МАНГУП (Мангуп-Кале), археологічна пам’ятка і давнє місто — найбільше з «печерних міст» Криму, у 14—15 ст. — столиця князівства Феодоро. Сучасна назва (про її походження є кілька версій) стала поширеною лише після 1475, у 14—15 ст. місто було відоме як Феодоро. Ототожнення пам’ятки з м. Дорос, яке згадується у візант. джерелах 7— 9 ст., має гіпотетичний характер. Розташов. біля с. Ходжа-Сала (Бахчисарайський р-н), на горі Мангуп (ін. назва Баба-Даг/Баба-Кая), яка являє собою ізольоване плато відносною висотою 250—300 м (абсолютна висота найвищої точки 584 м) і площею 90 га. Верхні частини схилів, якими оточене плато, становлять прямовисні скелі висотою до 70 м. Пн. схил прорізаний 3-ма ярами: Капу-Дере (Яр брами), Гамам-Дере (Лазневий яр), Табана-Дере (Кожум’яцький яр). Між ярами — чотири миси: ТешкліБурун (Дірявий мис; назва пояснюється численними печерами), Еллі-Бурун (Вітряний або Еллінський мис), Чуфут-Чоарган-Бурун (мис Заклику іудеїв) і Чамни-Бурун (Сосновий мис). М. — єдине з «печерних міст» Криму, яке було забезпечене природними джерелами води. До нашого часу збереглися печери різного призначення (у т. ч. невеличкі монастирі з фрагментами
Мангуп. Цитадель. Руїни палацу. Фото 2009.
Плита з руїн палацу. З грецької: «Була збудована ця башта разом з палацом у благословенній фортеці, яку видно тепер, у дні Алексія, володаря міста Феодоро і Помор’я». 1425.
стінопису), руїни та підмурки середньовічних споруд (2 князівські палаци, оборонні стіни та башти, церкви, синагога, мечеть), надгробки караїмського кладовища (див. Караїми), тарапани (вибиті в скелях пристрої для вичавлювання винограду). Розкопками виявлено рештки житлових кварталів та храмів, некрополі. Історія М. відтворюється переважно за археол. даними, писемні джерела (зокрема, поема ієромонаха Матфія, описи М.Броневського та Евлії Челебі) висвітлюють здебільшого пізні етапи існування міста. Важливе значення мають епіграфічні пам’ятки — кілька плит з датованими написами, в яких повідомляється про завершення буд. робіт. Найдавніші знахідки на плато датуються енеолітом (див. Міднокам’яний вік). У 2-й пол. 3 ст. у верхів’ях ярів (біля джерел) сформувалося неукріплене поселення, яке наприкінці 4 ст. значно збільшилося за кількістю населення. У 2-й пол. 6 ст. (скоріш
за все, наприкінці правління візант. імп. Юстиніана I) за ініціативою візант. адміністрації було збудовано потужні фортифікації та «велику базиліку» (найбільший правосл. храм у гірському Криму, відомий з археол. джерел). Поселення перетворилося на місто, яке більшість дослідників ототожнюють з Доросом — центром візант. володінь у гірському Криму і Готської єпархії. У 80-ті рр. 8 ст. М./Дорос захопив Хозарський каганат. Про хозар. присутність свідчать перебудовані ділянки укріплень, що мають ознаки, типові для фортець салтівсько-маяцької культури. Не пізніше серед. 9 ст. фортеця знов стала візантійською. Імовірно, саме тоді М. став значним центром виноробства. Розвиток мі-
ста був раптово перерваний наприкінці 10 — на поч. 11 ст. Причиною цього міг стати напад печенігів або землетрус. У 60-ті рр. 14 ст. місто відродилося і під назвою Феодоро стало столицею однойменного князівства. Плато забудовується житловими кварталами, на мисі Тешклі-Бурун формується цитадель. У серед. 90-х рр. 14 ст. військо Тімура здобуло і розорило М., унаслідок чого місто занепало. У 1-й чверті 15 ст. почався етап найвищого розквіту М., пов’язаний з діяльністю феодоритського кн. Алексія I, який прагнув надати своїй резиденції рис справжньої столиці. Було споруджено другу (внутр.) лінію оборони та укріплений палац неподалік від неї, реконструйовано цитадель (зокрема збудовано палац-донжон) і «велику базиліку», оновлено та розширено печерні монастирі й церкви. У цей час у М. з’явилася іудейська громада, що складалася з євреїв-рабанітів та караїмів. У липні 1475 військо Османської імперії на чолі з візиром Гедик-Ахмет-пашою підійшло до столиці феодоритів і почало її облогу із застосуванням важких гармат, вогонь яких був спрямований на ділянку оборони в яру Гамам-Дере. Здобути місто вдалося лише в грудні 1475. Розлючені опором захисників, турки вчинили різанину, про яку свідчать масові поховання мешканців М. Останній феодоритський кн. Александр та його родина потрапили у полон. Самого князя та його родичів-чоловіків, крім наймолодшого, стратили в Стамбулі, жінок віддали в султанський гарем. М. увійшов до осман. володінь в Криму і став центром кадилика. Зважаючи на його геогр. положення (близькість до Бахчисарая і віддаленість від Кафи; нині м. Феодосія), осман. султани надавали крим. ханам та їхнім підданим особливі права на території кадилика. Зокрема, хани використовували М. як скарбницю та в’язницю. В осман. період своєї історії М. швидко перетворився на невелике поселення, життя в якому тривало завдяки осман. гарнізону та караїмській громаді. Втім турки реконструювали укріплення фортеці
487 МАНГУП
(1504) і спорудили кілька мечетей. 1629 на М. напав загін запороз. козаків, які втрутилися в боротьбу за ханський престол між представниками роду Гіреїв. 1774, коли М. був переданий до складу Кримського ханату, з фортеці пішов осман. гарнізон. Життя на М. остаточно припинилося, коли місто покинули караїми (1792). Під час штурму Севастополя нім. військами в червні 1942 на М. містився спостережний пункт генерала піхоти Е. фон Манштейна. За його спогадами, це був унікальний випадок у сучасній війні, коли командувач армією бачив усе поле битви. Археол. дослідження М. почалися в серед. 19 ст. (О.Уваров, 1853). Згодом городище вивчали Ф.Браун (1890), Р.Лепер (1914), Є.Веймарн, М.Тиханова та А.Якобсон (1938). Від 1967 тут постійно працює археол. експе-
488 МАНДЗЮК
диція, яку спочатку очолював Є.Веймарн, а з 1975 — О.Герцен. Територія М. входить до складу Бахчисарайского історикокультурного заповідника. Дж.: Броневский М. Описание Крыма. Записки Одесского общества истории и древностей, т. 6. Одесса, 1867; Книга путешествия: Турецкий автор Эвлия Челеби о Крыме (1666— 1667 гг.). Симферополь, 1999; Герцен А.Г. Описание Мангупа-Феодоро в поэме иеромонаха Матфея. В кн.: Материалы по истории, археологии и этнографии Таврики, вып. 10. Симферополь, 2003. Літ.: Домбровский О.И., Махнева О.А. Столица феодоритов. Симферополь, 1973 (http://tavrika.by.ru/books/ dombrov_stf/html); Герцен А.Г. Крепостной ансамбль Мангупа. В кн.: Материалы по истории, археологии и этнографии Таврики, вып. 1. Симферополь, 1990 (http://annals.xlegio.ru/ krym/gertzen/maiet1.htm); Бушаков В.А. Когда крымский город-крепость Феодоро стал называться Мангуп-Кале? «Известия Крымского республиканского краеведческого музея», 1995, № 9 (http://turkolog.narod.ru/info/bsh/ bush_menkup.pdf); Могаричев Ю.М. «Пещерные города» в Крыму. Симферополь, 2005; Герцен А.Г., МахневаЧернец О.А. Пещерные города Крыма: Путеводитель. Севастополь, 2006; Гуськов А. Атлас пещерных городов Крыма: Путешествие к строителям и обитателям пещер. Х., 2007. Д.Я. Вортман.
Праці: Соціальний рух XVIII в. на Україні в новому освітленні. «Життя і революція», 1925, № 3; Гоголівська сотня Київського полку 1766 р.: Соціально-економічний нарис за матеріялами Рум’янцівського опису. В кн.: Студії з історії України Науково-дослідчої катедри історії України в Київі, т. 1. К., 1926; Заборонені сторінки «Статистического описанія Кіевской губерніи» І.І. Фундуклея. В кн.: За сто літ, кн. 2. К., 1928. Літ.: Юркова О. Діяльність Науково-дослідної кафедри історії України М.С. Грушевського (1924—1930 рр.). К., 1999. О.В. Юркова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МАНГУП» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
