МАКРОЕТНІЧНА СПІЛЬНІСТЬ — етнічна спільність вищого ієрархічного рівня, що охоплює певну кількість близьких у культурно-мовному відношенні і пов’язаних між собою спорідненістю походження та істор. долею етнічних спільнот середньої (етносів) та нижчої (мікроетнічна спільність) ланок етнічної класифікації. Типологічно розрізняються етносоціальні та етнокульт. макроетнічні спільності, які здебільшого тією чи ін. мірою близькі та/або пов’язані між собою спадково, та стадійноістор. їхні типи, про виділення яких консенсусу серед учених ще не досягнуто. Первісності притаманна складна ієрархія етнічних спільнот. За ранньої первісності, періоду мисливсько-збиральницьких сусп-в, як макроетнічні спільності виступають етномовні безперервності, що в межах великих, географічно окреслених регіонів охоплюють окремі споріднені, які перебувають між со-
бою у більш-менш регулярних контактах, скупчення більш тісно (особливо шлюбними зв’язками) пов’язаних, але також досить аморфних кровно-споріднених общин. Від часів неолітичної революції, особливо на фінальних стадіях первісності на ґрунті певної кількості споріднених, осілих або кочових, родових та/чи гетерогенних (сегментних) общин, пов’язаних сталими шлюбними, екон., соціальними, культурнокультовими тощо відносинами, формуються групи споріднених за походженням, віруваннями, звичаями, говірками тощо племен, т. зв. сім’ї племен, що утворюють макроетнічні спільності пізньопервісної доби. Вони самі можуть складатися з двох чи навіть більше ієрархічних рівнів (праслов’яни — балто-слов’яни — давні індоєвропейці), але реально людьми усвідомлюється лише М.с. нижчого таксономічного рівня (давні слов’яни, давні германці, індо-арії та ін.). У багатьох випадках такі споріднені племена або якісь окремі їхні групи утворюють тісніші суспільно-екон. та/або військово-політ. об’єднання типу складних чифдомів або союзів племен. Проте до останніх можуть входити і племена, що мало або взагалі не споріднені між собою, при тому що в межах відповідної, здебільшого ієрархічно побудованої, структури розпочинається процес етнокультурно-мовної інтеграції. Відтак на пізніх стадіях первісності часто-густо спостерігаємо певну, інколи досить значну невідповідність обсягів макроетнокультурних та макроетносоціальних спільнот. Цей процес поглиблюється з виходом на стадію цивілізаційного розвитку. В одних випадках ранньодерж. структури утворюються на локально-племінному рівні і макроетнічні спільності зберігаються та водночас консолідуються в етномовнокульт. площині (стародавні шумери, стародавні греки та ін.). В інших — виникають великі, складні військово-політ. утворення, що охоплюють не лише споріднені, а, як правило, й іноетнічні групи. У межах таких великих ранньодерж. об’єднань (за відносної сталості та міцності їх-
ніх внутр. зв’язків) можуть сформуватися окремі макроетнічні спільноти етносоціального типу з тенденцією до їх переростання в макроетнокульт. спільності, здатні зберігатися певний час і після розпаду відповідної держави на окремі землі-володіння (Китай доби Чжоу, Чунь-цю і Чжань-го; Давня Русь від часів київ. князів Аскольда і Олега до післямонгол. століть). Ситуація перехрещення і певного незбігу обсягів великих макроетнокультур (макроетнокультурно-конфесійних) та макроетносоціальних, імперського типу, утворень була типовою для пізньої давнини й середньовіччя, зберігаючись у більшості регіонів Сходу до колоніального періоду включно. В Європі впродовж пізнього середньовіччя та в перші століття Нового часу утворюються народності-протонації, окремі народи — етноси середньої таксономічної ланки, на ґрунті яких складаються нації новоєвропейські. За таких умов консолідація М.с. блокується і власне ідентичність національна починає виразно домінувати над усвідомленням людиною себе як представника певної М.с. Проте на периферії макроетнічних ареалів свідомість на рівні М.с. інколи може навіть посилюватися (балканські слов’яни часів боротьби за визволення від осман. поневолення), а макроетнічне визначення — ставати основою нац. самосвідомості й самоназви (словаки, словенці). У деяких випадках, починаючи від кінця 17, а особливо від межі 18—19 ст., макроетнічна ідентичність свідомо висувається на перший план у політ. цілях (пангерманізм, панславізм, пантюркізм, панарабізм, негритюд), що здебільшого втрачає значення відповідно до утворення й зміцнення націй-держав. Інколи за наявності сталої, високою мірою культурно уніфікованої д-ви імперського типу (див. Імперія) спостерігаємо становлення нації-держави (з виразним локальним різноманіттям) на ґрунті сконсолідованої М.с. попередніх століть (Китай, частково Індія). Але для 19—20 ст. більш типовим є формування й розвиток націй-держав на ґрунті етносів-протонацій середньої
таксономічної ланки етнічної ієрархії. Літ.: Генинг В.Ф. Этнический процесс в первобытности. Свердловск, 1970; Бромлей Ю.В. Этнос и этнография. М., 1973; Этнос в доклассовом и раннеклассовом обществе. М., 1982; Бромлей Ю.В. Очерки теории этноса. М., 1983; Арутюнов С.А. Народы и культуры: развитие и взаимодействие. М., 1989; Гумилев Л.Н. География этноса в исторический период. Л., 1990; Його ж. Этногенез и биосфера Земли. М., 1993; Павленко Ю.В. История мировой цивилизации: Философский анализ. К., 2002. Ю.В. Павленко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МАКРОЕТНІЧНА СПІЛЬНІСТЬ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
