МАКСИМОВИЧ Георгій Андрійович (02.05(20.04).1877 — бл. 1954, за ін. даними, бл. 1970) — історик. Д-р істор. н. (1918). Професор (1919). Дійсний член Полтавської губернської вченої архівної комісії. Н. в м. Мена в родині землеміра, що належала до старого козацько-старшинського роду. Початкову освіту здобув у Черніг. та Ялтинській г-зіях. Навч. в Моск. та Петерб. ун-тах. Закінчив історико-філол. ф-т Київ. ун-ту (1905) та був залишений як професорський стипендіат для підготовки до професорського звання на кафедрі рос. історії. 1908 склав магістерський іспит та був допущений до читання лекцій як приват-доцент у Київ. ун-ті (нині Київський національний університет імені Та-
раса Шевченка). Викладав у київ. г-зії Г.Валькнера. Обраний викладачем та наставником студентів на конференції Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька (1909). Доцент (1917), професор (1919) у тому ж закладі. Вивчав джерела з історії України 2-ї пол. 18 ст. в архівах Києва, Москви, СанктПетербурга, Харкова та Чернігова. Як історик сформувався під впливом історико-екон. школи М.Довнар-Запольського. 1914 захистив магістерську дис. на тему: «Деятельность графа П.А. Румянцева-Задунайского по управлению Малороссией». Викладав на Ніжинських вищих жін. курсах. 1917 за ініціативою М. конференція Ніжинського історико-філол. ін-ту кн. Безбородька ухвалила рішення про читання курсу історії України. 1918 захистив докторську дис. на тему: «Выборы и наказы в Малороссии в Законодательную Комиссию 1767 г.». Професор Київ. ун-ту. В. о. директора Ніжинського ін-ту нар. освіти (1922), кер. істор. секції Ніжинської н.-д. кафедри (1922—24). З семінару історії України, яким керував М., вийшла плеяда відомих укр. істориків, зокрема В.Дубровський, В.Євфимовський, А.Єршов, В.Фесенко та ін. 1924 через хворобу легенів переїхав до Сімферополя. 1924—33 викладав у Крим. ун-ті (пізніше — пед. ін-ті). Обраний дійсним членом Харків. н.-д. кафедри історії укр. к-ри акад. Д.Багалія (див. Науково-дослідний інститут історії української культури імені академіка Д.Багалія), але не був затверджений Укрнаукою. 1932—33 підданий нищівній критиці за «методологічні помилки». Переїхав до Середньої Азії. Професор Туркменського пед. ін-ту в Ашхабаді (нині м. Ашгабад, Туркменистан). Після Другої світової війни перебрався на Пн. Кавказ. За деякими свідченнями, викладав у Північнокавказ. пед. ін-ті в П’ятигорську (нині місто Ставропольського краю, РФ). Автор праць з історії Гетьманщини 18 ст. та Малоросійської колегії. Праці: Учение первых славянофилов. К., 1907; Кризис перед смутой в Московском государстве. Нежин, 1911; Деятельность графа П.А. Румянцева-Задунайского по управлению
Малороссией. Нежин, 1913; Обучение грамоте и воинской экзерциции в Старой Малороссии в конце XVIII-го века (по делу архива Харьковского историко-филологического общества. Черниговский отд. № 413). В кн.: Чтения в историческом обществе Нестора-летописца, кн. 23, вып. 2. К., 1913; К вопросу о степени достоверности писцовых книг. Нежин, 1914; Материалы, относящиеся к учреждению почты в Малороссии при графе Румянцеве-Задунайском. В кн.: Труды Полтавской ученой архивной комиссии, вып. 11. Полтава, 1914; Очерки по истории экономического быта Вяземского уезда по писцовым книгам XVI—XVII вв. К., 1915; Выборы и наказы в Малороссии в Законодательную Комиссию 1767 г., ч. 1. Нежин, 1917; К вопросу о целях и методах изучения Законодательской комиссии 1767 г. «Известия Крымского педагогического института», 1928, т. 2. Літ.: Историко-филологический институт кн. Безбородко в Нежине: 1901—1912: Преподаватели и воспитанники. Нежин, 1912; Дубровський В.В. Мій учитель — проф. Г.А. Максимович. «Український історик», 1964, № 4; Самойленко О.Г. Методологія історії та історіографія у науковій спадщині вчених Ніжинської вищої школи (друга половина XIX — початок XX ст.): Автореф. дис. ... канд. істор. наук. К., 2000; Викладачі Ніжинської вищої школи: Біобібліографічний покажчик, ч. 1. Ніжин, 2001; Матеріали Комісії по заміщенню кафедри історії України в Університеті св. Володимира (травень—жовтень 1918 р.). № 4. Сurriculum vitae Георгія Максимовича. В кн.: Alma Mater: Університет св. Володимира напередодні та в добу української революції 1917—1920: Матеріали, документи, спогади, кн. 2. К., 2001; Зозуля С.Ю. До питання про належність ніжинських істориків 20—30-х років XX ст. до зони тяжіння наукової школи акад. Д.І. Багалія. В кн.: Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Збірник наукових праць, вип. 7. Х., 2004; Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка: минуле й сьогодення (1834—2004 рр.). К., 2004; Зозуля С.Ю. Службові переміщення професора Г.А. Максимовича. В кн.: Література та культура Полісся, вип. 29. Ніжин, 2005. О.В. Ясь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Максимович Георгій Андрійович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
