МАТВІЇВКА — назва 1775—79 військ. слободи на місці сучасного м. Павлоград. МАТВІЙ З МЕХОВА (Меховський, Меховіта, власне Мацей Карпіга; бл. 1457 — 08.09.1523) — польс. історик, географ, лікар та астролог. Походив з міщан. Навч. в Краківському університеті (магістрат 1479), а також у Болонському університеті (докторат бл. 1486 з медицини). Бл. 1500 став викладачем і проф. Краківського ун-ту, де до 1519 8 разів обирався ректором. Учений особисто знав Я.Длугоша, був на його погребі і міг претендувати на роль продовжувача справи великого польс. історика. Збирати матеріали для істор. твору М. з М. почав, вірогідно, після італ. подорожі (бл. 1492) і його першу редакцію закінчив перед 1513. На поч. 1514 вчений підготував на підставі хроніки Я.Длугоша історію Корони Польської до 1480 (цей текст склав 1-шу частину хроніки), а протягом 1515—18 написав уже цілком оригінальну 2-гу частину за 1481—1506 (тобто до початку сучасного йому правління короля польс. і вел. кн. литов. Сигізмунда І). Під назвою «Chronica Polonorum» твір М. з М. побачив друк у Кракові в грудні 1519. Утім, зусиллями примаса Я.Ласького на поширення цього видання була накладена цензурна заборона. Гол. закидом М. з М. було те, що він згадав про підозри щодо подружньої вірності королеви Сонькі (Софії Гольшанської), юної дружини старого короля польс. і верховного кн. литов. Владислава II Ягайла. Це ставило під сумнів законність походження всіх наступних Ягеллонів. Можна також казати і про особисті мотиви Я.Ласького. Так, М. з М. загалом підтримав настаМатвій з Мехова. Зображення початку 16 ст.
нови примаса відносно питань походження слов’ян: їх колиска — Ільменське озеро (на території Новгородської обл., РФ), звідси вони рушили слідом за вандалами та готами, займаючи колиш. володіння останніх і відвойовуючи причорноморські та балканські землі у Візантії; а вже звідси вирушили у свій похід Чех і Лех, чим і завершили добу первісної слов’ян. експансії. Але у своїй праці він наголосив на поділі слов’ян у процесі істор. генези на зх. та сх. — сарматську — групи. Так само М. з М. поділяв і позицію Я.Ласького щодо критики антипольс. писань Папи Римського Пія II (Енея Сільвія Пікколоміні), який симпатизував опонентам Корони Польської — Тевтонському ордену та німцям взагалі. Попри все це, історик не завагався включити до тексту своєї праці чимало некорисних для Ягеллонів фактів, як поданих ще Я.Длугошем, так і розшуканих особисто. Саме критичне зображення правління короля польс. і вел. кн. литов. Олександра викликало найбільший супротив Я.Ласького, який власне тоді розпочав свою велику політ. кар’єру. Крім цього, М. з М. закидано недосконалість (шорсткість) стилю писання, відтак популяризація його праці могла б «зашкодити» літ. репутації країни. Переробка твору М. з М. була доручена «людині двору», натуралізованому ельзасцю ЙостуЛюдвіку Децію (власне, справжні ім’я та прізв. — Йодок Детц, 1485—1545; він і профінансував первісне видання 1519). Утім, ві-
552 МАТЕРИЗНА
рогідно, частину правок вніс сам Я.Ласький. Відредаговане видання побачило друк 1521. До нього Й.Л.Децій долучив власну істор. працю, що складалася з 3-х книг: 1) «De vetustatibus Polonorum» («Про давнину Поляків») — компіляція з творів різних авторів (зокрема вписувала «польські сюжети» до простору дискурсу нім. вченості); 2) «De Jagellonum familia» («Про рід Ягелонів») — витяг з хроніки М. з М.; 3) «De Sigismundi regis temporibus» («Про часи короля Сигізмунда») — оригінальна праця (утім майже цілком сперта на нотатках М. з М. за 1506—16, наданих Й.-Л.Децію автором). Остання є важливим джерелом до історії початкового періоду королювання Сигізмунда I (до 1516). Паралельно з хронікою М. з М. готував славнозвісний географічно-енциклопедичний трактат «De duabus Sarmatiis» («Про дві Сарматії»; Краків, 1517). Він був першим в європ. літературі описом земель між Віслою та Доном і далі на пд. сх. аж до Каспійського моря. Цей текст справив довготривалий вплив на науку (якщо хроніка М. з М. вже в наступному поколінні була замінена-абсорбована новими істор. синтезами М.Кромера, Й.Бєльського (див. М. і Й. Бєльські), М.Стрийковського і О.Гваньїні, трактат охоче читали та цитували і в 17, й у 18 ст.). Він також дав поштовх розвитку ідей сарматизму в Речі Посполитій. 1521 трактат перевидали в тому таки Кракові під назвою «Desriptio Sarmatiarum» («Опис Сарматій»). Цю працю М. з М. також широко перекладали в Європі 16 ст.: у Базелі (Швейцарія) у збірці «Novus orbis regionum et insularum» («Новий світ регіонів та островів») 1532, 1537, потім 1582; у Венеції (Італія) 1542 у збірці «Epitome orbis terrarum» («Короткий виклад земель світу»). Її вже 1518 (а може ще й 1519) видано в Аугсбурзі (Німеччина) в перекладі німецькою, потім у Страсбурзі (нині місто у Франції) 1534. Існував також переклад голландською. Італ. адаптації друкувалися вже 1523 та 1525, а переклад Аннібала Маггі під назвою «Historia delle due Sarmatie» «(Історія про дві Сарма-
тії») видавався у Венеції 1561, 1562 та 1584. До серед. 17 ст. ця версія видання передруковувалася ще двічі — 1600 та 1637. У 17 ст. перекладали трактат і в Росії (рукопис). 1535 в Кракові під назвою «Polskie wypisanie dwojej krainy s`wiata, ktо`r- po lacinie Sarmatizow-» вийшов польс. переклад трактату М. з М. авторства краківського проф. Анджея Глабера з Кобиліна (Польща). Він перевидавався в Кракові ще 1541 та 1545. Праці: Chronica Polonorum. Decjusz J.L. De vetustabus Polonorum. De Iagellonum familia. De Sigismundi regis temporibus. Cracoviae, 1521 (przedruk fotooffsetowy — Krakо`w, 1986); Трактат о двух Сарматиях. М.—Л., 1936; Оpis Sarmacji azjackiej i europejskiej. Wroclaw, 1972. Літ.: Maciej z Miechowa 1457— 1523: Historyk, geograf, lekarz, organizator nauki (zbior.). Wroclaw, 1960; Barycz H. Szlakami dziejopisarstwa staropolskiego: Studia nad historiografi- w. XVI—XVIII. Wroclaw, 1981; Вирський Д.С. Річпосполитська історіографія України (XVI — середина XVII ст.), ч. 1—2. К., 2008. Д.С. Вирський.
Знаки ордена «Материнська слава» I, II та III ступенів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МАТВІЇВКА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
