МЕЖИГІРСЬКИЙ КОЗАЦЬКИЙ ЛІТОПИС — визначна пам’ятка укр. історіографії 17 ст. Зберігся в Київському Межигірському Спасо-Преображенському монастирі як частина рукописної збірки уставника цього монастиря Іллі (Кощаківського), який помер 1720. Це типовий взірець т. зв. короткого козац. літопису 17 ст. (див. Козацькі літописи). Згідно з характером, патріотичним настроєм і майже живою нар. мовою, можна твердити, що його автором був хтось із освічених запорожців, який доживав свого віку в Межигірському монастирі. Літопис складається з 41 оповідання, які охоплюють істор. події з 1608 до 1700. Із них 13 прямо чи посередньо стосуються самого монастиря, який протягом своєї двохсотрічної історії підтримував якнайтісніші зв’язки з Запорозькою Січчю (у 2-й пол. 17 ст. запороз. козаки вважали Вольності Війська Запорозького низового «парафією» Межигірського монастиря). У літописі подано важливіші істор. і політ. події 1-ї пол. 17 ст. всієї України, особливо зазначено протипольс. козац. війни, що їх очолювали гетьмани М.Жмайло, В.Томиленко, П.Бут, Я.Острянин, полковник П.Скидан. З поразкою останніх, пише автор, пов’язано заснування Чугуївської слободи,
а також призначення 1638 в козац. полки польс. полковників (див. Ординація Війська Запорозького 1638). У творі згадуються видатні укр. культ. й церк. діячі Йов (Борецький), Петро (Могила), Сильвестр (Косов), Інокентій (Ґізель), а також імена польс. королів, полководців, моск. царів, воєвод, патріархів. Докладно оповідається про переможний хід національновизвольної війни під орудою Б.Хмельницького (див. також Національна революція 1648—1676), зазначено смерть гетьмана. Автор пише про політику наступників Б.Хмельницького, починаючи від Ю.Хмельницького і кінчаючи І.Мазепою, союз П.Дорошенка з турец. султаном Мегмедом IV, українсько-рос. відносини політ. змісту. З істор. подій 2-ї пол. 17 ст. виділяє спустошення Києва військом кн. Я.Радзивілла та поразку військ Б.Шереметьєва під м-ком Чуднів (див. також Чуднівський договір 1660), похід польс. короля Яна II Казимира Ваза, зупиняється на розриві відносин лівобереж. гетьмана І.Брюховецького з Москвою, зазначає невдалий похід І.Самойловича і кн. В.Голіцина в Крим (див. Кримські походи 1687 і 1689), похід І.Мазепи і Б.Шереметьєва до фортеці Казікермен (нині м. Берислав) та участь козац. полків під орудою Я.Лизогуба в здобутті Азова (див. також Азовсько-Дніпровські походи 1695—1696). В літописі йдеться про окремі татарсько-турец. наскоки на Україну і спустошення Полтавщини, Переяславщини, Чигирина, Кам’янця (нині м. Кам’янецьПодільський), події, що сталися в Москві в останній чверті 17 ст. В деяких оповіданнях описано стихійні лиха: пожежу в Київ. замку, посушливі роки, великі морози, нашестя сарани, чума, землетруси, сонячне затемнення тощо. М.к.л. — одне із джерел великих літописних праць 18 ст., цінна хроніка з історії України 17 ст. Дж.: Межигорская летопись. В кн.: Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси..., К., 1888. Літ.: Дзира Я. Межигірський козацький літопис як пам’ятка української історіографії ХVII ст. В кн.: На пошану 80-річчя професора Теодора Мацьківа. К., 1999. Я.І. Дзира.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МЕЖИГІРСЬКИЙ КОЗАЦЬКИЙ ЛІТОПИС» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
