МІЦКЕВИЧ Адам (24.12.1798 — 26.11.1855) — польс. поет, драматург, публіцист, один із творців політ. думки 1-ї пол. 19 ст., організатор і учасник політ. та військ. починань в еміграції, знавець історії та історії літератури Польщі та слов’янства. Н. в с. Заосся поблизу м. Новогрудок (нині Заосся — село Гродненської обл., Білорусь). Навч. у Віленському унті (нині Вільнюський університет; 1815—19). Належав до співзасновників і керівників таємних гуртків академічної молоді: «Товариства філоматів» і «Зібрання філаретів» (1817—23). 1819—23 — вчитель повітової школи в Ковно (нині м. Каунас, Литва). У зв’язку із слідством у справі таємних т-в молоді в Литві був заарештований і ув’язнений у Вільно (нині м. Вільнюс) (1823—24), а згодом — засуджений і висланий у Росію. Там перебував до 1829 (переважно в Санкт-Петербурзі, Москві), відвідав Київ, Єлизаветград (нині м. Кіровоград), Харків, Одесу, подорожував по Криму
Архієпископ Юрій (Міхновський).
А. Міцкевич. Малюнок роботи художника В. Ваньковича. 1823.
Пам’ятник А. Міцкевичу в м. Львів. Скульптори А. Попель, М. Паращук. 1905. Фото 2008.
768 МІЦКЕВИЧ
(свої враження відобразив у поетичній збірці «Sonety krymskie» («Кримські сонети»)). Налагодив контакти з декабристами (див. Декабристів рух), увійшов у середовище рос. інтелектуальної еліти, зокрема товаришував з О.Пушкіним. 1829—30 подорожував Центр. і Пд. Європою (Німеччина (де зустрівся з Й.-В.Гете), Італія, Швейцарія). У зв’язку із вибухом польського повстання 1830—1831 намагався (1831) дістатися до Королівства Польського. Виїхав на три місяці до Дрездена (Німеччина; 1832). Від 1832 перебував у Парижі (Франція) як редактор та осн. публіцист «Pielgrzyma Polskiego» («Польський пілігрим») (1833), а також викладач слов’ян. літератур у Колеж де Франс (1840—44). 1839—40 викладав в Академії в Лозанні (Швейцарія), а в наступному році став професором слов’ян. літератур у Паризькому ун-ті. Значну увагу приділяв укр. к-рі й історії, захоплено висловлювався про мелодійність укр. мови. 1841—46 був зв’язаний з релігійно-містичною сектою А.Товінського, під його впливом проголосив ідею месіянізму («Польща вмерла, щоби воскресла нова держава вільних та рівних слов’янських народів: поляків, українців, білорусів, а також литовців»). Підтримав італ. національно-визвол. рух, організовував польс. легіон для боротьби з Австрією (1848— 49; див. Легіони польські). 1849 редагував у Парижі газ. «Трибуна народів» («Tribune des Peuples»), яка виходила франц. мовою і була друкованим органом міжнар. демократ. сил. Від 1852 — бібліотекар у паризькій Б-ці Арсеналу. Під час Кримської війни 1853— 1856 відбув 1855 до Туреччини, щоб допомогти в організації польс. легіону для боротьби з Російською імперією. П. у м. Стамбул, похований у Парижі. 1890 перепохований у Кракові, на Вавелі, в кафедральному соборі, серед польс. королів та нац. героїв. М. став найважливішим (поряд з Ю.Словацьким та З.Красицьким) представником романтизму в польс. літературі, найповніше виразив ідеї покоління романтиків, романтичний світогляд. (див. «Поезія», т. 1. Вільно, 1822). Його поетичні твори «Ода
до молодости», 2-га і 4-та частини «Дзядів» були виразом новаторських тенденцій, покликання на елементи нар. фольклору та патріотизму. Драматична поема «Дзяди» («Dziady») є найважливішою в усій творчості М. Це мав бути чотиричастинний твір, розпочатий бл. 1820. Друком з’явилися ч. 2, 4 (1823) й ч. 3 (з додатком «Уривок», 1832). Ч. 1 взагалі не була написана. Поява кожної частини була великою подією не лише для польс. літ. світу. Автор твору поривав із класичною засадою триєдності. Відсутня в ньому єдність місця — дія відбувається у Вільно, Варшаві, в’язничних камерах, аристократичних салонах, сільс. будинку під Львовом, зрештою на засланні в глибині Росії. М. не зберігає єдності часу — дія відбувається упродовж 1823—31 або взагалі в невизначеному часі. Відсутня й єдність дії, оскільки драма порушує різні справи, не раз лише побіжно пов’язані поміж собою. Присутня в творі мартирологія народу, бунт проти Бога, якого один з героїв оскаржує в байдужості до доль уярмлених народів, змальовані численні вади тогочасного сусп-ва, охарактеризовані д-ви, що поділили Польщу, подане поетове бачення майбутнього. У 3-й ч. «Дзядів» М. емоційно закидає тогочасним елітам опортунізм і прислужництво рос. загарбникові. Важливе місце у творчості М. після польс. повстання 1830—31 посідають такі твори: «До матері-польки», «Редут Ордона», «Смерть полковника» та ін. Вони узагальнювали патріотичні настрої не лише поляків, а й поневолених царатом литовців, білорусів та українців. Його епопея «Пан Тадеуш» (1834) справила великий вплив на нац. свідомість усіх поколінь і до сьогодні має таке значення для поляків, як шевченківський «Кобзар» для українців. М. як автор «Конрада Валленрода» (1828), «Дзядів» (1823, 1832), «Книг польського народу і пілігримства польського» (1832) закликав до самовідданості в боротьбі за свободу Вітчизни, критикував байдужість сусп-ва і західноєвроп. урядів щодо польс. справи, проголошував месіаністичні гасла. М. вважається найбільшим польс. по-
етом, чия творчість справила значний вплив на ін. слов’ян. літератури, зокрема українську. М. цікавився укр. мовою, фольклором, історією. Під впливом його «Книг польського народу і пілігримства польського» був написаний програмний документ Кирило-Мефодіївського товариства «Книга буття українського народу». Поезією М. цікавилися укр. романтики. П.Гулак-Артемовський не лише перекладав твори М., а й створив цінну травестію «Пана Твардовського». Автором численних перекладів творів М. укр. і рос. мовами був Л.Боровиковський, зокрема фрагментів «Конрада Валленрода» й «Кримських сонетів». Поезія М. слугувала джерелом натхнення для деяких творів Т.Шевченка, зокрема поеми «Великий льох», мотиви якої значною мірою перегукуються з «Дзядами». Серед інших укр. перекладачів М. слід згадати П.Куліша, М.Старицького, Лесю Українку, М.Бажана, А.Малишка, М.Лукаша, a особливо І.Франка i М.Рильського, якому належить найкращий іноземний переклад «Пана Тадеуша». На тексти М. писали музику М.Лисенко, Б.Лятошинський, Г.Майборода. М. присвячені повісті В.Чередниченко («Під одним плащем»); Ю.Калугіна («Он между нами жил…»), цикл поезій М.Бажана «Міцкевич в Одесі: 1825». 30 жовтня 1904 у Львові відкрито один із найкращих пам’ятників А.Міцкевичу (знаходиться дотепер), автором якого був польс. скульптор А.Попєль, при співпраці укр. митця М.Паращука (1878—1963). Своїм поетом, який писав польською, вважають М. й литовці, покликуючись, зокрема, на те, що він був патріотом литов. землі (найпопулярніша його поема «Пан Тадеуш» розпочинається словами: «Литво, Вітчизно моя!», а поеми «Ґражина» та «Конрад Валленрод» присвячені історії боротьби литовців із хрестоносцями). Тв.: Dziela, t. 1—16. Warszawa, 1949—55; Вибрані твори, т. 1—2. К., 1955; Кримські сонети. Сімферополь, 1983; К., 1998; Пан Тадеуш / Пер. і вступна стаття М.Рильського. К., 1949; 1951; 1964; 1989; 1998; У дружньому домі. Львів, 1994 (польс. та укр. мовами). Літ.: Айзеншток І.Я. До перебування Міцкевича на Україні (А. Міц-
кевич і П. Гулак-Артемовський). В кн.: Міжслов’янські літературні взаємини. К., 1958; Боровой С. Мицкевич накануне восстания декабристов (февраль—ноябрь 1825, Одесса). В кн.: Литературное наследство, т. 60, кн. 1. Б/м, 1956; Werwes H. Tam gdzie Ikwy srebrne fale plyn-. Z dziej\w stosunk\w literackich polsko-ukraiЅskich w XIX i XX w. Warszawa, 1972; Grosbart Z. Maksyma Rylskiego droga do arcyprzekladu «Pana Tadeusza». В кн.: Z dziej\w stosunk\w literackich polsko-ukraiЅskich / Red. S.Kozak, M.Jak\biec. Wroclaw — Warszawa — Krak\w — GdaЅsk, 1974; Гриневич Я. Рефлексії в століття смерті творця «Конрада Валленрода». «Вісник ООЧСУ» (НьюЙорк), 1956, № 2; Гавришків Б. Максим Рильський як перекладач А. Міцкевича. «Жовтень», 1959, № 12; Васильківський Г.П. Творча дружба (до питання про взаємини Гоголя і Міцкевича). «Українське літературознавство», 1960, № 1; Лозинський М. Твори Міцкевича на Україні. «Всесвіт», 1973, № 12; Kozak S. Hulak-Artemowski w kr=gu Mickiewicza i problematyki polskiej. В кн.: Z dziej\w stosunk\w literackich polsko-ukraiЅskich. Wroclaw — Warszawa — Krak\w — GdaЅsk, 1974; Stefanowska Z. Mickiewicz Adam. В кн.: Literatura polska. Przewodnik encyklopedyczny, t. 1. Warszawa, 1985; Wielkowska A. Adam Mickiewicz. Warszawa, 1975; Вервес Г.Д. Адам Міцкевич. К., 1979; Грабович Д. Із проблематики символічної автобіографії у Міцкевича і Шевченка. «Радянське літературознавство», 1989; Адам Мицкевич в истории России, Польши и Европы: Тезисы докладов и материалы. СПб., 1994; Адам Міцкевич і Україна: Матеріали міжнародної конференції, присвяченої 200-річчю від дня народження видатного польського поета. Дрогобич, 1998; Українське і польське національне месіанство. В кн.: Українська філологія: Школи. Постаті. Проблеми: Збірник наукових праць, т. 1. Львів, 1999. С. С. Стемпєнь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МІЦКЕВИЧ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
