МІШКОВСЬКИЙ Євген Васильович — див. Мєшковський Євген Васильович. МІШЛЕ (Michelet) Жюль (21.08. 1792—09.02.1874) — франц. історик. Н. в м. Париж у сім’ї ремісника-друкаря. Після отримання освіти 1827 став викладачем Вищої нормальної школи (Ecole Normale SupJrieure). З початком Липневої революції 1830 збігся і початок активної наук. і пед. праці М. 1830 Ф.-П.Гізо призначив М. головою істор. секції при Нац. архіві. Працюючи тут над вивченням істор. джерел і проводячи велику орг. архівну діяльність, він продовжував викладати
у Вищій нормальній школі. Одним з перших його творів був філос. начерк «Вступ до всесвітньої історії» (1830), в якому він подав своє розуміння сенсу історії, багато в чому спираючись на геґелівську філософію історії, проте на відміну від нім. філософа (див. Г.-В.Геґель) його думка позбавлена метафізичності. Для М. вінцем істор. поступу є Франція, а процес визволення Світ. духа, що знаходить своє усвідомлення в людському розумі, стає реальним прогресивним тріумфом свободи людини. Гол. ідея М. в тому, що історія людства є драмою боротьби між свободою і необхідністю. «Історія є ніщо інше, — писав він, — як розповідь про цю нескінченну війну». З 1831 М. почав працювати над «Історією Франції», яка стала осн. справою всього його життя і розрослася до 24 т. У пошуках матеріалу для неї М. об’їздив не лише багато міст Франції, але побував у Великій Британії, Німеччині, Швейцарії, Пн. Італії та ін. 1834—35 він заступив Ф.-П.Гізо як лектора Сорбонни, але з наступом політ. реакції його лекції тут були заборонені. 1838 М. отримує місце професора і кафедру в Колеж де Франс, який славився своєю незалежністю і високим рівнем навчання. У Колеж де Франс зібрався видатний колектив викладачів, серед яких виділялися близький друг і однодумець М., політ. діяч, літератор і історик Е.Кіне (1803—75) та великий польс. поет А.Міцкевич, що займав тут кафедру слов’ян. літератур. Разом з М. вони створили яскравий тріумвірат, який пропагував братерство народів і класів. 1847 вийшов 1-й т. «Історії Французької революції». Ця книга — справжня «епічна поема», як і «Історія Франції», над якою М. продовжував працювати. Осн. героєм Великої революції є народ. Усе позитивне походило від нього, а весь негатив — від інтелігентів-честолюбців. Історія Французької революції кінця 18 століття, підкреслює М., — це респ. історія, історія, яка знає лише одного героя, що розтрощив старі ідоли, — франц. народ. За рік до виходу першої книги про революцію М. видав працю «Народ» (1846). Під поняттям «народ» М. розумів передусім се-
лян, тоді — більшу частину населення Франції — дрібних земельних власників, із середовища яких він і сам вийшов і завжди пишався своїм походженням. Революція 1848 воскресила в М. надії на створення справедливого сусп-ва, проте вже після придушення нар. повстання в червні цього ж року, що наглядно показало М. неможливість на даному етапі об’єднання народу з вищими класами, ці надії не виправдалися. У душевній розгубленості він записав у своєму щоденнику одну лише фразу: «Коли б цього дня не було!» Вірність М. Другій республіці призвела до заборони курсу його лекцій у Колеж де Франс (1851), а за відмову присягнути франц. імп. Наполеону III він був звільнений з Нац. архіву. Залишившись поза держ. службою, М. 1853 завершив «Історію Французької революції» і повернувся до тимчасово перерваної роботи над «Історією Франції», доводячи її до 1789. Падіння Другої республіки, режим імп. Наполеона III і, нарешті, франко-прусська війна 1870—71 підірвали здоров’я М. Капітуляція Парижа викликала в нього перший припадок апоплексії. Ледь видужавши, він взявся за написання нової великої праці: «Історія XIX століття», за 3 роки встиг видати три з половиною томи, довівши свій виклад до 1815. Реакції 1873, коли у зв’язку з обранням президентом маршала Мак-Магона почалася відкрита підготовка до реставрації монархії, серце старого республіканця не витримало. 9 лютого наступного року він помер. Франц. історик, літератор і філософ І.-А.Тен (1828—93) вважав М. одним із найбільших поетів Франції, а його істор. праці — «ліричною епопеєю Франції», сучасний франц. історик К.Амальрі стверджує, що він спромігся дати Франції її обличчя, Нації — живе тіло, Народові — його голос. М. рішуче змінив функцію історії: замість сухого переліку подвигів і злочинів королів та знаті він веде епічну розповідь про народження і розвиток франц. нації, малює її велике майбуття. У його творах Франція, народ — це не якась абстракція, а завжди жива і стражденна істота, яку треба сприймати радше серцем і
769 МІШЛЕ
770 МІЩАНИ
уявою, аніж розумом. Як історик зі своєю властивістю брати у взаємодії різносторонні факти істор. життя він випереджає праці Анналів школи, зокрема історію умонастроїв Л.Февра. До цієї думки К.Амальрі приєднується й сучасний рос. історик-медієвіст А.Гуревич. Батьківщина і сім’я (родина) завжди стояли в центрі істор. світогляду М., родина для нього була фундаментом д-ви, любов до родини пов’язувалася з любов’ю до Батьківщини, а остання — з любов’ю до всього людства. П. у м. Ієр (Франція). Праці: Краткая история Франции до французской революции. СПб., 1838; Обозрение новейшей истории. СПб., 1838; История Франции в XVI в. (Эпоха Возрождения). СПб., 1860; Море. СПб., 1861; Реформа: Из истории Франции в XVI в. СПб., 1862; Женщина. Одесса, 1863; Царство насекомых. СПб., 1863; Птица. СПб., 1878; История XIX в. СПб., 1883—84; Oeuvres completes, vol. 1—40. Paris, 1893—98; Жанна д’Арк. Пг., 1920; Ведьма. М., 1929; Народ. М., 1965. Лит.: Герье В.И. Народник во Французской историографии. «Вестник Европы», 1896, № 3—4; Monod G. La vie et la pensee de J.Michelet. vol. 1—2. Paris, 1923; Кареев Н.И. Историки Французской революции, т. 1. Л., 1924; Chatelain U. Michelet, ses idees sur l’histoire. Paris, 1930; Вайнштейн О.Л. Историография средних веков. М.—Л., 1940; Герцен А.И. Избранные философские произведения, т. 2. М., 1946; Viallaneix P. La voie royale: Essai sur l’idee de people dans l’oeuvre de Michelet. Paris, 1959; Косминский Е.А. Историография средних веков: V в. — середина XIX в.: Лекции. М., 1963; Коган-Бернштейн Ф.А. Жюль Мишле и его книга «Народ». В кн.: Мишле Ж. Народ. М., 1965; Амальві К. Пророк: Мішле. «Кур’єр Юнеско», 1990, червень; Його ж. Викладання історії у Франції. Там само; Гуревич А.Я. История — нескончаемый спор: Медиевистика и скандинавистика: Статьи разных лет. М., 2005. П.В. Голобуцький.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МІШКОВСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
