ПАЛЕОДЕМОГРАФІЯ — розділ демографії та демографії історичної, що вивчає самовідтворення народонаселення, використовуючи як осн. стат. джерело палеодемостатистичні матеріали. Палеодемостатистика надає, гол. чин., дані про вік та стать померлих. Такими можуть бути статистично достовірні матеріали палеоантропологічних визначень статі й віку, досліджень епітафій, записів у церк. чи цвинтарних книгах, давніх актів громадян. стану, етногр. спостережень, себто т. зв. смертних списків. Особливості використання смертних списків потребують критики як із точки зору демографічної, так і історичної наук, становлять суть палеодемографічної критики джерел. Уперше метод смертних списків для побудови таблиць смертності та середньої очікуваної тривалості життя був використаний англійцями Д.Граунтом (1620—72), В.Петти (1623—87) та Е.Галлеєм (1656—1742) переважно за матеріалами бюлетенів смертності. Угор. вчені Д.Ачаді та Я.Немешкері на основі численних, але розрізнених палеоантропологічних визначень статі та віку з різних країн світу удосконалили метод смертних списків, зробили важливі теоретичні спостереження. Дослідженнями палеодемографів моск. школи В.Алексєєва, В.Федосової, М.Меднікової було порушене питання про невідповідність показників середньої тривалості життя, що отримані методом смертних списків, аналогічним показникам, отриманим сучасним т. зв. демографічним методом з використанням даних про реальне населення, а також було зроблено висновок про П. як самостійну наук. дисципліну з особливими
джерелами, методами й завданнями. Палеодемостатистичні та археол. дослідження на теренах України, починаючи з найдавніших пам’яток, проведені О.Тереножкіним, В.Іллінською, С.Березанською, С.Братченко, Є.Черненком, Г.Ковпаненко, О.Шапошніковою, А.Щепинським, Б.Мозолевським, С.Круцом та ін., дали змогу систематизувати матеріали в істор. часі на конкретній території, а не розрізнено. О.Кислим запропоновані системна критика палеодемостат. джерел та палеодемографічний метод корекції показників таблиць смертності, отриманих на основі смертних списків, що дає можливість порівнювати їх із показниками, отриманими демографічним методом. Теор. дослідження в П. з проблематики самовідтворення народонаселення доповнюють дослідження В.Стешенко та В.Піскунова у визначенні істор. якості населення, а також дослідження П.Толочком, С.Кульчицьким, Ю.Павленком, В.Піскуновим та ін. тенденцій прогресу-регресу, системології істор. періодизації тощо. Літ.: A…s<di G., NemeskJri J. History of Human Life Span and Mortality. Budapest, 1970; Angel J.L. Early Neolithic Skeletons from Catal Hьyuk: Demography and pathology. «Anatolian Studies», 1971, vol. 21; Алексеев В.П. Палеодемография СССР. «Советская археология», 1972, № 1; Stechenko V.S. Book review: «History of Human Life Span and Mortality» by G. Acsadi and J. Nemeskeri. «Current anthropology», 1974, vol. 15, № 4; Hassan F.A. Demographic Archaeology. New York, 1981; Круц С.И. Палеоантропологические исследования степного Поднепровья (эпоха бронзы). К., 1984; Кислый А.Е. Некоторые представления о возможности моделирования развития древнейшего населения. «Демографические исследования» (К.), 1993, вып. 16; Кислый А.Е., Каприцин И.И. Палеодемография: Теория и методика, проблемы и решения. Запорожье, 1994; Федосова В.Н. Развитие современной палеодемографии: Методические проблемы. «Российская археология», 1994, № 1; Кислый А.Е. Вопросы палеодемографии на страницах «Российской археологии». «Археология Крыма», 1997, № 1. О.Є. Кислий.
Верхній палеоліт. Наконечники стріл красносільської (1, 2) та свідерської (3) культур. Кремінь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПАЛЕОДЕМОГРАФІЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
