МАЛИНОВСЬКИЙ Родіон Якович (23(11).11.1898—31.03.1967) — військ. і держ. діяч СРСР, полководець. Маршал Рад. Союзу (1944), Двічі Герой Рад. Союзу (1945, 1958), Нар. Герой Югославії (1964). Н. в м. Одеса. 1911 закінчив церковно-парафіяльну школу. Від 1914 добровольцем брав участь у Першій світовій війні. У жовтні 1915 поранений і одержав Георгіївський хрест 4-го ст., став єфрейтором. У лютому 1916 в складі рос. експедиційного корпусу відряджений до Франції. Воював на Зх. фронті, ще раз поранений, отримав франц. нагороди. 1919 вступив до РСЧА (див. Радянська армія). Брав участь у боях з білогвардійцями в складі 27-ї стрілец. д-зії Сх. фронту. Наприкінці 1920 направлений до школи молодшого командного складу. По її завершенні став командиром кулеметного взводу, потім — командиром роти, стрілец. батальйону 246-го полку. 1926 вступив до ВКП(б). 1927—30 навч. у Військ.
академії ім. М.Фрунзе. Після випуску служив нач. штабу кавалерійс. полку 10-ї кавалерійс. д-зії, займав відповідальні посади в штабах Північнокавказ. і Білорус. військових округів, очолював штаб 3-го кавалерійс. корпусу. 1937 М. направили до Іспанії, де він надавав допомогу респ. командуванню в організації і веденні бойових дій у громадян. війні 1936—39. Був нагороджений орденами Леніна і Червоного Прапора. 1939 М. — старший викладач Військ. академії ім. М.Фрунзе. У березні 1941 отримав призначення в Одеський військовий округ — командиром 48-го стрілец. корпусу. З початком Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945, на чолі 48-го стрілец. корпусу взяв участь у важких боях на держ. кордоні СРСР по р. Прут (прит. Дунаю). У серпні 1941 призначений командуючим Шостою армією, від грудня 1941 до липня 1942 — командуючим Південним фронтом. Під його кер-вом війська Пд. фронту разом з Південно-Західним фронтом у ході Барвінковсько-Лозівської операції 1942 захопили плацдарм на правому березі Сіверського Дінця (прит. Дону). Від серпня до жовтня 1942 — командувач новоств. 66-ї армії. У вересні— жовтні 1942 з’єднання армії у взаємодії з Двадцять четвертою армією та Першою гвардійською армією перейшли в наступ в районі Сталінграда (нині м. Волгоград, РФ), скували значну частину сил нім. 6-ї армії і тим самим послабили її ударне угруповання, що наступало безпосередньо на місто. У жовтні—листопаді 1942 М. — заст. командуючого Воронезьким фронтом. Від листопада 1942 командував Другою гвардійською армією, яка в грудні у взаємодії з П’ятою ударною армією та П’ятдесят першою армією зупинила і потім розгромила війська групи армій «Дон». Від лютого 1943 — знову командуючий Пд., а від березня — Пд.-Зх. фронтом. Війська фронтів під командуванням генерала армії М. брали участь у низці наступальних операцій (Запорізькій наступальній операції 1943, Нікопольсько-Криворізькій наступальній операції 1944, Березнегувато-
475 МАЛИНОВСЬКИЙ
О.Ф. Малиновський. Гравюра А. Фролова 1820 року з оригіналу Ф. Попова.
Р.Я. Малиновський.
476 МАЛИНСЬКИЙ
Руїни замку Д. Малинського у с. Новомалин (Острозького району Рівненської області). Фото 2008.
Снігурівській наступальній операції 1944 і Одеській наступальній операції 1944). У травні 1944 — командуючий Другим Українським фронтом. На чолі з М. 2-й Укр. фронт у взаємодії з 3-м Укр. фронтом, Чорноморським флотом і Дунайською військовою флотилією взяли участь у Яссько-Кишинівській наступальній операції 1944. У вересні 1944 за вміле керівництво військами фронту і полководницький талант М. присвоєно звання Маршала Рад. Союзу. У жовтні 1944 війська 2-го Українського фронту під командуванням М. успішно провели Дебреценську наступальну операцію; у взаємодії з військами 3-го Укр. фронту — Будапештську операцію (жовтень 1944 — лютий 1945) та Віденську наступальну операцію (березень—квітень 1945). Після капітуляції Німеччини, від липня 1945 значна частина військ 2-го Укр. фронту вводилася до складу Забайкальського фронту. Командувачем призначили М. Війська цього фронту взяли участь у Маньчжурській стратегічній операції 1945 і розгромили япон. Квантунську армію. За високе полководницьке мист-во, виявлену мужність і відвагу М. 8 вересня 1945 присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Після війни М. — командуючий військами ЗабайкальськоАмурського військ. округу (1945 —47), головнокомандуючий військами Далекого Сходу (1947—
53), командуючий військами Далекосх. військ. округу (1953—56). У березні 1956 відкликаний у Москву і призначений 1-м заст. міністра оборони і головнокомандуючим Сухопутними військами СРСР. Від жовтня 1957 М. — міністр оборони СРСР. На цій посаді він багато зробив для зміцнення ЗС СРСР, підвищення безпеки країни. Від 1952 — кандидат у члени ЦК КПРС, від 1956 — член ЦК КПРС. Депутат ВР СРСР 2—7-го скликань. Напередодні свого 60річчя М. вдруге відзначений званням Героя Рад. Союзу (22 листопада 1958). Нагороджений вищим військ. орденом «Перемога», 5-ма орденами Леніна, 3-ма орденами Червоного Прапора, 2-ма орденами Суворова 1-го ст., багатьма медалями й орденами іноз. д-в. П. у м. Москва. Похований на Красній площі в Кремлівській стіні. Тв.: Сочинения: Бдительно стоять на страже мира. М., 1962; Величие победы. М., 1965; Солдаты России. М., 1969. Літ.: Захаров М. Выдающийся советский военачальник. «ВИЖ», 1968, № 11; Горбунов М. Солдат, полководец. М., 1973; Дважды Герои Советского Союза. М., 1973; Люди бессмертного подвига, кн. 2. М., 1975; Голу6oвич B. Маршал Р.Я. Малиновский. М., 1983; Абрамов А. У Кремлёвской стены. М., 1987; Шикман А.П. Деятели отечественной истории. Биографический справочник. М., 1997; Залесский К.А. Империя Сталина. Биографический энциклопедический словарь. М., 2000. Т.В. Заболотна.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Малиновський Родіон Якович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
