить впливовий уряд підкоморія. Окрім того, П. почергово отримували від великого князя цілі волості для хлібокормління та право збору окремих видів податків (зокрема, капщини). У 2-й пол. 16 ст. панський титул набув широкого вжитку і, на думку дослідників, після земських реформ 1564—66 поступово поширився на всю шляхетську верству.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПАНЕЙКО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
