МАРКОВИЧІ (Маркевичі) — козацько-старшинський, згодом дворянський рід міщанського єврейс. походження. Родозасновником був Марко Аврамович (р. н. невід. — п. 1712), орендар прилуцький та пирятинський. Його дочка — Анастасія Марківна (р. н. невід. — п. 1729), у пер-
шому шлюбі була за генеральним бунчужним К.Голубом, а в другому — за гетьманом І.Скоропадським (гетьман 1708—22). Відома своїм рішучим характером, і, маючи величезний вплив на свого чоловіка-гетьмана, втручалася в держ. справи. Тому і побутувала серед козаків примовка: «Іван носить плахту, а Настя — булаву». Пам’ять про себе увіковічила заснуванням Гамаліївського Пустинно-Харлампіївського монастиря. Її брат — Андрій Маркович (1674—1747), старший з синів Марка Аврамовича, відомий як держ. діяч. Був прихильником І.Мазепи, потім перейшов на рос. бік і брав участь у здобутті Батурина, 1709 їздив до Стамбула з місією від рос. царя Петра І і гетьмана І.Скоропадського. Завдяки спорідненню з гетьманом, посідав чільні уряди в Гетьманщині: глухівський сотник (1709— 14), лубенський полковник (1714 —27), генеральний підскарбій (1729—40). Мав у Гетьманщині маєтності, відзначався великими здирствами, що викликало чимало невдоволення. Але завдяки підтримці своєї сестри Анастасії Скоропадської був виправданий. 1740 вийшов у відставку в ранзі генерального обозного. Від синів Андрія — Якова Андрійовича (див. Я.А.Маркович; 1696—1770), наказного лубенського полковника й відомого письменника, та Семена Андрійовича (р. н. невід. — п. 1738), роменського сотника, беруть початок черніг. та роменська гілки роду. До черніг. гілки роду М. належать онуки Якова Андрійовича — Яків Михайлович та Олександр Михайлович. Старший з них — Яків Михайлович (див. Я.М.Маркович; 1776—1804), історик, етнограф та фольклорист, автор «Записок о Малороссии, ее жителях и произведениях» (С.-Петербург, 1798). Його молодший брат — Олександр Михайлович (див. О.М.Маркович; 1790—1865), присвятив себе громад. діяльності: був ген. суддею у Чернігові (1827—31) і черніг. губернським предводителем дворянства (1832— 38), членом Черніг. губернського к-ту із звільнення селян, автором проекту скасування кріпацтва, а також автором низки істор. та етногр. праць.
До роменської гілки роду належав Опанас Васильович (див. О.В.Маркович; 1822—67), відомий громад. діяч, музикант, етнограф і фольклорист. Його син від шлюбу з письменницею Марією Олександрівною (у дівоцтві — Вілінська; літ. псевд. — Марко Вовчок) — Богдан Опанасович (1853—1915) — доцент Петербурзького університету, кандидат фізико-мат. наук, відомий як діяч рос. революц. руху, публіцист та автор спогадів про матір — «Марко Вовчок на Кавказе» (1914). Син останнього — Михайло Богданович (1900—56), відомий учений-хімік та засновник Всесоюзного НДІ нафтохімії. До роменської гілки належав і Дмитро Васильович (див. Д.Маркович; 1848—1920), небіж Опанаса Васильовича, відомий у літературі за псевдонімом Оленін. Він брав активну участь в земському, кооп. та політ. житті Волині. 1912 очолив редакцію він. тижневика «Подільська воля». За часів Української Центральної Ради — ген. прокурор, за Української Держави — член Сенату. Автор ряду комедій та оповідань («Не зрозуміли», «Омелько каторжний», «Шматок», збірка «По степах і хуторах»). Третя гілка роду М. — прилуцька — походить від брата Андрія Марковича — Федора Марковича (р. н. невід. — п. 1737 чи 1738), прилуцького сотника та бунчукового товариша. Представники цієї гілки здебільшого писалися «Маркевичі». До неї належить відомий історик, фольклорист та літературознавець Олексій Іванович (див. О.Маркевич; 1847—1903), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, професор Новорос. ун-ту (нині Одеський національний університет), автор низки праць з історії Рос. д-ви 16—17 ст. Його перу також належать літературознавчі студії та фольклорні збірки. З цієї ж гілки походив Микола Андрійович (див. М.Маркевич; 1804— 60), видатний укр. історик, архівіст, етнограф, фольклорист, поет, композитор, музикознавець. Син Миколи Андрійовича — Андрій Миколайович Маркевич (1830—1907), сенатор, дійсний статський радник, статс-секретар імператора, прославився як філантроп та музикант. Його стараннями було засновано муз. т-
музики, теор. праць. Брав участь у русі Опору в Італії, за що був нагороджений золотою медаллю «Партизан Північної Італії». Автор мемуарів «Зроблено в Італії» (про рух Опору) та «Теперішнє й минуле», де описано його життя, повне захоплюючих зустрічей та подій. Дмитро Борисович (н. 1923) — музикант, педагог і музикознавець. Був єдиним учнем всесвітньо відомого віолончеліста Г.Пятигорського. Член викладацького корпусу Рос. консерваторії ім. С.Рахманінова в Андрій Миколайович Маркевич.
521 МАРКОВИЧІ
во в Санкт-Петербурзі, створено 20 від-нь т-ва, у т. ч. в Харкові, Києві, Одесі та муз. школи при них. Разом з М.Рубінштейном був засновником Петерб. консерваторії. Домігся повернення рукописів Т.Шевченка з архіву Третього відділу до Музею українських старожитностей імені В.Тарновського Чернігівського губернського земства та повного видання творів поета («Кобзар» за редакцією В.Доманицького, 1907). Автор збірки укр. нар. пісень, покладених на ноти («Народные украинские напевы, положенные на фортепиано», 1860). Андрій Миколайович був головою Шевченківського т-ва допомоги знедоленим уродженцям Пд. Росії, які навчалися в С.-Петербурзі. Внучатими племінниками Андрія Миколайовича є видатні франц. музиканти Ігор Борисович та Дмитро Борисович Маркевичі. Ігор Борисович (1912—83) відомий як диригент, піаніст і композитор. Керував оркестром Ламурьо в Парижі (Франція), Монреальським симфонічним оркестром у Канаді. Автор балетів «Ребус» (1931), «Політ Ікара» (1936), вокальносимфонічних творів, оркестрової
Д.Б. Маркевич.
Парижі, Нью-Йоркського муз. коледжу, держ. ун-ту в штаті Луїзіана (США). Засн. і директор Вищого муз. ін-ту в Монтре (Швейцарія), член Європ. консерваторії в Парижі, автор багатьох муз. публікацій та праць, член Франц. й Амер. музикознавчих т-в та Рос. муз. т-ва. Рід М. внесений до 6-ї частини Родовідних книг Полтав. та Черніг. губерній. Герб М. внесений до 7-ї частини «Общего гербовника дворянских родов Всероссийской империи».
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МАРКОВИЧІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
