МИКЛУХО-МАКЛАЙ Микола Миколайович (05.07.1846—02.04. 1888) — учений-природознавець, антрополог, етнограф, мандрівник і сусп. діяч. Нащадок запороз. козац. сотника Степана Макухи, що відзначився зі своєю сотнею під час російсько-турец. війни 1722 під м. Очаків. За це отримав з рук імп. Катерини II дворянське звання, а своє прізвище змінив на більш милозвучне — Миклуха. Н. в в м-ку Малин (нині місто Житомир. обл.; за ін. відомостями — в с. Рождественське, нині село Новгород. обл., РФ). Батько вченого походив із Стародубського пов. на Чернігівщині і був відомим інженером-залізничником, захоплювався творчістю Т.Шевченка, клопотався про звільнення опального поета із заслання, допомагав Кобзареві матеріально. За це Миколу Ілліча в 1856 звільнили з роботи, і лише тяжка хвороба врятувала його від суду. М.-М. навч. в 2-й Петерб. г-зії (1857—63), згодом у Петерб. унті, з якого 1864 за участь у студентських заворушеннях був ув’язнений в Петропавловській фортеці та виключений. Продовжував навчання за кордоном на філос. ф-ті Гейдельберзького
(1864), мед. ф-тах Лейпцизького (1865) та Єнського (закінчив 1868) ун-тів. У Німеччині були надруковані його юнацькі праці. Перші наук. подорожі здійснив 1866 на Канарські о-ви, о-в Мадейра (усі в Атлантичному океані) і в Марокко, 1869 відвідав берег Червоного моря і Малу Азію. Займався вивченням нижчих мор. тварин, провадив спостереження антропологічного та етногр. характеру, здійснив цінні спостереження в галузі географії. У подальшому зосередив увагу на антропологічних та етногр. дослідженнях. Для цього здійснив протягом 1879—86 рр. 10 мандрівок і ряд окремих поїздок до Нової Гвінеї, Філіппін, Малакки, Австралії, Меланезії, Мікронезії (усі в Тихому океані). Прожив серед папуасів Нової Гвінеї 3 роки, ставши їхнім мужнім оборонцем, приятелем, помічником. 1878 М.-М. вирушив до Сінгапура (Азія), а згодом — до Сіднея (Австралія), де облаштував біологічну станцію. 1882 повернувся до Санкт-Петербурга. Т-во любителів природознавства, антропології і етнографії за визначні наук. досягнення присудило йому Золоту медаль. Одночасно зазнав цькування з боку реакційних сил Російської імперії, особливо з боку відомого чорносотенця і ред. газ. «Новое время» О.Суворіна. Відвідав Берлін (Німеччина), Париж (Франція), Лондон (Велика Британія), де з великим успіхом знайомив громадськість з результатами своїх досліджень. Останні роки життя присвятив підготовці до друку щоденника і наук. праць, серед яких були статті в оборону України («Нотатки про складання Малороссії» та ін.). Його наук. спадщина налічує 160 найменувань праць, присвячених антропології, порівняльній анатомії, метеорології, географії, зоології, а також про життя і побут людей. Передчасна смерть завадила їх опублікувати. В Україні опубліковано щоденник М.-М. «Серед дикунів Нової Гвінеї» в перекладі Б.Антоненка-Давидовича в 1920-х рр., а повне видання праць М.-М. побачило світ лише в 1950-х рр. У своїх працях учений рішуче поставив питання про видову єдність і взаємну спорідненість рас, спростував поширений погляд на папуасів як
представників якогось особливого виду, глибоко відмінного від ін. людських рас. Для етнології велике значення мають його неперевершені описи матеріальної к-ри і побуту папуасів та ін. народів Океанії і Пд.-Сх. Азії. (Зібрана ним у Новій Гвінеї велика колекція антропологічних та етногр. матеріалів нині зберігається у РФ, а більшість родинного архіву — в Сіднеї.) М.-М. бував на Київщині, досліджував фауну моря біля Одеси і на пд. березі Криму. П. у м. С.-Петербург. Тв.: Собрание сочинений, т. 1—5. М.—Л., 1950—54. Літ.: Чуб-Нитченко Дм. Слідами Миклухи-Маклая. К., 1993; Вакуленко П. В джунглях Нової Гвінеї. Аделаїда, 1952. Т.І. Лазанська.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МИКЛУХО-МАКЛАЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
