МАРТОВ Юлій Йосипович (справжнє прізв. — Цедербаум, псевдоніми — Алексей, Гамма, Берг, Егор, Л.Мартов та ін.; 12.11.1873—04.04.1923) — один із лідерів меншовизму, ідеолог рос. соціал-демократії. Н. в м. Стамбул. Син службовця. 1891 вступив на природничий ф-т Петерб. ун-ту. 1892 став лідером соціалдемократ. гуртка (Петерб. група «Визволення праці»; див. «Визволення праці»). Був заарештований, 1893 висланий до Вільно (нині м. Вільнюс) під гласний нагляд поліції. 1895 повернувся до Санкт-Петербурга і запропонував групі соціал-демократів на чолі з В.Леніним об’єднатись у «Союз боротьби за визволення робочого класу». Став членом керівного ядра в петербурзькому «Союзі боротьби за визволення робітничого класу». В січні 1896 арештований та за рік висланий у м. Туруханськ (нині село в Красноярському краї, РФ) строком на 3 роки. Боровся проти економізму, підтримав протест 17-ти соціал-демократів проти «Краткого изложения взглядов» («Кредо») К.Кускової. Один з ініціаторів створення газ. «Искра». Від серпня 1901 перебував за кордоном (Мюнхен, Німеччина; Лондон, Велика Британія; Женева, Швейцарія). Член редакції «Искры», лідер «м’яких іскрівців». На II з’їзді Російської соціал-демократичної робітничої партії запропонував формулювання першого параграфу статуту партії про членство (ознакою членства є сприяння РСДРП замість обов’язкової участі в роботі парт. орг-ції), яке отримало більшість
голосів делегатів. Полеміка на з’їзді привела до розмежування соціал-демократів на більшовиків та меншовиків. Став одним з лідерів меншовиків. Увійшов до редакції «Искры» після виходу з неї В.Леніна. У жовтні 1905 після амністії повернувся до Росії, увійшов до редакції газ. «Начало», брав участь у роботі Петерб. ради робітн. депутатів. 1906 увійшов до редакції об’єднаного органу РСДРП «Партийные известия». Від грудня 1905 — член об’єднаного ЦК РСДРП. Під час революції 1905—1907 вважав за необхідне займатися перш за все консолідацією сил пролетаріату, виступав проти участі пролетарської партії в революц. уряді, якщо такий виникне. 1906 двічі був арештований, у вересні — висланий за кордон. 1907 на V з’їзді РСДРП виступив із доповіддю про діяльність ЦК. На Штутгартському конгресі II Інтернаціоналу (див. Інтернаціонал II) разом з В.Леніним та Р.Люксембург уніс поправку до резолюції про війну, яка пропонувала використати конфлікт для «знищення панування класу капіталістів». Учасник Віденської конференції РСДРП в серпні 1912. Критикував більшовиків за відродження «нєчаївщини». Член Закордонного секретаріату орг. к-ту РСДРП. Член редакцій газет «Соціал-демократ» (1908—11), «Голос соціал-демократа», «Промінь» (1913 —14), «Відомості Закордонного секретаріату організаційного комітету», «Голос», «Наше слово» та ін. Один з редакторів та авторів 5-томника «Суспільний рух в Росії на початку ХХ століття». Один з лідерів лівого крила меншовизму. 1916 вийшов з редакції газет «Голос» та «Наше слово» через розходження з Л.Троцьким. Учасник Циммервальдської (1915) та Кінтальської (1916) конференцій соціалістів, виступав за мир без анексій та контрибуцій, вважав, що світ. війна призведе до смуг громадян. воєн та революцій, але не підтримував «пораженців». У травні 1917 повернувся до Росії. Виступав проти соціал-патріотів, з одного боку, та більшовиків — з другого. Член Тимчасового центр. бюро меншовиків-інтернаціоналістів. Виступав за тиск рад (див. Ради робітничих депутатів, Ради се-
лянських депутатів, Ради солдатських депутатів) на Тимчасовий уряд іззовні. Редагував «Летючий листок меншовиків-інтернаціоналістів». Увійшов до виконкому Петрогр. ради робітн. і солдатських депутатів, у червні був обраний 1-м Всерос. з’їздом рад робітн. і солдатських депутатів до Всерос. ЦВК. Від серпня — член ЦК РСДРП (об’єднана). З липня виступав за передачу влади багатопартійному соціаліст. уряду «дрібнобуржуазної революційної демократії». З цієї позиції виступав на Демократичній нараді 1917, у Передпарламенті та на Другому Всеросійському з’їзді рад 1917. Критикував більшовиків за якобінство, «аракчєєвське розуміння соціалізму та пугачовське розуміння класової боротьби», але не підтримував збройної боротьби проти них, оскільки вони є партією робітн. класу. Противник укладення Брестського мирного договору РСФРР з державами Четверного союзу 3 березня 1918. Упродовж 1918—20 — фактичний лідер соціал-демократів у Росії. Редактор газ. «Всегда вперед». 14 червня 1918 виключений зі складу Всерос. ЦВК разом з ін. меншовиками та есерами (див. Партія соціалістів-революціонерів). Критикуючи «воєнний комунізм» та червоний терор, вважав рад. режим «фактом реальності», який необхідно демократизувати. Один з авторів платформи РСДРП «Що робити?» (1919), яка багато в чому передувала новій економічній політиці. Делегат 7-го i 8-го Всерос. з’їздів рад, 1919—20 — член Всерос. ЦВК та Моск. ради робітн. і красногвард. депутатів. 1919 був обраний до Соціаліст. академії. У вересні 1920 виїхав до Німеччини, залишаючись громадянином РСФРР. У м. Берлін очолив закордонну делегацію РСДРП, заснував ж. «Социалистический вестник» (1921). Розцінював більшовизм як результат впливу дрібнобуржуазної стихії та мілітаризації воєнного часу на робітн. клас. П. у м. Шемберг (Німеччина). Праці: Записки социал-демократа. М., 1924, 2004; Развитие крупной промышленности и рабочее движение в России. Пг.—М., 1923; Очерки международного социализма и рабочего движения (1907—1913). М.—Л., 1926; Избранное. М., 2000.
Літ.: Мартов и его близкие. НьюЙорк, 1959; The Mensheviks in the Russian Revolution. London, 1976; Меньшевики. Benson, 1988; Меньшевики после Октябрьской революции. Benson, 1990; Тумаринсон В.Х. Меньшевики и большевики: несостоявшийся консенсус (опыт исторической реконструкции). М., 1994; Урилов И.Х. Мартов: Политик и историк. М., 1997; Меньшевики и меньшевизм. М., 1998; Шубин А.В. Социализм: «Золотой век» теории. М., 2007. О.В. Шубін.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МАРТОВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
