МАРКІНА Валентина Олексіївна (24.12.1910—24.07.1990) — історик-медієвіст, дослідник історії Правобережної України 16—18 ст. Д-р істор. н. (1963), професор (1964). Н. в с. Теплівка (нині село Пирятинського р-ну Полтав. обл.) в сім’ї вчителя О.ГетьманКравченка, репресованого, а потім страченого 1943. 1929, після закінчення Прилуцького пед. технікуму вчителювала на Полтавщині, а з 1930 викладала історію в 7-річній школі № 35 м. Київ. Упродовж 1932—37 поєднувала роботу вчителя історії Стародавнього світу та середніх віків у школі № 458 м. Москва з навчанням на істор. ф-ті Моск. пед. ін-ту. Після його закінчення 1937—45 читала курс історії середніх віків в Удмуртському пед. ін-ті (м. Іжевськ; нині столиця Удмуртської Республіки, РФ).
1944—45 навч. в заочній аспірантурі при кафедрі історії середніх віків Московського університету. 1947 успішно захистила кандидатську дисертацію на тему: «Французьке село Шампані за наказами у Генеральні штати 1789 р.» під керівництвом відомого медієвіста С.Сказкіна. З 1945 наук. та пед. життя М. було пов’язане Київ. ун-том (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка), в якому вона пройшла шлях від старшого викладача до професора, завідувача кафедри історії Стародавнього світу та середніх віків (1969—84). З 1953 досліджувала аграрну історію Правобереж. України 17—18 ст., працювала в архівах Києва, Львова, Ленінграда (нині м. Санкт-Петербург), Варшави, Кракова, збираючи багатий джерельний матеріал. 1961 опублікувала монографію «Магнатское поместье Правобережной Украины второй половины ХVIII века (социально-экономическое развитие)», яку захистила 1962 як докторську дисертацію в Ін-ті історії АН СРСР у Москві. Уперше ввела в обіг виключно важливі документи особистих архівів князів Чарторийських (див. Чорторийські), князів Сангушків (обидва архіва в Кракові), Жевуських, Вороничів (обидва архіва у Львові). Серед них унікальна (за кількістю і змістом) колекція суплік (скарг) селян, ремісників, орендаторів з володінь князів Чарторийських. На основі вивчення цих матеріалів, а також інвентарів та ін. документів, уперше виявлених в архівах Польщі та України, 1971 опублікувала монографію «Крестьяне Правобережной Украины: конец ХVII — 60-е годы ХVIII века». Фундаментальні і новаторські праці М. стали відомі вітчизн. і зарубіжним історикам. З 1960 брала активну участь у симпозіумах з аграрної історії країн Сх. Європи. Автор статей, присвячених не лише проблемам аграрної історії, а й соціальній психології селян України кінця 17 — 60-х рр. 18 ст. Була співавтором та членом редколегії багатотомної «Історії Української РСР», членом редколегії по виданню документальної серії з історії сел. руху в Україні,
довідкових видань з історії України. Професор М. була блискучим лектором. Читала нормативні і спец. курси з історії середніх віків та історії західноєвроп. культури. Задовго до використання ідей цивілізаційного підходу (див. Цивілізація, Циклічності теорії) до вивчення історичного процесу надавала визначального значення духовному чинникові в розвитку сусп-ва. Нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, Почесною грамотою ВР УРСР. П. в м. Київ. Похована на Байковому цвинтарі. Праці: Магнатское поместье Правобережной Украины второй половины ХVIII века (социально-экономическое развитие). К., 1961; Крестьяне Правобережной Украины: конец ХVII — 60-е годы ХVIII ст. К., 1971; К вопросу о применении наемного труда в крестьянском и помещичьем хозяйстве Правобережной Украины во второй половине XVIII — XIX ст. В кн.: Возникновение капитализма в промышленности и сельском хозяйстве стран Европы, Азии и Америки. М., 1968; Передмова. В кн.: Селянський рух на Україні: середина ХVIII — перша чверть ХIХ ст.: Збірник документів і матеріалів. К., 1978 (у співавт.); Соціально-економічне становище і адміністративний устрій на Правобережжі та західноукраїнських землях. В кн.: Історія Української РСР, т. 2. К., 1979; Роль крестьян в развитии производительных сил Правобережной Украины в ХVII—XVIII вв. В кн.: Социально-экономические проблемы российской деревни в феодальную и капиталистическую эпохи. Ростов-наДону, 1980; Основные черты разложения феодализма Восточной Европы (на материалах Правобережной Украины второй половины ХVIII в. В кн.: Аграрная история эпохи феодализма. Ижевск, 1983. Літ.: Учені вузів Української РСР. К., 1968; Историки-слависты СССР: Биобиблиографический словарь-справочник. М., 1981; Маркіна Валентина Олексіївна: Некролог. «УІЖ», 1991, № 1; Українські історики ХХ століття: Біобібліографічний довідник, вип. 2, ч. 1. К. — Львів, 2003; Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка: минуле і сьогодення (1834—2004 рр.). К., 2004; Рудь М.О. В.О. Маркіна (1910—1990): особистість, науковець, педагог. В кн.: Маркіна Валентина Олексіївна: Штрихи до портрету історика. К., 2006. Т.О. Комаренко, В.В. Крижанівська.
прізв., ім’я та по батькові Вілінська Марія Олександрівна, по чоловікові Маркович). МАРКО ЧЕРЕМШИНА — див. Черемшина Марко (літ. псевд.; справжні прізв., ім’я та по батькові Семанюк Іван Юрійович). МАРКОВ Дмитро Андрійович (12.10.1868—1938) — громад. і політ. діяч, лідер новокурсного москвофільського руху (див. Москвофільство), журналіст. Д-р юриспруденції. Брат О.Маркова. Н. в с. Грушів Дрогобицького пов. (нині село Дрогобицького рну Львів. обл.) в сел. родині. Після закінчення місц. початкової школи навч. в бурсі Народного дому у Львові. Закінчив богословський ф-т Львів. ун-ту. 1893 одружився з дочкою греко-катол. священика В.Нероновича і в с. Райтаревичі (нині с. Верхівці Самбірського р-ну Львів. обл.) виконував обов’язки душпастира. 1894, після смерті дружини і дитини, вступив на юрид. ф-т Інсбрукського ун-ту. Отримавши ступінь д-ра юриспруденції розпочав практичну діяльність у нім. судах, спершу в м. Ґрац (Австрія), згодом у Відні. Після повернення на Батьківщину працював помічником присяжного повіреного в містах Золочів та Львові. 1907 обраний послом (депутатом) до Держ. ради від «Русской народной организации». 1913 — посол (депутат) до Галицького крайового сейму, 1915 звинувачений у держ. зраді за москвофільську діяльність, засуджений у Відні до смертної кари, яку згодом замінено довічним ув’язненням. Звільнений після розпаду Австро-Угорщини. 1918 — співзасновник «Русского исполнительнаго комитета». 1919 намагався зблизитися з укр. делегацією на Паризькій мирній конференції 1919—1920, 1922 — із урядом Західноукраїнської Народної Республіки у Відні. Зібрав велику колекцію документів про москвофільський рух. Автор праць: «Русская и украинская идея в Австрии» (1912), «Про терпіння російської національної партії в Галичині» (1912), «Преследования за православную веру в Угорской Руси» (1913). П. у м. Братислава (нині столиця Словаччини).
517 МАРКОВ
Д.А. Марков.
МАРКО ВОВЧОК — див. Вовчок Марко (літ. псевд.; справжні
518 МАРКОВ
Дж.: Центральний державний історичний архів України у м. Львові, ф. 129 (Львівський ставропігійський інститут), оп. 4, спр. (особисті документи Маркова Д. і зібрана ним колекція з історії русофільського руху в Галичині та за її межами 1859— 1937 рр.). Праці: Русская и украинская идея в Австрии. М., 1915. Літ.: Сухий О. Від русофільства до москвофільства: Російський чинник у громадській думці та суспільно-політичному житті галицьких українців у ХIХ столітті. Львів, 2003. І.В. Орлевич.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МАРКІНА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
