МІНДОВГ (Міндаугас; р. н. невід. — 1263) — засн. Литов. д-ви. Уперше згадується в джерелах (Іпатіївському літопису) під 1219, коли він разом зі своїм старшим братом Довспрунгом контролював території на пд. сх. сучасної Литви, які входили до складу конфедерації литов. земель. Зрештою, М. підкорив собі всі литов. землі й став литов. великим князем (бл. 1240). У межах його д-ви було об’єднано Аукштайтію (історико-геогр. і етногр. область Литви), Жемайтію (або Жмудь; нині зх. частина Литви)
та Чорну Русь; центр останньої, Новгородок (нині місто Новогрудок Гродненської обл., Білорусь), певний час відігравав роль столиці д-ви М. Після навернення в католицтво (1251) М. був коронований з благословіння Папи Римського Інокентія IV на короля Литви (1253). Водночас він був змушений зректися Жемайтії на користь Лівонського ордену; 1254 М. передав Новогрудок синові кн. Данила Галицького Роману Даниловичу, котрий став його васалом; ін. син Данила, Шварно Данилович, одружився з донькою М. Після розгрому хрестоносців поблизу оз. Дубре (1260) М. підтримав повсталих жемайтів і фактично зрікся християнства. Загинув разом із двома синами внаслідок конфлікту з родовою верхівкою на чолі з кн. Довмонтом. Літ.: Latkowski J. Mendog kr\l litenski. Krak\w, 1892; Totoraitis J. Die Litaner unter dem Konig Mindowe bis rum Jahre 1263. Freiburg, 1905; єowmiaЅski H. Studia nad poczatkami spo»eczeЅstwa i paЅstwa litewskiego, t. 1—2. Wilno, 1931—32; Пашуто В.Т. Образование Литовского государства. М., 1959; Ivinskis Z. Pirmasis Lituvos karalins Mindaugas. Roma, 1965; Гудавичюс Э. Литва Миндовга. В кн.: Проблемы этногенеза и этнической истории балтов. Вильнюс, 1985; Gudavicius E. Mindaugas. Vilnius, 1998. О.В. Русина.
Євангеліє (з Сернів). Мініатюра «Євангеліст Марко». Львівщина. Кінець 15 — початок 16 ст.
Міндовг. Гравюра 16 ст.
Пам’ятник Міндовгу у м. Вільнюс. Скульптор Р. Мідвікіса, архітектори А. Насвітіс, Р. Кріштопавічюс, І. Алістратовайте. 2003.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МІНДОВГ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
