МІНСЬК — столиця Республіки Білорусь, обласний та районний центр. Розташов. на березі р. Свіслач (прит. Бярезіни, бас. Дніпра). Площа — 256 км2. Населення 1,78 млн осіб (2006). Нац. склад населення за даними перепису 1999: 79,3 % — білоруси, 15,7 — росіяни, 2,4 — українці, 1 — поляки, 0,6 — євреї, 0,1 — литовці, 0,1 — татари, 0,1 % — цигани та ін. Поселення на території сучасного міста (дитинець, а пізніше — Мінський замок) виникло в 2-й пол. 11 ст. на правому березі р. Свіслач при впадінні в неї р. Немига. На думку ряду білорус. дослідників, стародавній М. виник за 16 км на зх. від Мінського замку, на березі р. Мєнка (прит. Пцичі, бас. Дніпра; звідси й назва міста), а наприкінці 11 ст. перенесений на сучасну територію. Уперше М. (літописний Мєнськ, Мєнєск) згадується в «Повісті временних літ» під 1067 у зв’язку з міжусобними війнами в Київській Русі. У 2-й пол. 11 ст. М. перебував під владою Полоцька (нині місто Вітебської обл., Білорусь), мав своє віче і нар. ополчення. Наприкінці 11 — на поч. 12 ст. став центром удільного Мінського князівства, де княжив Гліб Всеславич. У серед. та 2-й пол. 12 ст. мінські князі вели боротьбу за політ. гегемонію в Полоцькій землі з полоцькими та друцькими князями. Політ. піднесення та й зручне геогр. становище сприяли екон. зростанню М., перетворенню його в 2-й пол. 11 — 13 ст. на ремісничоторг. центр. Обставини та точна дата входження Мінського князівства у Велике князівство Литовське не визначені. Найвірогідніше, цей процес відбувався в 2-й пол. 13 — на поч. 14 ст. Від серед. 15 ст. у М. правили намісники — представники литов. великого князя, місто стало центром Мінського повіту (див. Повіт). У королів. грамоті 1444 М. названий серед найрозвиненіших міст ВКЛ. Поряд із торгівлею основу екон. життя міста складало ремісництво (у 15 ст. в місті налічувалося бл. 20 ремісничих спеціальностей). 14 березня 1499 М. отримав самоврядування за магдебурзьким
правом. Керування містом перейшло до магістрату, до якого входило 12 райців на чолі з війтом і двома бурмистрами. На поч. 16 ст. в місті склалися два адм. центри: частина жителів була підпорядкована великокнязівському намісникові, котрий мешкав у замку, друга, більша частина, — владі міськ. магістрату. Населення М. не перевищувало 3—4 тис. осіб. Після адм. реформи у ВКЛ 1565—66 місто стало центром Мінського воєводства (див. Воєводство), до якого входило 60 міст і містечок. Від 1580-х рр. у М. через кожні 2 роки відбувалося засідання Трибуналу ВКЛ. 12 січня 1591 місто отримало герб: у блакитному полі жін. постать між двома ангелами і херувимами. Зазнало руйнувань у ході воєн серед. 17 — поч. 18 ст., 1710—11 пережило страшну епідемію чуми. Після таких спустошень М. відродився тільки в серед. 18 ст. У цей час ремісники 50 спеціальностей складали більше половини всього населення міста. 1793 М. за 2-м поділом Речі Посполитої (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) увійшов до складу Російської імперії і став центром Мінського намісництва, з 1796 — Мінської губ. Від 1793 — центр Мінської правосл. єпархії, від 1798 — Мінської римо-катол. єпархії. Під час Війни 1812 місто зазнало значних втрат. Його населення скоротилося з 11 200 осіб у 1811 до 3480 наприкінці 1812. До серед. 19 ст. зруйноване війною госп-во міста було відновлене. Мешканці міста брали активну участь у польському повстанні 1863—1864. Істотно вплинули на екон. життя М. реформи 1860— 70. Потужний поштовх розвиткові міста дало буд-во МосковськоБрестської та Любаво-Роменської залізниць, які перетинали М. та зв’язували його з центрами Росії, Польщі, Прибалтики й України. 1870—80 М. став одним із центрів народницького руху (див. Народники). Тут діяли Мінські народницькі гуртки, орг-ції «Чорного переділу», «Народної волі». Від серед. 1880-х рр. почали діяти марксистські гуртки. Жителі міста брали активну участь у
революції 1905—1907, зокрема, в масових політ. страйках та акціях солідарності з робітниками Лодзі (нині місто в Польщі), Одеси, Варшави; 1905 сталися студентський політичний, Мінський жовтневий політичний страйки. 31(18) жовтня за згодою мінського губернатора П.Курлова в місті було розстріляно 20-тис. мітинг. У роки Першої світової війни від жовтня 1915 М. був прифронтовим містом, де розташовувався штаб Зх. фронту, ін. фронтові орг-ції та установи, шпиталі. Після Лютневої революції 1917 тут створено Мінську раду робітн. і солдатських депутатів. Міську міліцію 1917 очолював М.Фрунзе. Від червня 1917 М. став центром Західної області (існувала 1917— 18 у складі Віленської, Вітебської, Мінської та Могильовської губерній). Російська революція 1917— 1918 сприяла пожвавленню білорус. нац. руху, активізації діяльності різноманітних партій політичних. Упродовж червня—липня 1917 в М. відбулися з’їзд білорус. нац. орг-цій, 1-й з’їзд військ. і робітн. депутатів армій і тилу Зх. фронту. У листопаді 1917 в М. був створений координаційний центр білорус. національновизвол. руху — Велика білорус. рада. Після Жовтневого перевороту в Петрограді 1917 вся влада в М. 8 листопада перейшла до рук Мінської ради робітн. і солдатських депутатів. Незалежницькі тенденції в білорус. русі зміцнилися після підписання і ратифікації рад. Росією Брестського мирного договору РСФРР з державами Четверного союзу 3 березня 1918. 25 березня 1918 проголоше-
но утворення Білорус. Нар. Республіки (БНР). Офіц. мовою стала білоруська, а столицею — М. Територія БНР включала Могильовську губ. і частини Мінської, Гродненської (у т. ч. Білосток; нині місто в Польщі), Віленської, Вітебської, Смоленської губ., тобто території, більшість населення яких складали білоруси. Після Листопадової революції в Німеччині 1918 уряд РСФРР денонсував Брестський мирний договір і направив війська Червоної армії (див. Радянська армія) на захід. 1 січня 1919 в Смоленську (нині місто в РФ) було проголошено утворення СРР Білорусь. М. був оголошений її столицею. 10 січня 1919 війська Червоної армії захопили місто. Мінська рада робітн. і солдатських депутатів оголосила про встановлення рад. влади. У місто переїхав зі Смоленська Тимчасовий робітничо-сел. уряд Білорусі. 2—3 лютого 1919 тут відбувся 1-й Всебілорус. з’їзд рад, на якому було прийнято першу Конституцію Білорус. СРР. До середини лютого 1919 майже на всій території Білорусі було встановлено владу більшовиків. Однак на початку лютого 1919 на білорус. землі вступили й польс. війська, які наприкінці лютого розпочали наступ на сх., витісняючи рад. частини. Багато діячів БНР воювали в цей час на боці Польщі. Від 8 серпня 1919 М. був окупований польс. військами. У ході польсько-радянської війни 1920 11 липня 1920 місто було знову зайняте військами Червоної армії, 31 липня того ж року була відновлена СРР Білорусь, М. знову став її столицею. Від 17 липня 1924
745 МІНСЬК
Мінськ. Герб міста.
Мінськ. Площа Незалежності. Червоний костьол. Фото 2008.
746 МІНУСНИКИ
М. — центр Мінської округи, від 26 червня 1934 — Мінського приміського р-ну. Від 15 січня 1938 — центр Мінського р-ну, від 20 лютого 1938 — Мінської обл., а від 17 вересня 1938 — місто обласного підпорядкування. 1940 у місті налічувалося 332 держ. і кооп. підпр-ва (23,8 тис. робітників). У перші дні Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 внаслідок масованих авіац. нальотів у М. знищено більш як 20 % міських забудов, загинули тисячі мешканців. У зв’язку з прорахунками кер-ва рад. Зх. фронту М. 28 червня 1941 був окупований військами вермахту. Місто стало центром генерал-комісаріату «Білорусь» рейхскомісаріату «Остланд». Гітлерівці встановили в місті жорсткий окупаційний режим, створили в М. та в околицях 9 таборів смерті з від-нями і філіями (див. також Концентраційні табори). Загарбники перетворили місто на руїни, більше 400 тис. його жителів загинули. На момент визволення в М. налічувалося 80—90 тис. мешканців. З перших днів окупації жителі міста розгорнули боротьбу з ворогом. Діяли Мінське патріотичне підпілля, Мінські підпільні к-ти Комуніст. партії Білорусі (більшовиків) та ін. Місто визволене 3 липня 1944. Від 1946 — місто респ. підпорядкування. До серед. 1950-х рр. в основному були подолані наслідки війни. Розвивалися пром-сть, залізничний транспорт, відбудовувалась економіка міста. 1974 М. присвоєне звання «Місто-герой». Унаслідок кризових явищ в екон. і громадсько-політ. житті, розпаду СРСР уповільнилися темпи приросту пром. продукції, знизився рівень життя населення, що вилилося в Красавіцькі виступи трудящих 1991. У М. почали виникати т. зв. неформальні об’єднання, які виступали
проти офіц. рад. ідеології, за відродження й розвиток білорус. мови та к-ри. Виникали численні громад. орг-ції, політ. партії і рухи, відбувалися мітинги й демонстрації, спрямовані проти політики комуніст. властей. Почали виходити перші білорус. безцензурні вид-ня. 1991 М. став столицею суверенної д-ви Республіка Білорусь. Від 1993 у М. розташовується виконавчий секретаріат Співдружності Незалежних Держав, від 1994 — резиденція Президента Республіки Білорусь. На даний час у М. розміщені виконавчий к-т СНД, уряд і парламент Республіки Білорусь. М. — центр культурно-просвітницького і наук. життя Білорусі. Тут працюють 16 музеїв, включаючи Нац. худож. музей, Музей історії і к-ри Білорусі, Музей історії Великої вітчизн. війни. Діють 11 театрів, у т. ч. Держ. рос. драматичний і Білорус. академічний, Нац. театр опери і балету. Окрім того, у місті налічується 20 кінотеатрів, 139 бібліотек. У М. працюють 164 н.-д. установи, зокрема Нац. академія наук Білорусі. У місті діють 34 вищі навч. заклади, серед них — Білорус. держ. ун-т, Білорус. нац. тех. ун-т, Мінський держ. лінгвістичний ун-т. На території Республіки Білорусь виділяють 2 групи українців: вихідці з України і автохтонне населення Білорус. Полісся. У М. українці з’являлися здебільшого за рахунок переселення з України. Від кінця 1980-х рр. у зв’язку з демократизацією громад. життя відбувається відродження національно-культ. життя українців у Білорусі. Почали з’являтись укр. громад. орг-ції, котрі мали на меті відродити укр. к-ру, мову, історію, традиції. У 1990-ті рр. в М. виникла укр. орг-ція «Кобзар», а 2002 було зареєстровано орг-цію «Заповіт». Літ.: Минск: Краткая хроника (ноябрь 1917—1966). Минск, 1967; Минск и окрестности: Справочникпутеводитель. Минск, 1979; Загорульский Э.М. Возникновение Минска. Минск, 1982; Минск: Энциклопедический справочник. Минск, 1983; Черная Н.В. Украинское население России и СССР за пределами Украины (XVIII—XX вв.): Динамика численности и размещения. В кн.: Расы и народы, вып. 21. М., 1991; Винни-
ченко І. Українці Берестейщини, Підляшшя й Холмщини в першій половині ХХ ст.: Хроніка подій. К., 1997; Шелюбская Т.Н. Украинская диаспора в Беларуси. «Беларусачка», 1998, № 4—5; Українське зарубіжжя: бібліографічний покажчик літератури (1900 — грудень 1999 р.). К., 1999; Мороз В.В. Минск древний и молодой. Минск, 2002; Курков И. Мiнск незнаемы: 1920—1940 гг. Мінск, 2002; Татаринов Ю.Т. Белорусская старина. Минск, 2002; История Минска. Минск, 2006; Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя, т. 1—2. Мінск, 2005—06; Кириченко В. Минск: Исторический портрет города 1953— 1959 гг. Минск, 2006; Web:www.miskportal. com. О.П. Жданович, О.В. Жданович.
Мінськ. Проспект Незалежності. Центральний будинок Національної академії наук Білорусі. Фото поч. 21 ст.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МІНСЬК» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
