МАРИНЕСКО Олександр Іванович (до 1930 — Маринеску; 15 (02).01.1913—25.11.1963) — військ. моряк-підводник. Капітан 3-го рангу (1942). Герой Рад. Союзу (1990, посмертно). Н. в м. Одеса. 1930—33 навч. в Одес. морехідному уч-щі. У ВМФ почав служити з 1934. 3-й і 2-й помічник капітана на кораблях «Ілліч», «Червоний флот». З 1936 — штурман підводного човна «Пікша» (Щ-306) Балт. флоту. З 1939 — командир підводного човна М-96. 1940 за успішні бойові навчання отримав звання капітан-лейтенанта, човен визнаний кращим на Балт. флоті. Під час Великої Вітчизняної війни Ра-
дянського Союзу 1941—1945 служив на Балт. флоті. Під його командуванням протягом серпня 1944 — лютого 1945 в районі Таллінна (нині столиця Естонії) — Гельсінкі (столиця Фінляндії) та біля Данцигської бухти підводний човен С-13 знищив транспорт «Зігфрид», нім. океанський лайнер «Вільгельм Густлов», на борту якого знаходилися від 5 до 8 тис. осіб, крейсер-транспорт «Генерал Штойбен», 2 транспорти; виконував завдання по висадці розвідувально-диверсійних груп у тилу ворога та ін. Заг. тонаж затоплених М. кораблів і транспортів 52 144 брутто-регістрових тон — це перше місце серед рад. моряків-підводників того часу. Підводний човен С-13 під командуванням М. єдиний з такого типу човнів на Балт. флоті пережив Другу світову війну. 1945 М. був звинувачений у «халатності», розжалуваний, відсторонений від служби, відправлений у запас. З жовтня 1945 — командир тральщика Т-34 і транспортів. 1947 за сімейними обставинами списаний зі служби. 1948 — заст. директора Ін-ту переливання крові. Засуджений на 3 роки позбавлення волі за «зловживання службовим становищем» (без відповідного обґрунтування), але 1951 звільнений через «відкриття нових обставин справи» та засудження директора ін-ту. 1956 реабілітований з поверненням звання капітана 3-го рангу та отриманням персональної пенсії. 1960 звинувачений у «нестачі коштів» і знов засуджений. 1961 реабілітований унаслідок заступництва офіцерівпідводників та представників громадськості.
Нагороджений орденом Леніна, 2-ма орденами Червоного Прапора, медалями. Орденом Червоного Прапора нагороджений підводний човен С-13, екіпажу якого в Кронштадті (нині місто підпорядковане міськраді Санкт-Петербурга) встановлений пам’ятник. М. встановлено пам’ятники та меморіальні дошки в Одесі, Кронштадті, Калінінграді, Нижньому Новгороді (нині обидва міста в РФ), С.-Петербурзі та ін. містах. П. у м. Ленінград (нині м. С.Петербург). Літ.: Ачкасов В., Павлович Н. Советское военно-морское искусство в Великой Отечественной войне. М., 1973; Краснознаменный Балтийский флот в завершающий период Великой Отечественной войны 1944—1945 гг. М., 1975; Петров В. Действия подводной лодки С-13 в январе—феврале 1945. «ВИЖ», 1975, № 2; Семанов В.С. Подвиг С-13. Калининград, 1976; Островский А.В. «… В боевом походе показал мужество, отвагу….» «ВИЖ», 2003, № 1; Красный прилив: Реальная история подводного флота СССР и России. М., 2004; Ковалев Э.А. Короли подплава в море червонных валетов. М.—СПб., 2006; Морозов М. Гибель «Вильгельма Густлова»: Правда и домыслы. В кн.: Военно-исторический сборник: Мифы Великой Отечественной войны. М., 2008. О.А. Бачинська.
1900 — у відставці, полковник, мешкав у с. Селиська (нині село Перемишлянського р-ну Львів. обл.). З початком Першої світової війни — на Сх. фронті, командир піх. полку. Внаслідок поранення звільнений із служби (1916). Під час Листопадової національно-демократичної революції в Галичині 1918 добровільно вступив до Української Галицької армії, призначений військ. комендантом Львова, брав участь у боях з поляками, згодом — референт Начальної команди Галицької армії у складі об’єднаних армій Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки (1919). Після поразки визвол. змагань з 1920 мешкав у с. Селиська, очолював місц. т-во «Просвіти» (див. Просвіти), брав участь у діяльності ветеранських об’єднань УГА. У період німецько-рад. війни 1941—45 (див. Друга світова війна) перебував у Галичі, де був убитий рад. партизанами. Літ.: Кузьма О. Першолистопадові дні 1918 р. Львів, 1931; Колянчук О. та ін. Генералітет українських визвольних змагань. Львів, 1995. К.Є. Науменко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МАРИНЕСКО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
