МАКСИМІВ Микола Лаврентійович (25.10.1880—02.11.1953) — військ. діяч, віце-адмірал Української Народної Республіки. Н. в Області Війська Донського. Закінчив Мор. корпус (1901), Мор. академію (1912), брав участь у російсько-японській війні 1904—1905 і Першій світовій війні. В Укр. військово-мор. флоті з весни 1918 — командуючий обороною Криму, міністр мор. справ Української Держави. Під його кервом розроблено низку законів про флот, розгорнуто розбудову Чорномор. флоту, залучено на службу досвідчених фахівців. Наприкінці 1918 — заст. міністра, перебував в Одесі. Після окупації міста військами Антанти і захоплення ними флоту (див. Антанти військова присутність на півдні України 1918—1919) виїхав до Сербії, згодом — до Франції. П. у м. Ніцца (Франція). Літ.: Список Морского ведомства на 1914 г. СПб., 1914; «Часовой» (Париж), 1930, № 32; «Военно-исторический вестник» (Париж), 1954, № 4; Колянчук О. та ін. Генералітет українських визвольних змагань. Львів, 1995; Литвин М., Науменко К. Збройні сили України першої половини ХХ ст.: Генерали і адмірали. Львів— Х., 2007. К.Є. Науменко.
стив кандидатську, а 1983 — докторську дисертації. З 1949 по 1998 працював в Ін-ті археології АН УРСР (з 1991 — АН України, з 1994 — НАН України). Сфера наук. інтересів ученого — проблеми слов’ян. етно- та культурогенезу в переддерж. період. Досліджував старожитності Середнього та Верхнього Подніпров’я від рубежу ер (зарубинецька культура) до 8—9 ст. як основу формування ранньослов’ян. к-р, розробляв питання культурно-істор. та соціально-екон. розвитку слов’ян. сусп-ва. Провів польові дослідження і ввів до наук. обігу матеріали городищ Пилипенкова Гора, Бабина Гора, Монастирок (Черкас. обл.), могильників Дідів Шпиль (Черкас. обл.), Пирогів, Козаровичі (Київ. обл.) та ін. М. — редактор численних видань, у т. ч. збірників «Археологія» та «Археологічні пам’ятки УРСР». Під його кер-вом захищені 3 канд. дисертації. Лауреат Держ. премії України в галузі н. і т. (1991). Праці: Среднее Поднепровье на рубеже нашей эры. К., 1972; Зарубинецкая культура на территории УССР. К., 1982; Славянские памятники у с. Монастырек на Среднем Днепре. К., 1988 (у співавт.). Літ.: Дослідник давньослов’янської історії України. В кн.: Старожитності I тисячоліття нашої ери на території України. К., 2003. Н.С. Абашина.
Лондоні (1950, Велика Британія), Парижі (Франція) та ін. З 1950 жив у Детройті (шт. Мічіган, США), де провадив концертну діяльність. З 1952 — професор Укр. муз. ін-ту в Детройті. Виступав також з великим успіхом у Нью-Йорку (США; 1951, 1958, 1962), Торонто (Канада; 1956) та ін. У його репертуарі були твори укр. (М.В.Лисенко, В.Косенко, Н.Нижанківський, Л.Ревуцький, А.Гнатишин), рос. (П.Чайковський, С.Рахманінов, І.Стравінський) та зарубіжних (Л. ван Бетховен, Р.Шуман, А.Скарлатті, Ф.Ліст, Ф.Шопен) композиторів. Був першим виконавцем фортепіанного концерту В.Косенка. М. брав участь у Всеукр. конкурсах музикантів (1930, 1931) та Всесоюзному конкурсі музик-виконавців у Ленінграді (нині м. Санкт-Петербург; 1935). Виступав солістом симфонічних оркестрів (Відень, 1945, диригент Г.Вайсбах; Детройт, 1969), а також під егідою Укр. муз. ін-ту. Акомпанував укр. співакам (найчастіше своїй дружині — В.Богаченко-Максимович). П. у м. Детройт. Літ.: Гнатишин А. Концерт Бориса Максимовича у Відні. «Краківські вісті», 1944, 28 листоп.; Кушнір Б. Концерт Бориса Максимовича в Дітройті. «Свобода», 1962, 6 черв.; Лончина Б. Український митець-віртуоз Борис Максимович. Там само, 1969, 24 груд.; Лисенко І. Словник музикантів України. К., 2005. І.М. Лисенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МАКСИМІВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
