МАКСИМОВИЧ Михайло Олександрович (15(03).09.1804—22(10). 11.1873) — історик, природознавець, археолог, фольклорист, етнограф, літературознавець, теоретик і практик вітчизн. краєзнавства, автор більше 100 наук.
праць з різних галузей знань, педагог, громад. діяч. Проф. (1833). Перший ректор Київ. ун-ту (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка; 1834—35). Чл.-кор. Петерб. АН (1871). Почесний член Моск., Петерб., Київ. й Новорос. ун-тів та багатьох наук. товариств. Н. на х. Тимківщина (нині с. Богуславець Золотоніського р-ну Черкас. обл.). Освіту здобув у Новгород-Сіверській г-зії та Моск. ун-ті (навчався спочатку на словесному, згодом — природничому ф-тах, магістр фізико-мат. наук, з 1833 — його ординарний професор по кафедрі рос. словесності. Лекції М. відвідував О.Герцен, про що з високою повагою не раз згадував у своїх працях. Як дослідник М. виступав новатором у визначенні наук. напрямів, тем, методик, створенні рос. наук. ботанічної термінології. Гол. методологічними засадами його природничонаук. мислення були систематизація і дотримання законів логіки. У природничо-наук. галузі М. справедливо вважається одним з перших еволюціоністів у Росії, зокрема, у питаннях вивчення обміну речовин, клітинної будови організмів, розвитку тваринного світу. Його науково-популярна брошура «Книга Наума о великом Божьем мире» (1833) витримала 11 видань. В укр. історіографію М. увійшов як історик-аналітик; його внесок у становлення історії як наук. дисципліни полягає в розширенні фактографічної бази дослідження, інтерпретації і критиці джерел, дотриманні принципу систематизації знань про минувшину, застосуванні порівняльно-істор. методу. Він закладав документально-археогр. підвалини істор. науки: відвідував істор. місця, працював у б-ках Софійського собору, Києво-Печерської лаври, монастирських архівах тощо. Доба романтизму, в яку жив і творив М., зумовлювала його світогляд і методику наук. досліджень, що включала в себе творчу уяву і споглядання, інтуїтивне і чуттєве переживання та ін. Він не ставив за мету створення цілісної історії України, досліджуючи її регіональну специфіку, окремі періоди, епізоди, персоналії (Київська Русь, С.Наливайко, Б.Хмельниць-
М. Максимович. «Сборникъ украинскихъ пўсень». К., 1849. Титульний аркуш.
кий, Коліївщина). У його істор. працях простежуються критично-раціоналістичні та ідеалістичні засади наук. мислення. М. належить пріоритет у створенні міфологеми щодо генези нації української, яка не позбавлена істор. реалій, про що зауважував М.Грушевський, назвавши його «творцем української історичної ідеології». Літературознавчі студії М. стосувалися давньорус. і укр. літератур. У них, а також в істор. дослідженнях «Откуда идет русская земля...» (1837), «О происхождении Варяго-Руссов» (1841) автор висловив своє наук. кредо з дискусійних питань, зокрема, щодо походження Давньорус. дви, піддаючи критиці норманську теорію (див. Норманська проблема). Визнавав спільність історичних коренів укр., рос. і білорус. народів. Фольклористичні праці М. «Малороссійскія пЈсни, изданныя М.Максимовичемъ» (М., 1827); «Украинскія народныя пЈсни, изданныя Михаиломъ Максимовичемъ. Часть первая. Книга I. Украинскія думы. Книга II. ПЈсни козацкія былевыя. Книга III. ПЈсни козацкія бытовыя» (М., 1834); «Сборникъ украинскихъ пЈсенъ, издаваемый Михайломъ Максимовичемъ. Часть Первая» (К., 1849) та ін. започаткували окрему наук. галузь — укр. фольклористику. Загальновизнаним є також внесок ученого в розвиток археології, етнографії, мовознавства.
Енциклопедична освіченість М. давала підстави сучасникам називати його «українським Ломоносовим». М. займався й видавничою діяльністю: альманахи «Денница» (1830—34), «Киевлянин» (1840—41, 1850), «Украинец» (1859, 1864); співпрацював у Тимчасовій комісії для розбору давніх актів при Київ., Волин. і Подільському генерал-губернаторі (див. Київська археографічна комісія; 1843), друкував статті, рецензії в тогочасній рос. та укр. пресі, виступив одним з ініціаторів встановлення в Києві пам’ятника Б.Хмельницькому (здійснено 1888), підтримував творчі зв’язки з багатьма письменниками і науковцями (В.Бєлінським, О.Бодянським, М.Гоголем, Є.Гребінкою, В.Жуковським, Д.Зубрицьким, Г.Квіткою-Основ’яненком, А.Міцкевичем, О.Пушкіним, П.-Й.Шафариком, Т.Шевченком, М.Костомаровим та ін.). П. на х. Михайлова Гора поблизу села Прохорівка (нині село Канівського р-ну Черкас. обл.), там само і похований. Праці: О системе растительного царства. «Новый магазин», 1823, ч. 2; Главные основания зоологии, кн. 1. М., 1824; Главные основания земледелия. М., 1826; О системах растительного царства. М., 1827; Основания ботаники, кн. 1—2. М., 1828—31; Поминка по Берлинском. В кн.: Временник Московского общества истории и древностей, кн. 5. 1850; Песнь о полку Игореве, переведенная на украинское наречие. К., 1857; Письма о Киеве и воспоминания о Тавриде. СПб., 1871; Собрание сочинений, т. 1—3. К., 1876—80; Власна «Автобіографія» М. Максимовича. «Киевская старина», 1904, № 9; Киевъ явился градом великимъ… В кн.: Вибрані українознавчі твори. К., 1994; Вибрані твори з історії Київської Русі, Києва і України / П.Г. Марков (уклад., коротка біогр. та комент.). К., 2004; Дні та місяці українського селянина. К., 2002; Листи. К., 2004. Літ.: Биографический словарь профессоров и преподавателей Императорского Московского университета, за истекающее столетие, ч. 2. М., 1855; Биографический словарь профессоров и преподавателей Императорского Университета св. Владимира (1834—1884). К., 1884; Марков П.Г. Общественно-политические и исторические взгляды М.А. Максимовича. К., 1986; Його ж. Жизнь и труды М.А. Максимовича. К., 1997; Короткий В., Біленький С. Михайло Максимович та освітні практики на Правобережній Україні в першій половині ХIХ ст. К., 1999; Українські архівісти, вип.1 (ХIХ ст. — 1930-ті роки). Біобі-
461 МАКСИМОВИЧ
М.О. Максимович. Портрет роботи невідомого художника. 1840-ві роки.
462 МАКСИМОВИЧІ
Акче Максуд-Ґерея. Срібло, 1767—1768.
бліографічний довідник. К., 1999; Бойко Н.І. М.Максимович: «Не покину, — поки згину, — мою Україну...»: Історіографічний нарис життя і творчості М.О. Максимовича. Сміла, 2001; Його ж. Михайло Максимович — навіки з рідним краєм. Черкаси, 2004; Корпанюк М.П. Слово і дух України княжої та України козацької. (Михайло Максимович — дослідник давньоукраїнської літератури). Черкаси, 2004; Всеукраїнські Максимовичівські читання (2004): Збірник праць Всеукраїнських Максимовичівських читань, 14—15 вересня 2004 р. Черкаси, 2005; Київський національний університет імені Тараса Шевченка: Незабутні постаті. К., 2005; Михайло Максимович і українська історична наука: Матеріали круглого столу, проведеного в Інституті історії України НАН України 10 листопада 2004 р. з нагоди 200-річчя від дня народження М.О. Максимовича. К., 2005; «Я син свого народу». Наукова спадщина Михайла Максимовича (До 200-річчя з дня народження вченого): Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. [14-15 жовтня 2004 р., Переяслав-Хмельницький]. К., 2005; Михайло Максимович і Пантелеймон Куліш: до історії взаємин. Умань, 2007. Н.А. Шип.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Максимович Михайло Олександрович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
