МАРАМОРОЩИНА (Мараморош, Мармарош) — історико-геогр. край на лівобережжі р. Тиса (прит. Дунаю) в Карпатах. Уперше назва «Мараморош» згадується в грамоті з 1199. До 14 ст. край був малозаселеним і використовувався як терен для полювання угор. королів і бояр. З 1303 ним управляв підданий угор. королю воєвода. З 14 ст. почалася колонізація М. волохами-румунами з Семираддя та русинами-українцями з Галичини. З 1385 М. перетворено на Марамороський комітат (жупу). Після поділу Угорщини 1526 М. відійшла до Семираддя (див. Трансильванське князівство), з 1733 знову перейшла до Угорщини, під владою якої залишалася до 1919. До поч. 18 ст. більшість населення М. становили румуни, потім — русини-українці. Наприклад, 1839 в Марамороському комітаті мешкало 49 тис. румунів і 84 тис. українців, наприкінці 19 ст. — 65 тис. румунів і 122,5 тис. українців. На поч. 20 ст. площа М. складала 10 350 км2, населення — 360 тис. осіб, з них бл. 45 % становили русини-українці, 24 % — румуни, решта — євреї, німці, угорці, словаки та ін. Північна (більша) частина М. належить до укр. етнічної території і становить собою сх. частину Закарпатської України (сучасна територія Рахівського, Тячівського, Хустського і Міжгірського р-нів Закарпатської області України), а пд. частина (повіт Мараморош Румунії) заселена переважно румунами. Адм. центром М. було м. Мараморош-Сігет (нині м. Сігету-Мармацієй, Румунія). Населення М., у т. ч. русиниукраїнці, брало активну участь у сел. повстаннях, зокрема Дожі Дєрдя повстанні 1514, гайдуцьких антифеод. повстаннях 17 — поч. 18 ст., національно-визвол. війні угор. народу 1703—11 під кер-вом Ф.Ракоці. На поч. 20 ст. угор. властями були організовані Мараморош-Сігетські процеси (1904, 1906, 1913—14) проти укр. селянправославних, яких звинувачували в «державній зраді» за масовий вихід з греко-катол. церкви (див. Ужгородська церковна унія 1646) і перехід до православ’я, що викликало бурхливу реакцію в демократ. колах Європи проти свавілля угор. судочинства.
Після розпаду Австро-Угорщини згідно з рішеннями СенЖерменського мирного договору 1919 та Тріанонського мирного договору 1920 М. була поділена: її пн. частина (3/5 території) відійшла до Чехословаччини, де було створено Мараморошську жупу (ліквідована 1927 під час адм. реформи в ЧСР), а пд. (2/5 території) з населенням у 32 тис. осіб — до Румунії. Держ. кордон проходив уздовж Тиси і не збігався з етнічним: зокрема, до Румунії відійшла частина укр. території — долина річок Вишеу і Рускова з 27 тис. русинсько-укр. населення (у найбільшому селі — Руська Поляна, мешкало 7 тис. осіб, у м. Мараморош-Сігет — бл. 3 тис. русинів-українців). Осн. заняттям українців в пд. частині М. було землеробство, скотарство та гірнича пром-сть. Укр. нац. життя було слабо розвинуте через політику румунізації, якій протистояла насамперед греко-катол. церква: у міжвоєнні роки тут діяли 11 укр. греко-католиц. парохів і 3 філії. На поч. 1920-х рр. українці М. мали в румун. парламенті двох послів (депутатів) — О.Ільницького і Т.Боготея. У цей час на М. існували Рус. партія та філія Української національної партії, роль яких у суспільно-політичному житті була незначною. Культурно-освітню діяльність українців М. очолював І.Одовічук. У березні 1939 укр. населення М. допомагало втікачам з Карпатської України. 1940—44 М. була зайнята угорцями, 1944—45 — рад. військами. До лав Червоної армії (див. Радянська армія) вступило чимало українців М. У січні 1945 в Мараморош-Сігеті представниками народних комітетів 17 укр. сіл був створений «Народний демократичний фронт», який 4 лютого 1945 провів Марамороський з’їзд нар. к-тів. На ньому 426 делегатів обрали «Народний комітет» у складі 34 осіб, які прийняли петицію про возз’єднання із Закарп. Україною (див. Закарпатська Україна 1944—1946) в складі рад. України і проінформували про це уряди СРСР і УРСР. У травні 1945 уповноважений «Союзної контрольної комісії» в Румунії рад. майор Захарченко під загрозою арешту наполягав на розпу-
503 МАРАМОРОЩИН
504 МАРГІНАЛІСТИКА
А.Д. Марголін.
скові Мараморошського нар. к-ту і передачі всієї повноти влади румун. адміністрації. Незважаючи на клопотання перед Москвою голови Народної ради Закарпатської України І.Туряниці та голови уряду УРСР М.Хрущова, Й.Сталін наказав відкликати з Мараморош-Сігету уповноважених Закарп. України. Таким чином не відбулося об’єднання всієї М. із Закарп. Україною і пд. частина М. залишилася в складі Румунії. Нині в пд. частині М. (Сігетський та Вишевський р-ни Мараморошського повіту), по річках Рускова, Вишеу і по лівому березі р. Тиса, розташовано 13 сіл, в яких проживає понад 37 тис. українців. Найбільшими з них є села Русь-Поляни — 11 тис. мешканців, Русково — 6 тис. мешканців, Ремець — 2,4 тис. мешканців, Кричунів — 1,8 тис. мешканців, Вишавська Долина — 1,7 тис. мешканців, Красна — 1,5 тис. мешканців, Бистрий — 1,5 тис. мешканців. У селах Вишня Рівна, Криве, Луг над Тисою загальна частка укр. етнічного населення складає бл. 95 %. Після тривалого періоду мадяризації та румунізації щодо українців М., укр. культурне життя дещо покращало з 1948, коли румун. владою було надано права для нац. меншин у шкільництві. Втім і нині в Румунії, де за офіційними даними налічується 65 тис. українців, а за даними Союзу українців Румунії — 250 тис., укр. нац. меншина перебуває в досить складних умовах щодо збереження та розвитку своєї нац. ідентичності, задоволення освітніх та культурно-інформаційних потреб. В Румунії немає жодного укр. дитячого садка, жодної школи з викладанням більшості предметів укр. мовою. На М. лише в 11 садках із румун. мовою виховання та 8 восьмирічних школах із румун. мовою навчання укр. мова і література викладається як окремий предмет. У повіті є єдиний в Румунії укр. ліцей. Вищу освіту укр. мовою можна здобути в трьох навчальних закладах та лише за однією спеціальністю. — укр. мова і література. Фактично відсутні будь-які друковані ЗМІ укр. мовою, окрім чотирьох періодичних видань Союзу українців Румунії.
Літ.: Довганич О. Мараморошський з’їзд. «Карпатський край», 1994, № 1—2; Горват Л.В., Вегеш М.М. Українці Румунії (Мараморощини): проблеми соціально-економічного та політичного розвитку (1918—1944). Ужгород, 1997; Енциклопедія українознавства: Словникова частина, т. 4. Львів, 1994; Горват Л.В. Соціальноекономічний, політичний і культурний розвиток українців Мараморощини (Румунія) в 1918—1945 рр. Ужгород, 1998; Поп И. Энциклопедия Подкарпатской Руси. Ужгород, 2001; Пилипенко Т. Окремі аспекти українсько-румунських відносин в сучасних умовах. «Форум націй», 2009, № 4. С.В. Віднянський.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МАРАМОРОЩИНА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
