МЕМОРІАЛЬНИЙ КОМПЛЕКС — скульптурно-архіт. ансамбль або комплекс, споруджений з метою увічнення пам’яті про особливо значущі події в історії народу, держави, краю, населеного пункту. Створюється на основі автентичного істор. середовища, елементи якого пов’язані з конкретним меморіальним змістом. Особливістю меморіалів є синтез історико-фактологічних, містобудівельних та монументальнодекоративних засад, що об’єднані в заг. змістовний ряд і створюють єдину меморіальну зону, присвячену відображенню у величних пластичних формах піднесеного героїко-епічного змісту та пафосу ствердження позитивного ідеалу. Як правило, вони розраховані на огляд значною кількістю людей. Прототипами меморіалів були погребальні та культові споруди найдавніших
людських сусп-в — мегалітичні споруди (дольмени і кромлехи; див. Мегаліти), кургани, гробниці, піраміди та ін. З часом меморіальна функція стала домінувати над погребальною та культовою. В антич. період (див. Античність) були започатковані осн. композиційні типи монументально-декоративних елементів, з яких формуються меморіали: алегоричні або портретні статуї та скульптурні групи, стели, обеліски, колони. У середньовічній Європі найбільш характерними типами споруд, якими відзначалися суспільно-важливі пам’ятні місця та події, були хрести та культові будівлі. У добу класицизму (остання чверть 18 — 1-ша третина 19 ст.) на базі використання давніх традицій були вироблені осн. пластичні форми та композиції, що заcтосовувалися для увічнення пам’ятних подій. Їх характерними ознаками стали підкреслена урочистість, масштабність та переважно офіц. публічний характер. Як правило, в меморіалах уособлювалися домінуючі політ. та ідеологічні погляди правлячих еліт та режимів, пануючі сусп. настрої. На території України поява прототипів меморіальних комплексів у сучасному розумінні була пов’язана із намаганнями Російської імперії ствердити свою присутність на укр. землях, підкреслити силу рос. зброї, принизити пам’ять та викликати негативне сусп. ставлення до тих укр. діячів, хто наважувався виступати проти рос. панування. Ансамбль Круглої площі в Полтаві, центр. основою якої став монумент Слави (1809, архітектори Тома де Томон, М.Амвросімов, скульп. Ф. Щедрін), споруджений до 100-річчя Полтавської битви 1709, та комплекс пам’яток Поля Полтавської битви 1709 (див. «Поле Полтавської битви»), що включав у себе Самсоніївську церкву (кін. 19 ст.), пам’ятники на могилах полеглих рос. та швед. воїнів (1909) та рос. царю Петру І (1915) мали слугувати цим цілям. Участь українців у битві жодним чином не була відображена. Це також меморіальний комплекс «Козацькі могили», що був споруджений 1910—14 на Полі Берестецької битви 1651 (див. Берестецька битва 1651) в
603 МЕМОРІАЛЬНИЙ
Меморіальний комплекс пам’яті жертв Батуринської трагедії в м. Батурин. Фрагмент. Фото 2009.
с. Пляшева (нині село Радивилівського р-ну Рівнен. обл.). Включав у себе спеціально спроектовану Свято-Георгіївську церкву-усипальню (1910—14, архітектори В.Максимов, В.Леонтович), куди було перенесено прах козаків, полеглих під час битви та дерев’яну Свято-Михайлівську церкву (1650), в якій за легендою молився перед битвою гетьман Б.Хмельницький. Створення меморіалу, поряд з прагненням громадськості увічнити пам’ять про героїчні події минулого, відображувало також політику Росії на підконтрольній території Волині та мало обґрунтовувати її претензії на зх. укр. землі. Рад. влада надавала великого значення пропаганді своїх ідей шляхом створення меморіалів. У ході відзначень перших десятиріч Жовтневого перевороту в Петрограді 1917 розпочалося спорудження меморіалів. Особливо широкого характеру воно набуло під час Другої світової війни та в повоєнні роки. Їх провідною темою стало увічнення пам’яті воїнів, партизан і підпільників, полеглих у боротьбі проти гітлерівської Німечини та її союзників, та увічнення пам’яті жертв нацистського терору. Ще під час війни було започатковано формування концептуальних архіт. ідей та образів, розробку осн. типів меморіальних споруд (надгробки, монументи, громад. будівлі меморіального значення). Особливий розвиток у цей час отримали елементи революц. символіки — червона п’ятикутна
зірка, революц. червоний прапор, полум’я революції (трансформоване у вічний вогонь — символ безсмертя), пірамідальні обеліски, стіни-колумбарії з меморіальними дошками. 1943 під час всесоюзного конкурсу в проекті архіт. М.Коллі вперше з’явився образ Матері-Батьківщини, який набув особливого поширення в монументальному мист-ві рад. доби, у т. ч. — в Україні. Одні з перших меморіалів періоду війни в УРСР були створені в 1944—45 в Керчі, Кіровограді, Луганську, Макіївці, Нижньодніпровську (нині в складі м. Дніпропетровськ), Харкові, у с. Путиловичі Лугинського р-ну Житомир. обл. Тему перемоги у Великій вітчизняній війни Радянського Союзу 1941—1945 з 2-ї пол. 1940-х рр. вище парт. та рад. кер-во СРСР визначило як ключову в системі ідеологічно-пропагандистської роботи. Тому увічненню подій цієї війни надавалося особливого значення. Серед найбільш масштабних меморіальних ансамблів та комплексів, споруджених в Україні протягом повоєнних десятиліть, — «Парк Вічної Слави» (1957) та Укр. держ. музей історії Великої вітчизн. війни 1941—45 (1981; див. Великої вітчизняної війни 1941—1945 років національний музей) у Києві, «Пояс Слави» (1966—67) в Одесі, Меморіал слави, присвячений героям оборони Севастополя 1941—42 (1964, реконструйований 1967) у Севастополі, Меморіальний ансамбль «Героям Аджимушкая» (1982) у
604 МЕМОРІАЛЬНИЙ
Керчі, Меморіальний комплекс жертвам фашизму (1980) в с. Кортеліси Ратнівського р-ну Волин. обл., «Савур-могила» (1967, реконструйована 1975) у м. Сніжне, Пагорб Слави (1945—57) у Львові, Меморіальний комплекс на честь воїнів Пд.-Зх. фронту (1976) в урочищі Шумейкове побл. м. Лохвиця, Корсунь-Шевченківський меморіальний комплекс (1977; див. Корсунь-Шевченківський національний історико-культурний заповідник) та ін. З проголошенням держ. незалежності в Україні відбулися процеси сусп. переосмислення подій минулого. Розпочато увічнення пам’яті жертв комуніст. терору та політ. репресій, штучних голодоморів, споруджуються меморіали борцям за волю України. Серед перших меморіальних комплексів, що створені з цією метою, — Держ. історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили» (1994; з 2006 — національний) у Биківні (околиця Києва) та Меморіал жертвам сталінських репресій (1939—41) «Дем’янів лаз» в Івано-Франківську (1992—99). Споруджені також Меморіальний комплекс жертв НКВД 1941 (2006—07) та Меморіал воїнів УГА (1990—91) на Янівському цвинтарі у Львові, Меморіальний комплекс «Пам’яті Героїв Крут» (1990, 2006—08) поблизу ст. Крути на Чернігівщині (див. Крути, бій 1918), Меморіал «Трагічні жнива» в с. Хоружівка Недригайлівського р-ну Сум. обл. (2007), Меморіальний комплекс пам’яті жертв Батуринської трагедії в м. Батурин (2008) та ін. Під час вшанування пам’яті 75-ї річниці голодомору 1932—1933 років в УСРР у Києві відкрито загальноукр. Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні (2008). Літ.: В памяти народной. К., 1985; Мемориальные ансамбли в городахгероях. М., 1985; Памятники истории и культуры Украинской ССР: каталог-справочник. К., 1987; Кот С.І. Збереження пам’яток історії та культури в Українській РСР у роки Великої вітчизняної війни. В кн.: Охорона, використання та пропаганда пам’яток історії та культури в Українській РСР, ч. 3. К., 1989; Тронько П.Т., Войналович В.А. Увічнена історія України. К., 1992. С.І. Кот.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МЕМОРІАЛЬНИЙ КОМПЛЕКС» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
