МАРТОС Іван Романович (бл. 1760 — 04.04.1831) — чиновник та історик-аматор. Н. в м. Глухів. Походив з відомого укр. козацько-старшинського роду (див. Мартоси). Син значкового товариша Романа Мартоса, небіж скульптора І.П.Мартоса, двоюрідний брат історика О.Мартоса. Закінчив Київ. академію (див. Києво-Могилянська академія; 1778). Поступив на військ. службу, але згодом полишив її. Служив при К.Розумовському як кабінетний секретар. 1796 супроводжував у подорожі до Санкт-Петербурга останнього польс. короля Станіслава-Августа Понятовського. Столоначальник у департаменті уділів, секретар та оберсекретар у Правительствуючому Сенаті, експедитор та дир. департаменту мін-ва юстиції в С.-Петербурзі (1796—1816). Колезький радник (1813). Здобув репутацію
чиновника-ділка, який представляв і лобіював інтереси певних осіб в урядових установах. Між 1810 і 1816 належав до масонських лож у С.-Петербурзі (див. Масонство). 1816 вийшов у відставку через хворобу. Поселився в Києво-Печерській лаврі, де мешкав протягом 1819—29. 1830 переїхав до свого приятеля В.Ломиковського на х. Парк-Трудолюб (нині с. Трудолюб Миргородського р-ну Полтав. обл.). Цікавився історією Київської Русі. Уклав каталог родинної б-ки Д.Трощинського в с. Кибинці (нині село Миргородського р-ну). Знав твори Г.Сковороди, захоплювався містицизмом, зокрема, залишив низку рукописів на окультні та правничі теми, які заповів В.Ломиковському. Після смерті останнього архів М. придбав О.Лазаревський. Залишив велику епістолярну спадщину, частину якої опублікував О.Лазаревський. Підтримував дружні стосунки з багатьма відомими укр. діячами, у т. ч. з В.Капністом, В.Ломиковським, В.Томарою, Д.Трощинським та ін. Кавалер орденів св. Анни 2го ст. та св. рівноапостольного кн. Володимира 4-го ст. П. на х. Парк-Трудолюб, похований на родинному цвинтарі Ломиковських. Тв.: Исследование банного строения, о котором повествует летописец Нестор. СПб., 1809; Подробное наставление, составленное заведывающим садами Киево-Печерской лавры. СПб., 1837; Частная переписка И.Р. Мартоса: 1817—1830: Письма И.Р. Мартоса, В.В. Капниста, Д.В. Велланского и др. К., 1898. Літ.: Лазаревский А. Иван Романович Мартос: Биографический очерк. «Киевская старина», 1895, № 10; Павловский И.Ф. К истории полтавского дворянства: 1802—1902 гг. Очерки по архивным данным, т. 2. Полтава, 1907; Полтавщина: Енциклопедичний довідник. К., 1992; Києво-Могилянська академія в іменах XVII—XVIII ст.: Енциклопедичне видання. К., 2001. О.В. Ясь.
потім — прокурор у Новгороді (нині м. Великий Новгород, РФ). Рано зацікавився укр. старовиною. 1810, перебуваючи в Молдові під час російсько-турецької війни 1806—1812, розшукував у Сучаві (нині місто в Румунії) місце загибелі Т.Хмельницького. Планував написати на основі літописів та праць Й.Пасторія і П.Шевальє «Історію Малоросії» в 3-х томах. В «Северном архиве» надрукував лише два розділи 3-го тому. Рукопис праці закінчив 1839. Після позитивної рецензії професора М.Устрялова передав рукопис рос. імп. Миколі I, за який отримав коштовний перстень. За невідомих обставин рукопис загинув. Уривки з праці, надруковані в «Северном архиве», передрукував О.Лазаревський в «Киевской старине» (1895, т. 1). Літ.: Лазаревский Ал. Прежние изыскатели малорусской старины. «Киевская старина», 1895, т. 1. Г.К. Швидько.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Матрос Іван Романович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
