МАКСИМОВИЧ Іоанн (чернече ім’я — Іоанн; 1651—21(10).06. 1715) — архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський (1697), митрополит Тобольський і всього Сибіру, церк. та освіт. діяч, письменник, поет, перекладач. Н. в м. Ніжин. Походив з роду Максимовичів. Старший син Максима Васильківського, «обывателя Киево-Печерского», який
орендував млини та ґрунти Києво-Печерської лаври, а також «около вибранья индукти працюючи», тобто збирав мито з привізних товарів (див. Індукта), приносив значний прибуток військ. скарбу, перебував, як і його діти, під гетьман. «обороною». Його сини (їх було сім, за ін. даними — вісім) досягли досить високого становища в суспві — були бунчуковими товаришами і значковими товаришами, Дмитро дослужився до урядів генерального бунчужного (1703) та генерального осавула (1708), був одним із гол. однодумців І.Мазепи, закінчив свої дні на засланні в Архангельську (нині місто в РФ). М. здобув освіту в Київ. колегіумі (див. Києво-Могилянська академія), де згодом був викладачем лат. мови, поетики та риторики. 1676 в Києво-Печерській лаврі прийняв чернечий постриг з ім’ям Іоанн. 1675—80 перебував на посаді проповідника, потім економа лаври. 1679 у складі делегації Києво-Печерської лаври їздив до рос. царя Федора Олексійовича просити допомоги в боротьбі з Османською імперією, а також виклопотати монастир на території Росії, де ченці могли б переховуватися під час навали. 1681—95 — намісник такого монастиря — Брянського Свенського (Новопечерського) монастиря. З 1695 — архімандрит Чернігівського Єлецького Свято-Успенського монастиря. 1684, 1685, 1688, 1689, 1693 (двічі) здійснював часті поїздки до Москви, у т. ч. і як посланець Києво-Печерської лаври для відстоювання її прав. 10 січня 1697 за підтримки гетьмана І.Мазепи та козац.
460 МАКСИМОВИЧ
старшини висвячений на архієпископа Чернігівського та Новгород-Сіверського. 1700 реорганізував школу Лазара (Барановича) в колегіум (див. Чернігівський колегіум) за зразком Київ. колегіуму. За сприяння та фінансування гетьмана І.Мазепи побудував у Борисоглібському монастирі трапезну, дзвіницю з церквою Іоанна Предтечі, названою на честь патронального святого гетьмана І.Мазепи, корпус шкільних приміщень. Навч. заклад цього періоду називався на честь свого засновника («Collegіum Archіepіscopo Maxіmovіtano Chernіhovіa») «Колегіумом Архієпископським Максимовичевським Чернігівським». Продовжив традиції черніг. літературно-мистецького осередку, започаткованого Лазарем (Барановичем). 1705 у співавторстві архієпископа Іоанна (Максимовича) і префекта Антонія (Стаховського) та ін. викладачів вийшло 3 книги від імені Черніг. колегіуму: збірник «Зерцало от писанія Божественнаго», особливий примірник якого був піднесений гетьману І.Мазепі, ін. видання з такою ж назвою з присвятою генеральному судді В.Кочубею та віршований перероблений переклад «Алфавіт собранный рифмами сложенный» — царевичу Олексію Петровичу. Окрім вище названих осіб, твори
присвячувалися царю Петру I, гетьману І. Скоропадському, Стефану Яворському. Автор творів: «Богородицє Дєво» (1707), писаного силабічними віршами, «Молитва Отче наш на “седьм богомыслей расположенная”» (1709), віршованого — «Осм блаженств євангельских» (1709), «Синаксар» про перемогу під Полтавою (1710; див. також Полтавська битва 1709), перекладних: (Іоанн Златоуст) «Псалом пятидесятый» (1707), «Феатрон или Позор нравоучительный» (1708), переклад книги рим. каноніка Амвросія Мерліана «Theatrum politicum» (1655), «Царскій путь креста Господня» (1709), переклад катол. богослова Бенедикта Хефтена «Regia Via crucis» (1635), «Богомисліє» (1710, 1711), переклад книги протестантського богослова Йогана Герхарда «Medіtatіones sacra» (1627), («Богомисліє» заборонено 1720), «Іліотропіон» (1714), переклад єзуїтського письменника Єремії Дрекселя «Heliotropium» (1627). Усі твори вийшли в друкарні Чернігівського Свято-Троїцького Іллінського монастиря, окрім видання «Псалом пятидесятый» (друкарня КиєвоПечерської лаври). Іоанн (Максимович) — найбільш плодовитий поет поч. 18 ст. Характерними рисами його творчості було захоплення віршуванням, деякі твори, наприклад, «Алфавіт», «Богородицє Дєво» складалися з десятків тисяч віршованих рядків. Твори морально-дидактичного характеру, написані в стилі бароко, з використанням словесної орнаментики — алегорій, метафор, де поряд з реліг. тематикою представлені світські сюжети, приклади з антич. історії; різноманітні зразки силабічного віршування: віршовані заголовки, присвяти, післямови, підписи під гербами, гравюрами, віршовані молитви, епіграми, епітафії, віршовані оповідання, філос. вірші — притчі тощо. Писав церковнослов’ян. мовою з українізмами. Твори, переклади праць здійснені Іоанном (Максимовичем), викладачами Черніг. колегіуму залишили помітний слід у літературі 18 ст. Вони зайняли поважне місце серед творів моралістичної, богословської літератури, користувалися чималим попитом
та популярністю, незважаючи на критику сучасників, зокрема Димитрія Ростовського та кн. Антіоха Кантеміра. Переклади Іоанна (Максимовича) були актуальними й у 19 ст. Про це свідчать перевидання «Іліотропіона», «Царского пути креста Господня» в цьому столітті, «Іліотропіона» — у 2003. Користувався покровительством гетьмана І.Мазепи, підтримував з ним тісні стосунки, але після переходу гетьмана на бік швед. короля Карла ХІІ був серед ієрархів, які 1708 у Глухові проголосили йому анафему. У березні 1712 Іоанн (Максимович) за указом рос. царя Петра І висвячений на митрополита Тобольського і всього Сибіру. Фактично, це було почесне заслання. Провадив активну просвітницьку та місіонерську діяльність, опікувався слов’яно-лат. школою, сприяв створенню рос. духовної місії в Китаї. П. у м. Тобольськ (нині місто Тюменської обл., РФ), похований у Софійському Свято-Успенському соборі. 1916 канонізований РПЦ, день пошанування 10 червня (за ст. ст.). Літ.: Аскоченский В.И. Киев с древнейшим его училищем Академиею. К., 1856; Филарет (Гумилевский). Общий обзор епархии Черниговской. Чернигов, 1861; Скосырев Н. Очерк жития митрополита Тобольского и всея Сибири Іоанна Максимовича: 1651—1715. М., 1892; Славин Н. Іоанн Максимович, митрополит Тобольский, бывший архиепископ Черниговский. «Черниговские епархиальные известия» (часть неофициальная), 1892, № 12, 14, 17; Харлампович К.В. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь. Казань, 1914; Ефимов П. Святитель Божій Іоанн Максимович, митрополит Тобольский и всея Сибири (1651—1715 гг.). «Вера и жизнь», 1915, № 11—12; Святитель Божий Іоанн Максимович — митрополит Тобольский и всея Сибири. В кн.: Сборник Черниговского епархиального древлехранилища. Чернигов, 1916; Модзалевский В.П. Краткий очерк жизни св. Иоанна Максимовича. «Сіверянський літопис», 1998, № 5. О.І. Травкіна.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Максимович Іоанн» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
