Cтав потужним духовним і культ. осередком за часів митрополита Київського Петра (Могили). У монастирі налічувалося 200 ченців, він мав значну б-ку, 7храмів разом з головним Хресто-Воздвиженським собором, келії, фортифікаційні споруди, мав і оборонне значення. Ченці створили власну школу іконопису, найзначніший представник якої Йов (Кондзелевич) написав іконостас для Хресто-Воздвиженського храму (1698— 1705; нині зберігається у Львів. нац. худож. музеї). Існувала й своя школа партесного співу (Теодозій (Дмитро) Княгинецький, племінник Йова (Княгинецького)). Монастир пережив тяжкі спустошення від пошесті (1652), розорення внаслідок польськотурец. війни (1676). Скит отримував привілеї від гетьманів Війська Запорозького, польс. королів Яна II Казимира Ваза, Міхала-Корибута Вишневецького, Яна III Собеського, Станіслава-Августа Понятовського та гетьмана польного коронного С.Потоцького, володів землями в деяких сусідніх селах, а також на Коломийщині та в Молдові, мав значні прибутки від солеваріння та ін. промислів (різьбярство, бортництво тощо). 1781 було проведено широку реконструкцію монастирських споруд. У скиті бували київ. митрополити (Йов (Борецький), Петро (Могила)), гетьмани України (Б.Хмельницький, І.Виговський), господарі Молдови та Валахії (Є.Могила, В.Лупу), королі Речі Посполитої (Ян III Собеський та ін.), переховувалися опришки, зокрема тут лікувався від ран І.Бойчук (1759). 1785 герм. імп. і австрійс. государ Иосиф II Габсбург видав указ про закриття М.с. Після закриття скит зазнав руйнації. Хресто-Воздвиженський храм був перевезений до м. Надвірна (1793), де він згорів у роки Першої світової війни. Деякі церкви продовжували діяти (з перервами) до 1939. Скит відвідували, переважно як паломники, укр. літописці (С.Величко), наук. та культ. діячі України (В.Антонович, М.Аркас, І.Вагилевич, М.Грушевський, М.Костомаров, П.Куліш, Б.Леп-
кий, І.Нечуй-Левицький, І.Труш, І.Франко, Ю.Целевич та ін.). М.с. присвятили свої твори деякі укр. письменники та поети. 1970—80 львів. спеціалістами (І.Могитич та ін.) було проведено часткову реставрацію храмових комплексів. 1980 тут відкрито історико-архіт. музей с. Маняви, з 1982 — заповідник з реліктовою рослинністю. 28 травня 1998 монастир частково, а з 30 листопада 1999 повністю, був переданий ІваноФранк. єпархії Української православної церкви Київського патріархату, що дало поштовх другому відродженню святині. З відродженням правосл. монастиря розгорнулася повномасштабна реставрація всього комплексу. 20 жовтня 2002 відбулося освячення Хресто-Воздвиженського собору. 30 червня 2003 в Манявський монастир була передана чудотворна ікона Пресвятої Богородиці Манявської — Ізбавительниці від злих (18 ст.). Літ.: Мацюк О. Замки і фортеці Західної України. Львів, 1997; Скрипник І. Легенда про гетьмана. ІваноФранківськ, 1997. Ю.А. Мицик.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МАНЯВСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
