МГАРСЬКИЙ ЛУБЕНСЬКИЙ СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ МОНАСТИР
МГАРСЬКИЙ ЛУБЕНСЬКИЙ СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ МОНАСТИР — правосл. чол. монастир, заснований на правому березі р. Сула поблизу с. Мгар, неподалік м. Лубни Ісаєю Копинським та дружиною кн. Михаїла Вишневецького Раїною (див. Р.Вишневецька). У січні 1619 Р.Вишневецька надала майбутньому монастиреві землю й подарувала йому все дерево, що
568 МЕГАЛІТИ
Печерський, Феодосій Печерський). У монастирі перебувала чудотворна ікона Пресвятої Богородиці в коштовній срібній ризі з дорогоцінним камінням, яку пожертвувала кн. БілосельськаБілозерська. У Спасо-Преображенському храмі спочивали мощі св. Афанасія Пателарія, патріарха Константинопольського (п. 1654; згодом мощі перевезені до Харкова). Тут зберігались особисті речі Афанасія — антимінс, параман, єпитрахиль тощо. Коли 1678 турки зайняли Чигирин, сюди було перенесено тіло митрополита Київського Йосифа НелюбовичаТукальського (п. 1676). Тут же поховані архієпископ Тобольський Амвросій Келембет (п. 1825), архієпископ Полтавський, потім — Псковський Мефодій (Піснячевський) (п. 1845). З 1843 настоятелем монастиря вважався полтав. єпархіальний архієрей. Його намісник — архімандрит. На поч. 20 ст. монастир мав 386 десятин землі. Із держ. скарбниці одержуав 1249 рублів 37 копійок. Діяла школа на 20 сиріт духовного звання для навчання на псалом-
ників. 18 (5) серпня 1919 більшовики убили ігумена Амвросія й 16 ченців монастиря, тобто майже весь його склад. У 1930-х рр. було знищено іконостас 1760-х рр., яким захоплювався історик М.Костомаров. У монастирі було створено патронат, де перебували ув’язнені діти «ворогів народу», від 1937 був розквартирований дисциплінарний батальйон, від 1946 — розміщувалися військ. склади, а від 1985 — піонерський табір. 1993 територію передано УПЦ (МП). Програмою, затвердженою КМ України 1999, передбачене відтворення іконостасу Спасо-Преображенського собору. Проектну документацію виконав ін-т «Укрпроектреставрація». Серед монастирських архів. справ зберігався копіярій 18 ст. привілеїв та грамот монастирю, починаючи з 1619 (418 документів). Важливе істор. джерело — 25 листів гетьмана І.Самойловича до ігумена й намісника монастиря, що документують хід будування, його техніку, імена майстрів, умови їхньої роботи (публікацію здійснив В.Модзалевський). Рештки монастирського архіву зберігаються у ЦДІА України в м. Київ (ф. 137, 30 одиниць зберігання, 1673—1793). Монастир згадується в літописі С.Величка, повістях Т.Шевченка «Близнецы» та «Музыкант», повістях І.Нечуя-Левицького «Князь Єремія Вишневецький», О.Донченка «Лукія» та в романі еміграційного прозаїка М.Лазорського «Степова квітка». Літ.: Летопись о первозачатии и создании Густынского монастыря. М., 1848; Терещенко А.В. О пожертвованном Евангелии [изд.: М., 1681] в Лубенско-Мгарский монастырь боярынею Мариною Хитровою в 1684 г. «Библиотечные записки», 1861, т. III, № 8; Лазаревский А.М. Отрывки из летописи Мгарского монастыря. «Киевская старина», 1889, № 4. Прил.; № 5/6. Прил. Зверинский В.В. Материал для историко-топографического исследования о православных монастырях в Российской империи, вып. 2. СПб., 1892; Житие святителя Афанасия, патриарха Цареградского, Лубенского чудотворца, изд. 13. Лубны, 1898; Грановский А. Полтавская епархия в ее прошлом и настоящем, вып. 1. Полтава, 1901; Каманин И.М. Договоры о сооружении церквей в Малороссии в ХVІІІ веке. В кн.: Археологическая летопись Южной России. 1903; Историко-статистический очерк Лубенского Мгарского Преображенского монастыря. Одесса, 1904; Дени-
сов Л.И. Православные монастыри Российской империи. М., 1908; Астряб М.Г. Лубенский Мгарский Спасо-Преображенский монастырь. В кн.: Труды Полтавской ученой архивной комиссии, вып. 13. Полтава, 1915 (окреме вид. — Полтава, 1915); Модзалевський В.Л. Будування церквів у Лубенському Мгарському монастирі в рр. 1682—1701. «Наше минуле», 1918, кн. 3; Косенко Н., Шепітько Н. Іконостас Спасо-Преображенського собору Мгарського монастиря. В кн.: З історії української реставрації. К., 1996; Ульяновський В. Трагедія в Лубенському Мгарському монастирі 1919 року. «Київська старовина», 2000, № 6 (336); Вечерський В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. К., 2002. С.І. Білокінь.
