МАМАЙ (р. н. невід. — п. 1380) — виходець з князівського роду монгол. племені кіят, якому в 14 ст. належало Лівобережжя Подніпров’я на південь від дніпровських порогів. Нелегітимний правитель Золотої Орди, засн. т. зв. Мамаєвої орди — політично протиставленої «Волзькому царству» та його столиці — Сараю алДжедід (див. Сарай-Берке). Уперше згадується в писемних джерелах у зв’язку з подіями кінця 1350-х рр. Рос. наративні джерела називають М. «темником», «ординським князем», інколи навіть «царем», а деякі сх. — еміром Криму, зятем хана Бірдібека (1357—59) і його управителем усіма держ. справами. Самостійна політ. кар’єра М. розпочалася в умовах загострення династичної кризи в Золотій Орді після смерті хана Бірдібека. У серпні 1361 М. зробив невдалу спробу звести на ханський трон у Сараї свого ставленика Абдуллу й змушений був рятуватися втечею на правий берег Волги. Його втручання в боротьбу династичних угруповань призвело до загальнополіт. кризи й розколу Золотої Орди 1362 по р. Волга на контрольоване сх. династами (Ордаїдами; нащадками Орда-Ічена, старшого брата Батия) «Волзьке царство» та конфронтуючу з ним «Мамаєву орду», територією якої стали степи Причорномор’я і Приазов’я і Криму (з 1365). М. тричі захоплював Сарай ал-Джедід
(1362, 1367—68, 1372—74), поширив свою владу на волзький Булгар Великий (1370), але втримати їх не зміг. Будучи узурпатором і нечингізидом, М. реалізовував свою владу в Золотій Орді через ханів-маріонеток: Абдуллу (1361 —70), Мухаммед-Буляка (1370— 79), Туляка (1379—80). На політ. арені виступав як дипломат і завойовник, реставратор держ. єдності й утрачених під час усобиць панівних позицій Золотої Орди в Сх. Європі. Насправді ж його дії за своїм характером і результатами були сеператистськими, внаслідок їх Ординська д-ва зазнала непоправних територіальних утрат, її екон. та воєннополіт. потенціал, міжнар. позиції були значно ослаблені. В останнє десятиріччя правління енергійно добивався відновлення екон. та політ. залежності від Золотої Орди князівств Пн.-Сх. Русі. З цією метою організував кілька каральних нападів і великих походів на Переяславль-Рязанський (нині м. Рязань, РФ; 1370, 1373), Нижній Новгород (нині місто в РФ) і Новосіль (нині місто Орловської обл., РФ; обидва походи —
483 МАМАЙ
«Книга о побоище Мамая» у рукописі київського походження кінця 17 ст. Фрагмент.
Мамай розмовляє зі своїми вельможами. Мініатюра з Лицевого літописного зводу 16 ст.
484 МАМОНИЧІ
1375), його загони вщент розгромили московсько-нижегородське військо біля р. П’яна (прит. Сури, бас. Волги; 1377). Однак спроби М. завдати удару безпосередньо по Великому князівству Московському як гол. центру об’єднання північнорус. князівств та організації антиординської боротьби зазнали невдачі — мамаєві війська були розгромлені спершу на берегах р. Вожа (прит. Оки, бас. Волги; 1378) і остаточно — у Куликовській битві 1380. Втративши армію, М. втратив і підтримку акординської знаті (див. Біла Орда), яка, будучи невдоволена засиллям у Сараї ал-Джедід кокординських царевичів (див. Синя Орда), майже 20 років слугувала йому за соціальну підпору. Восени 1380 ця знать перейшла на бік хана Тохтамиша, що поклало край розколу Ординської д-ви. М. втік до генуезької Кафи (нині м. Феодосія), де був убитий за наказом місц. властей. В історіографії особистість і політ. діяльність М. трактуються в цілому негативно й здебільшого в зовнішньополіт. аспекті, передусім — у контексті його взаємин з князівствами Пн.-Сх. Русі. Немалою мірою до цього спричинилася тенденційність писемних джерел, основу яких складають літописи та історико-літ. пам’ятки т. зв. Куликовського циклу, створені в процесі формування офіц. ідеології Рос. д-ви в кінці 15 — 1-й пол. 16 ст. В історії земель України-Русі 14 ст. роль М. не була такою однозначною. Опосередковані свідчення писемних джерел у своїй сукупності дають змогу стверджувати, що М. ще 1361 уклав спрямований проти джучидського Сараю союз з вел. кн. литов. Ольгердом, якому за допомогу, надану в ході антиординської кампанії Великого князівства Литовського 1362, поступився землями лісостепової зони Дніпровського правобережжя і лівобережжя, що було оформлене спец. надавчим ярликом (див. Ярлики ханські), який згодом став взірцем для складання всіх наступних документів такого роду. Дж.: Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды, т. 1. СПб., 1884; т. 2. М.—Л., 1941; Рогожский летописец. В кн.: ПСРЛ, т. 15, вып. 1. М., 1965;
Сказания и повести о Куликовской битве. Л., 1982. Літ: Spuler B. Die Goldene Horde: Die Mongolen in Russland: 1223—1502. Leipzig, 1943; Wiesbaden, 1965; Vernadsky G. The Mongols and Russia. New Haven, 1953, 1966; Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. Саранск, 1960; Бегунов Ю.К. Об исторической основе «Сказания о Мамаевом побоище». В кн.: «Слово о полку Игореве» и памятники Куликовского цикла. М.— Л., 1966; Федоров-Давыдов Г.А. Общественный строй Золотой Орды. М., 1973; Егоров В.Д. Золотая Орда перед Куликовской битвой. В кн.: Куликовская битва: Сборник статей. М., 1980; Григорьев А.П. Золотоордынские ханы 60—70-х годов XIV в.: хронология правлений. В кн.: Историография и источниковедение истории стран Азии и Африки, вып. 7. Л., 1983; Егоров В.Д. Историческая география Золотой Орды в XIII—XIV вв. М., 1985; Halkоvic S. The Mongols of the West. Bloomington, Indiana, 1985; Halperin Ch. J. Russia and Golden Horde. Bloomigton, 1985; Його ж. The Tatar Yoke. Columbus, Ohio, 1986; Tyszkiewicz J. Tatarzy na Litwie i w Polsce: studia z dziejоw XIII—XVIII w. Warszawa, 1989; Мухамадиев А.Г. Булгаро-татарская монетная система ХII—XV вв. М., 1993; Козубовський Г. Мамаєва Орда в історії України. В кн.: III міжнародний Конгрес україністів. Харків, 26— 29. VIII. 1996, ч. 1. Х., 1996; Шабульдо Ф.М. Синьоводська проблема: можливий спосіб її розв’язання. К., 1998; Варваровский Ю.Е. «Мамаева Орда» (по данным письменных источников и нумизматики). «Stratum plus» (СПб.—Кишинев—Одесса), 1999, № 6; Горский А.А. Москва и Орда. М., 2000; Шабульдо Ф.М. Чи був ярлик Мамая на українській землі? (до постановки проблеми). «ЗНТШ», 2002, т. 243; Його ж. Про ярлик Мамая на землі України-Русі (постановка і спроба розв’язання проблеми). В кн.: Держави, суспільства і культури: Схід і Захід: Збірник на пошану Ярослава Пеленського. Нью-Йорк, 2004. Ф.М. Шабульдо.
Статут Великого князівства Литовського. Вільно, друкарня дому Мамоничів, 1588. Обкладинка.
культурно-освітніми осередками — князів В.-К.Острозького й А.Курбського, а також Віленським братством і Львівським братством. М. сприяли поширенню освіти й збереженню правосл. традицій. Після смерті І.Федорова вони викупили 1588 частину його заставленого друкарського обладнання. М. видавали псалти-
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МАМАЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
