МЕНТАЛЬНІСТЬ, менталітет. М. (від лат. mens (mentis) — розум, мислення, душевний склад) — сукупність соціально-психологічних настанов, автоматизмів та навичок свідомості, які формують способи бачення світу та уявлення людей, що належать до тої або ін. культ. спільноти. Як будь-який соціальний феномен, ментальності історично мінливі, але зміни в них відбуваються дуже повільно. Осн. наук. дисципліни, які досліджують феномен М., — соціальна психологія, соціолінгвістика, соціальна історія, культ. та соціальна антропологія. У суспільних і гуманітарних науках паралельно з «ментальністю» часто використовується синонімічне поняття «менталітет». Співвідношення цих двох понять, визначення більш загальної та конкретно-операційної категорії залишається дискусійним питанням, яке по-різному вирішується в межах окремих наук. напрямів та підходів. Спільною рисою М. — на відміну від доктрин та ідеологічних конструкцій, що становлять собою завершені та осмислені системи, — є її відкритість, незавершеність. Ментальності виражають не стільки індивідуальні настанови кожного з людей, скільки позаособистісний бік сусп. свідомості. Суб’єктом ментальностей є не індивід, а соціум. Вони проявляються в словесній мові (вербальній к-рі сусп-ва) та мові жестів, поведінці, звичаях і віруваннях. Найбільш продуктивно поняття «ментальність» використовується для аналізу архаїчних структур та древності з властивими для них формами міфологічного світосприйняття. Термін «ментальність» використовувався ще в 19 ст. амер. філософом Р.-У.Емерсоном (1803 —82), який прагнув пов’язати метафізичні та психологічні проблеми сусп. настроїв. Поняття «колективні ментальності» використовувалося також франц. істориком і філософом А. де Токвілем, автором книги «Демократія в Америці» (1835), в якій він на-
магався визначити причини передвзятостей, тобто помилкових поглядів, звичок і пристрастей, поширених в амер. сусп-ві. У наук. обіг термін «ментальності» був запроваджений франц. етнологом і соціоантропологом Л.Леві-Брюлем (1857—1939), який вивчав дологічне мислення і «колективні уявлення» (або «ментальності») т. зв. примітивних народів. Характерною рисою ментальностей Л.Леві-Брюль вважав їхню непояснюваність за допомогою звичайної логіки та здорового глузду, «містичність», сопричетність усіх до спільних вірувань або оман (т. зв. закон сопричетності). Він першим наголосив на складності спроб зрозуміти колективне життя безписемних народів, виходячи із сучасних понять. Засади соціально-істор. розгляду ментальностей закладені франц. істор. школою. Саме вона розпочала копітке розроблення історії понять, які формують життя людей у сусп-ві, обґрунтовуючи, що їх мінливий зміст складає невід’ємну частку культури. Один із засновників Анналів школи Л.Февр вважав, що історик мусить не стільки реконструювати об’єктивний світ минулого, скільки відновити світоуявлення та настрої (ментальності) людей досліджуваної епохи, тобто їхні суб’єктивні оцінки навколишнього світу з усіма важливими для них реальностями, включно з богами та демонами. Його соратник М.Блок вважав, що «історик мусить прагнути того, щоб віднайти ті розумові процедури, способи світосприйняття, звички свідомості, які були властиві людям даної епохи і про які ці люди могли не давати собі ясного звіту, застосовуючи їх немов би «автоматично», не думаючи про них, а отже, і не критикуючи». Історія ментальностей (менталітету) — область вивчення минулого, невід’ємна складова «нової соціальної історії» як історії соціально-культурної. Сформувалася як самостійний напрям у 1960-х рр. у зх. гуманітарному знанні в рамках т. зв. історикоантропологічного повороту — інтересу до людини, її уявлень та способу життя. Зміцнення позицій історії ментальностей відбулося під гаслами «лівої» переорієнтації наук про минуле з «істо-
615 МЕНТАЛЬНІСТЬ
616 МЕНЦЕЛЬ
М.О. Менцинський.
М.О. Менцинський в партії Тангейзера в опері Р. Вагнера «Тангейзер і змагання співців у Вартбурзі».
рії героїв» (правителів, мислителів, полководців) на «історію пересічних людей». У центрі досліджень були поставлені простонародні уявлення, аналіз рушійних сил соціальної поведінки мас (Е.Леруа-Ладюрі у Франції, Х.Медик, А.Людтке в Німеччині). Осн. коло прихильників історії ментальностей згрупувалося навколо ж. «Аннали». Окрім соціальної психології, потужний імпульс народженню цього напряму дала структурна антропологія, що надала можливість уявити сусп-во як всеохоплюючу систему відносин. Побачивши в реконструкції «ментального» елемент відновлення історії в її цілісності, Ф.Бродель запропонував аналізувати два рівні «структур» у житті будь-якого сусп-ва: структури життя матеріального та нематеріального, коли охоплюються людська психологія та щоденні практики. Другий рівень був ним названий «структури повсякдення». Саме у них, на думку Ф.Броделя, формувалися цінності та символи віри людини певної епохи, тому зрозуміти мотиви поведінки людей, семіотичні втілення їхньої картини світу (образи, уявлення, звички, відчуття, передбачення та ін.) означає зрозуміти саму епоху, сам час, розібратися у взаємодії різних сторін життя сусп-ва, від побутових деталей до політ. пристрастей. У СРСР цей напрям розвивався з 1960-х рр. у формі т. зв. школи семіотики — науки про знакові системи, або «Тартуської школи» (Ю.Лотман, В’яч.Іванов, Б.Успенський, В.Топоров). Вона почала формуватися в лінгвістиці, але вийшла в царину ін. гуманітарних наук, зокрема історії. Її прихильники пропонували розглядати всі сфери людської діяльності як тексти і знаки, що підлягають розшифруванню. Ін. напрям був представлений працями М.Бахтіна, який показав перспективність вивчення таємних шарів сусп. свідомості, тісно пов’язаних з повсякденним життям людей (напр. «карнавальна сміхова культура».) У 1980-і рр. ідеї історії ментальностей пропагувалися М.Баргом та Ю.Безсмертним. З 1990-х рр. методологія історії М. набула поширення в Україні в дослідженнях се-
редньовіччя та раннього нового часу. Літ.: Бессмертный Ю.Л. «Анналы» — переломный этап? В кн.: Одиссей: 1991. М., 1991; Дюби Ж. Развитие исторических идей во Франции после 1950 г. Там само; Mediaevalia ucrainica: Ментальність та історія ідей. К., 1992—98; Ruthenica. К., 1992—2008; Соціум. Альманах соціальної історії. К., 1992—2008; Гуревич А.Я. Исторический синтез и школа «Анналов». М., 1993; Таран Л.В. Историческая мысль Франции и России. К., 1994; Ададуров В. Французька історіографія ХХ століття. Львів, 2001; Історія європейської ментальності. Львів, 2004; Присяжнюк Ю. Ментальність і ремесло історика. Черкаси, 2006. К.Ю. Галушко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МЕНТАЛЬНІСТЬ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
