«ПАКТИ ТА КОНСТИТУЦІЇ ЗАКОНІВ І ВОЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО» 1710
«ПАКТИ ТА КОНСТИТУЦІЇ ЗАКОНІВ І ВОЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО» 1710 («Договори і постанови прав і вольностей військових…») — договір, укладений між обраним гетьманом П.Орликом та козацькою старшиною і козаками Війська Запорозького. В історіографічній традиції має назви: «Договір», «Хартія», «Угода», «Акт», «Конституція», «Державна конституція», «Конституція Пилипа Орлика», «Бендерська конституція», «Козацька конституція», «Конституція Української гетьманської держави», «Перша конституція України», «Конституція Війська Запорозького», «Українська конституція» тощо. «Пакти та конституції...» ухвалені 16 (5) квітня 1710 в умовах відступу військ І.Мазепи з території України після поразки в Полтавській битві 1709. Підготовлені за результатами т. зв. Бендерської комісії 1709, окремих нарад генеральної старшини під час виборів нового гетьмана на старшинській раді, яка відбулася на території осман. фортеці Бендери (нині м. Тігіна, Молдова; див. Тягиня). Скріплені присягою обраного на раді гетьмана П.Орлика, його підписом та держ. печаткою Війська Запорозького. Затверджені 21 (10) травня 1710 швед. королем Карлом ХII як «протектором України» в документі під назвою «Підтверджувальна грамота пактів королем Швеції» («Confirmatio horeem Pactorum a Rege Sueciae»). Як політико-правовий акт «Пакти та конституції...» мали широке застосування: 1) визна-
«Договоры й постановленя правъ і волностей войсковыхъ…» 1710. Перший аркуш україномовного варіанта. Документ зберігається в Російському державному архіві давніх актів (м. Москва, РФ).
чали взаємовідносини між гол. суб’єктами політ. системи Укр. козац. д-ви — гетьманом і козац. старшиною; 2) були зводом узаконених і неузаконених норм, що в разі відвоювання Лівобережної України та Правобережної України відповідно в Росії й Польщі регулювали б діяльність держ. влади, у т. ч. конституювали територіальний, церк., політ., екон., фінансовий, правовий і суд. устрій об’єднаної України, а також визначали права й обов’язки її станів; 3) стали маніфестом до міжнар. спільноти, який post factum публічно оголошував про причини відмови Укр. козац. д-ви від політ. зверхності Моск. царства та вказував на мотивації її переходу під протекторат Швед. королівства. «Пакти та конституції...» збереглися в 4-х редакціях: основний (варіант № 1) та скорочений (варіант № 2) тексти на латинській, а також два тексти на староукраїнській (варіанти № 3 і 4) мовах. Повна назва угоди: «Pacta et Constitutiones legum libertatumque Exercitus Zaporoviensis inter illustrissimum Dominum Philippum Orlik, neolectum Ducem Exercitus Zaporoviensis, et inter Generales, Colonellos, nec non eundem Exercitum Zaporoviensem, publico utriusque partis laudo conventa ac in libera electione formali juramento ab eodem illustrissimo Duce corroborata, anno Domini 1710, Aprilis 5, ad Benderam» («Пакти та конституції законів і вольностей Війська Запорозького між ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорозького та між генеральними старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, прийняті публічною ухвалою обох сторін і підтверджені на вільних виборах встановленою присягою названим ясновельможним гетьманом, року Божого 1710, квітня 5, при Бендерах»). Слово «пакти» (з лат. «pactum») тут означає «договори», «угоди», «умови», а «конституції» (лат. «сonstitutiones»; множина) — «постанови», «рішення», «закони». У Речі Посполитій «конституціями» називали постанови вищого законодавчого органу влади — вального сейму (див. Конституції сеймові). Скорочений латиномовний текст «Пактів
та конституцій...» має назву «Conventa Pactorum inter Ducem et Exercitum Zaporoviensem conventorum, in compendium brevi stylo collecta» («Затверджені умови договору між гетьманом і Військом Запорозьким, у стислому огляді зібрані»). У перекладі з латинської варіант № 1 був уперше опубл. М.Маркевичем 1842 в Москві. Староукр. текст «Пактів та конституцій...» мав назву: «Договоры и постановлєня Правъ и вольностєй войсковыхъ межи Яснє вльможнымъ Его Милости Паномъ Филиппомъ Орликомъ, новообранымъ войска Запорожского Гетманомъ, и межи Енеральными особами, Полковниками, а тымъ же войскомъ Запорожскимъ сполною зъ обоихъ сторонъ обрадою утверженные при вольной елекціи формальною присягою отъ тогожъ Яснє вельможного Гетмана подтверженные Року отъ Рождества Христова 1710, месяца априля 5:». Очевидно, що базовий латиномовний текст документа зроблено для нового протектора України короля Швеції та міжнар. спільноти, скорочений — для королів. канцелярії, а староукр. варіант — із метою оголошення в Україні та на Запорозькій Січі. Гол. автором і редактором «Пактів та конституцій...» був П.Орлик. Також в опрацюванні їхнього проекту та ухваленні брали участь: небіж і найближчий радник гетьмана І.Мазепи А.Войнаровський, кошовий отаман Запороз. Січі К.Гордієнко, прилуцький полковник Д.Горленко, генеральний обозний І.Ломиковський, генеральний бунчужний Ф.Мирович, генеральний осавул Г.Герцик, генеральний писар І.Максимович, генеральний суддя К.Довгополий, а також ін. старшини та козаки — Ф.Нахимовський, І.Герцик, О.Герцик, В.Ломиковський, І.Ломиковський, М.Ломиковський, Іваненко, Карпенко та ін. Безпосередньо над документом працювали з 2-ї пол. лютого (за ст. ст.) 1710, при цьому декілька разів посланці з Бендер їздили до Лівобереж. України для консультацій з окремими представниками уряду І.Скоропадського. Преамбула і положення «Пактів та конституцій...» приймалися почергово в результаті дискусій консенсусом. Джерелами «Пактів
tp ht :// st hi or o y. rg a .u
/
tp ht :// грації. Осн. мотивацією піддання швед. королю оголошувалися «відновлення і зміцнення зневажених своїх прав і вольностей», звільнення України з-під «московського ярма» та боротьба проти «тиранського іга» рос. царя Петра І. Вказувалося на причини обрання на гетьман. посаду «за стародавнім звичаєм і давніми законами» П.Орлика, який мав «Раду радити, уряд радити і провадити». Наприкінці преамбули зазначалося, що іменем Бога ухвалених «Пактів та конституцій...» має дотримуватися як новообраний «вільним голосуванням» гетьман, так і його наступники на гетьман. посаді. Стаття 1 «Пактів та конституцій...», опираючись на екскурс в історію православ’я «від часів панування хозарських каганів» до повстання Б.Хмельницького, проголошувала захист правосл. віри в Україні та відновлення діяльності Київ. митрополії під зверхністю Константиноп. патріарха. Також на користь розбудови правосл. церков в Україні заборонялося проживання представників «чужовір’я». Стаття 2 обґрунтовувала встановлення кордонів і забезпечення територіальної цілісності Укр. козац. дви, яка мала об’єднувати Правобережжя, Лівобережжя та Запорожжя. При цьому йшлося про «недоторканність українських кордонів» (лат. — Іntegritas limitum Ukrainensium) та «прикордонні українські землі» (Ukrainensibus vim inferre). Швед. король повинен виступати гарантом цілісності України, а під час укладення майбутнього мирного
та конституцій...» були оригінали й копії текстів договорів (їхні проекти, у т. ч. й дипломатичні «інструкції») гетьманів Б.Хмельницького, І.Виговського, Ю.Хмельницького, П.Тетері, І.Брюховецького, П.Дорошенка, І.Самойловича з монархами Речі Посполитої, Моск. царства, Османської імперії, Кримського ханату та Швед. королівства, що були укладені в 2-й пол. 17 ст. Окрім того, укладачі «Пактів та конституцій...» взорували на тогочасні європ. політ. теорії Ф.Аквінського, Ю.Алімпія, Н.Макіавеллі, Ж.Бодена, Ф.Бекона, Й.Альтузія, Д.Локка, Г.Гроція, С.Пуфендорфа та ін., керувалися політ. доцільністю й відштовхувалися від звичаєвих норм, правових засад і політ. практики, які існували від часу постання ранньомодерної Укр. д-ви. Внук мазепинця І.Ломиковського генеральний хорунжий 1754—60 Микола Ханенко (1693—1760) зберігав у своєму фамільному архіві повний лат. текст «Пактів та конституцій...» (варіант № 1), який перейшов у спадок його нащадкам — новгород-сіверському повітовому маршалку Михайлу Івановичу Ханенку (1818—52) та його братам Олександру (1816—95) й Івану (1817—91). Текст, збережений у козацько-старшинській родині Ханенків, було вперше опубліковано О.Бодянським 1847. Рукопис латиномовної преамбули «Пактів та конституцій...» (варіант № 1) зберігається у фондах Нац. архіву Швеції в Стокгольмі (фонд «Cosacica», ч. 1), а його копії — у ЦДІА України в Києві (фонд 2236: Архівна Україніка: Документи з фондів зарубіжних архівів: Копії, опис 1: Копії документів Стокгольмського державного архіву, Швеція, справа 71, арк. 1—6). Скорочена рукописна редакція «Пактів та конституцій...» лат. мовою (варіант № 2) також міститься у фондах Нац. архіву Швеції в Стокгольмі, копії — у ЦДІА України в Києві (фонд 2236, опис 1, справа 72, арк. 1— 7). Текст «Пактів та конституцій...» староукр. мовою (варіант № 3) зберігається в Рос. держ. архіві давніх актів у Москві (фонд 13, опис 1, рік 1710, справа 9, арк. 1—20) у вигляді написаної скорописом серед. 18 ст. ді-
ловодної копії, яка поміщена в таблицю із графою для перекладу окремих малозрозумілих укр. слів і словосполучень на рос. мову. 1792 до Санкт-Петербурга від колиш. запорожців був переданий оригінальний текст «Пактів та конституцій...» (варіант № 4) і двох підтверджувальних грамот швед. короля Карла ХII, а у 1800 ці документи були «сообщены в архив для сохранения» (Рос. держ. архів давніх актів, Москва, фонд 124, опис 2, рік 1710, справа 12, арк. 1—18). Україномовний оригінал за власноручним підписом П.Орлика засвідченим печаткою Війська Запорозького, було віднайдено київ. архівістами на чолі з О.Вовк наприкінці 2008 і вперше опубліковано 2010. Впродовж 18 ст. різномовні копії цього документа знаходилися в Генеральній військовій канцелярії в Глухові. Копія староукр. тексту (варіант № 3) вперше побачила світ 1842 завдяки М.Маркевичу, вдруге — О.Бодянському 1859. Оригінал скороченого тексту з Нац. архіву Швеції (варіант № 2) скопійований Н.Молчановським 1899 та опубл. В.Кордтом 1930. Ще один текст лат. мовою був віднайдений у 1920-х рр. І.Борщаком в особистому архіві Орликів у замку Дентевіль неподалік Парижа (Франція), однак при повторному перегляді цього архіву А.Жуковським та О.Пріцаком 1987 натрапити на даний документ не вдалося. «Пакти та конституції...» складаються зі вступу-преамбули, 16-ти статей і присяги новообраного гетьмана. У преамбулі викладалася коротка історія укр. народу, легітимізувалося існування козац. стану та обґрунтовувалися становлення Укр. козац. дви, а також її відхід від Речі Посполитої і добровільне піддання під владу моск. царя. Проаналізовано українсько-рос. відносини від 1648 до поч. 18 ст. та українсько-швед. стосунки 1653—57 і 1708—09. Наголошувалося на тому, що Моск. царство всіляко обмежувало права «Війська Запорозького і вільного руського народу», через що Б.Хмельницький налагодив міцні стосунки зі Швед. королівстом. Ішлося про відновлення українсько-швед. відносин за правління І.Мазепи, які продовжувалися в умовах емі-
25
«Договоры й постановленя правъ і волностей войсковыхъ…» 1710. Останній аркуш україномовного варіанта. Документ зберігається в Російському державному архіві давніх актів (м. Москва, РФ).
st hi
ПАКТИ
or o y. rg a .u
/
26 ПАКТИ
договору з Моск. царством добиватися «відшкодування всіх втрат, яких завдано Україні воєнними діями» та повернення на Батьківщину захоплених у цих діях полонених козаків. Стаття 3 зобов’язувала гетьмана налагодити мирні «побратимські» відносини з Крим. ханатом, які б надалі не порушувалися. У статті 4 йшлося про політико-правовий статус Війська Запороз. Низового, яке «заслужило собі невмирущу славу незліченними лицарськими подвигами на морі і на суходолі». Окреслювалися територіальні межі володінь Запороз. Січі, для чого гетьман мав домагатися під час майбутніх шведсько-моск. переговорів очищення від рос. військ фортець і укріплень уздовж Дніпра. Гетьман мав також надавати «всіляку допомогу» для захисту Січі. Згідно зі статтею 5, стародавній козац. монастир у Трахтемирові (нині село Канівського р-ну Черкас. обл.; Державний історико-культурний заповідник «Трахтемирів») мав бути поновлений та разом з усіма угіддями, а також містечками Переволочна і Келеберда на Полтавщині, Переволочанською переправою через Дніпро, Кодацькою фортецею і «рікою Ворсклою з млинами» перейти під юрисдикцію Війська Запороз. Низового. Обумовлювалося положення щодо заборони всім «визначнішим людям світського і духовного стану» ловити рибу у володіннях запорожців по Дніпру від Переволочної до гирла річки, а також право на володіння запорожцями «річками, протоками і всіма визначеними угіддями у Дикому Полі аж по Очаків». У статті 6 вказувалося на порушення попередніми гетьманами (очевидно, ішлося про Д.Многогрішного, І.Самойловича та І.Мазепу) звичаю колективного ухвалення рішень на догоду «необмеженої влади» та «самоуправства», через що, на думку укладачів договору 1710, в Україні розпочалися різні негаразди, у т. ч. «утиски посполитих», «насильний розподіл посад», «зневага до генеральної старшини, полковників і значного товариства». З огляду на це в «Пактах та конституціях...» виписувався окремий закон, що регламентував: 1) статус генеральної і пол-
кової старшини, які оголошувалися «чільними (народними генеральними) радниками в нашій Вітчизні»; 2) процедуру й квоту делегування на Ген. раду представників від полків як адм. одиниць Укр. козац. д-ви; 3) права та обов’язки гетьмана, ген. старшини, полковників і ген. радників, які утворювали своєрідну вищу палату Ради, де мали разом «радитися про безпеку Вітчизни, про спільне благо і про всі громадські справи»; 4) скликання Ген. ради, яка за спец. універсалом гетьмана мала щорічно проводитися в «гетьманській резиденції» 3-ма сесіями під час великих церк. свят — на Різдво Христове, Воскресіння Христове та Покрову Пресвятої Богородиці. Обрані на Раду мали право «вільними голосами» відкрито «виказувати і заявляти про порушення прав та вольностей вітчизняних»; 5) управління Україною поза сесіями Ген. рад, яке покладалося на гетьмана; 6) питання зовн. політики й міжнар. відносин вирішувалися гетьманом разом із ген. старшиною на «таємних та публічних нарадах»; 7) питання присяги «відповідної форми» всіх членів Ген. ради, які повинні були «особисто присягнути на вірність Вітчизні, на щиру відданість гетьманові, а також на сумлінне виконання обов’язків своєї посади». Отже, встановлювалася колегіальна форма управління Україною, адже кожний вибраний від полку як адм. одиниці репрезентував не лише козацтво, а й представників ін. станів, що проживали на його території. Уряди полковників і сотників також були виборними й підлягали періодичній звітності, а відтак — переобранню чи необранню на Радах. Стаття 7 визначала повноваження Генерального військового суду, до якого передавалася «кримінальна чи якась інша» справа. У статті 8 ішлося про права ген. старшин (які «постійно перебувають при боці гетьмана»), а також обов’язки дворових «слуг» гетьмана. Стаття 9 встановлювала повноваження Військ. скарбу та ген. підскарбія. Тут же виписувалися повноваження гетьмана у фінансовоекон. сфері, який «до військового скарбу й приходів, які до нього належать, не має належати і
на свій персональний пожиток вживати, а задовольнятися своїми чиншами і доходами, які кладуться на булаву та його гетьманську особу». Свої прибутки гетьман мав отримувати від індукти з Гадяцького полку, Шептаківської сотні та Почепівських і Оболонських «маєтків». Окрім того, гетьман не мав права «самовладно» привласнювати собі громад. маєтності, угіддя Війська Запорозького, а також розподіляти їх серед «інших людей». У цій статті встановлювалися норма виборів у кожному з полків по 2 підскарбії від «козаків і посполитих», а також їхні обов’язки. Cтаття 10 обмежувала свавілля укр. можновладців та встановлювала норми взаємовідносин між «військовими і посполитими урядовцями» й залежними від них категоріями населення. Зверталася увага на корупцію серед вищих і середніх станів, окремі представники яких «жадобою власного зиску заходяться купувати військові і посполиті посади, здобуваючи гетьманську прихильність принадами хабарів». Протидією цьому мало стати положення про вибір «вільним голосуванням» на полковницькі, сотенні та ін. посади. У статті 11 йшлося про пільги для козац. вдів і сиріт, яких, зважаючи на постійні військ. дії та загибель козаків під час походів, було на той час в Україні дуже багато. Статті 12 та 14 встановлювали права укр. міщан, купців і селян. Стаття 13 обумовлювала статус м. Києва та ін. міст із магдебургським правом: «Столичне місто Київ та інші українські городи з магістратами своїми в усіх правах та привілеях наданих, щоб були заховані непорушно, повагою сього акта елекційного постановляється і доручається підтвердження їх свого часу гетьманській владі». У статті 15 йшлося про забезпечення існування найманих, т. зв. сердюцьких, підрозділів у структурі укр. війська. Стаття 16 унормовувала організацію торгівлі та податкової системи на всій території Укр. козац. д-ви. До осн. тексту додавалася присяга новообраного гетьмана, який зобов’язувався дотримуватися та впроваджувати в життя положення угоди в «усіх розділах, уривках, поняттях і
tp ht :// st hi or o y. rg a .u
/
tp ht ://
клаузулах», бути вірним і відданим «нашій Вітчизні» та дбати про її «суспільне благо і соборність». Творці «Пактів та конституцій...» оперують поняттями «Вітчизна», «Військо Запорозьке», «Україна», «Мала Русь», «руський народ», «козацький народ» та ін. Слово «Вітчизна» в осн. латиномовному тексті (варіант № 1) «Пактів та конституцій...» вживається 40 разів, при цьому з означенням «руська» — 5 — та «роксоланська» — 3 рази. Як тотожні використовуються такі поняття, як «Русь» — 1 раз, «Мала Русь» — 2, «Роксоланія» — 6 — та «Україна» або ж «український» — 7 разів. Це, зокрема, простежується у визначенні «Столичне місто Русі, Київ, та інші міста України» (Metropolis Urbs Rossiae, Kiiovia, caeteraeque Ucrainae civitates). Не раз вжито поняття «козацький народ», зокрема як «войовничий прадавній козацький народ, колись званий хозарським». Поняття «руський народ» переважно вживається у сполученні з терміном «Військо Запорозьке»: «Військо Запорозьке і закріпачений, пригноблений руський народ», «Військо Запорозьке і вільний руський народ», «із Військом Запорозьким і народом руським» та ін. Поняття «запорозький» вжито 46 разів для позначення «Війська Запорозького» як корпоративної військово-політ. структури, а також назви ранньомодерної Укр. д-ви — Гетьманщини або ж Гетьманату. Термінологічне означення «Військо Запорозьке низове» вживається для маркування автономного утворення Запороз. Січ. Визначення «реєстрові» та «запорозькі» козаки об’єднуються терміном «все Військо Запорозьке». У тексті «Пактів та конституцій...» староукр. мовою (варіант № 3) лат. означення «роксоланський» і «руський» скрізь подаються як «малоросійський» (малороссійский), хоча поряд із цим вживаються терміни «Україна» (Украина), «Украйна» (Украйна) та «український» (украинский). Якщо в латиномовному тексті подається поліетнонім «Московська імперія» (Moskovitico Imperio), то у староукр. тексті він звучить уже як «Держава Московська» (Государство Москов-
ское). При цьому щодо узагальненої назви ін. світ. д-в вживається таке поняття, як «Панство» (польс. «paЅstwo» — д-ва). «Пакти та конституції...» закріплювали незалежність від Моск. царства й Речі Посполитої, але визнавали протекторат Швед. королівства. За окремим законом, який вписувався до «Пактів та конституцій...», проголошувалася станова республіка у формі Гетьманату. Виборна Генеральна рада та обраний на ній правитель-гетьман ставали одночасно законодавчим, контрольним і розпорядчим вищими владними органами. Кримінально-суд. справи відходили до компетенції Ген. військ. суду, фінансові — Ген. скарбу. Реалізація «Пактів та конституцій...» була обмежена внаслідок несприятливої міжнар. ситуації, постійних військ. дій та поразки українців у Полтавській битві 1709. Однак протягом кількох років конституційні положення частково діяли на теренах Правобереж. України завдяки походам 1711 і 1713 військ гетьмана П.Орлика та визнанню його влади місц. населенням. Звістка про укладення «Пактів та конституцій...» в умовах продовження Північної війни 1700—1721 змусила рос. царя Петра I вжити певних заходів щодо повернення запороз. козацтва під свою владу, що, однак, не завершилося успіхом. Під час перебування протягом 1714—42 у Швеції, Греції та Туреччині гетьман в еміграції П.Орлик і його оточення домагалися дипломатичними засобами поновити свою владу над Україною і впровадити «Пакти та конституції...» в політ. практику. Деякі положення договору знайшли відгук у низці документів пізнішого часу, зокрема в «анонімній записці» (т. зв. Мала конституція) 1720-х рр. з архіву І.Скоропадського, політ. «записках» Г.Политики 2-ї пол. 18 ст. та ін. Договір 1710 відображав світоглядні цінності козац. старшини кінця 17 — поч. 18 ст. та засвідчив її прагнення унормувати життя за власними звичаями, традиціями й законами. Цей політико-правовий акт враховував інтереси не лише козацтва (гетьман; старшина — генеральна, полкова й сотенна; ген. «радни-
ки»; реєстрові, низові та прості козаки; козац. дружини, вдови і «осиротілі сім’ї»; сердюки й компанійці; дворові гетьман. та старшинські «слуги») як провідної верстви, а й регламентував життєдіяльність ін. укр. станів — духовенства, міщанства, купецтва і селянства. Усі ці категорії населення тогочасної України творцями «Пактів та конституцій...» об’єднувалися в поняття «народ». Положення договору 1710 узагальнили накопичений протягом попередніх століть державотворчий потенціал укр. народу й стали ідеологічним підґрунтям для подальших його виступів за незалежність. «Пакти та конституції...» заклали основи розвитку вітчизн. конституціоналізму нової та новітньої доби і стали визначною історичною пам’яткою нац. та європ. політичної думки 18 ст. Публікації: Маркевич Н. История Малороссии, т. 4. М., 1842; Переписка и другие бумаги шведского короля Карла ХII, польского Станислава Лещинского, татарского хана, турецкого султана, генеральского писаря Филиппа Орлика, киевского воеводы Иосифа Потоцкого на латинском и польском языках. «Чтения в Обществе истории и древностей российских при Московском университете», 1847, кн. 1; Бантыш-Каменский Д. Источники Малороссийской истории, ч. 1—2. Там само, 1859, кн. 1, ч. 2; Эварницкий Д. История запорожских казаков, т. 3. СПб., 1897; Pacta et constitutiones legum libertatumque... Lausanne, 1916; Кордт В. Матеріали із Стокгольмського державного архіву до історії України другої половини XVII — початку XVIII ст. В кн.: Український археографічний збірник, т. 3. К., 1930; Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика: 1710 рік. К., 1994; Історія Української конституції: Збірник документів. К., 1997; Конституція Української Гетьманської держави: Староукраїнською, латинською, українською та англійською мовами. Львів—К., 1997; Універсали Івана Мазепи 1687—1709. К.— Львів, 2002; Орлик П. Конституція, маніфести та літературна спадщина: Вибрані твори. К., 2006; Україна — Швеція: На перехрестях історії (XVII—XVIII ст.). К., 2008; Вовк О.Б. Конституція Пилипа Орлика: Оригінал та його історія. «Архіви України», 2010, № 3—4; Договори і постанови. К., 2010; «Пакти і Конституції» Української козацької держави (до 300-річчя укладення). Львів, 2011. Літ.: Скальковский А. История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского, ч. 2. СПб., 1846; Костомаров Н. Мазепинцы. СПб., 1894
Ви переглядаєте статтю (реферат): ««ПАКТИ ТА КОНСТИТУЦІЇ ЗАКОНІВ І ВОЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО» 1710» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
