МАКЕДОНІЯ, Республіка Македонія (Македониjа, Република Македонjа) — д-ва у Пд.-Сх. Європі, на Балканському п-ові. Територія 25,7 тис. км2. Населення 2,045 млн осіб (2005). Етнічний склад: македонці (64,18 %), албанці (25,17 %), турки (3,85 %), цигани (2,66 %), серби (1,78 та ін. Столиця — м. Скоп’є. Адм.-тер. поділ: 30 районів, які поділяються на 123 муніципалітети. Офіц. мова — македонська. Грошова одиниця — денар. Релігія — православні (67 %; Македонська правосл. церква), мусульмани (30 %), ін. (3 %). До виникнення в пн.-сх. частині Балканського п-ова рабовласницької Македонської д-ви ці землі були заселені фракійськими та іллірійськими племенами. У 5—2 ст. до н. е. М. складалася з гірської Верхньої частини та приморської, рівнинної, — Нижньої. За часи правління царів династії Аргеадів відбулося поступове політ. об’єднання Верхньої і Нижньої М. Військова, грошова та ін. реформи царя Архелая
(413—399 до н. е.) сприяли госп. та політ. розвиткові д-ви. Формування македонської монархії завершилося в період правління царя Філіппа II (359—336 до н. е.). Перемогою македонців у битві при Херонеї (338 до н. е.) над об’єднаним військом грец. містполісів було завершено завоювання всієї Греції. Апогей розвитку М. припав на період правління царя Александра III Великого (Александр Македонський; 336— 323 до н. е.) — видатного полководця, адміністратора, політика та засновника великої імперії, до складу якої увійшли М., Греція, Єгипет та Персія (нині Іран). Після смерті Александра Македонського імперію поділили між собою його воєначальники (діадохи). Становище М. в період еллінізму (кін. 4 — поч. 3 ст. до н. е.) характеризувалося глибокими екон. і політ. кризами. Стабілізація в д-ві відбулася після утвердження 283 до н. е. на троні царя Антігона II Гоната. У цей час територія Греції залишалася під владою М., але утримувати її ставало все важче. 280 до н. е. після утворення Ахейського союзу розпочалася боротьба за відновлення незалежності Греції. 229 до н. е. М. вивела свій гарнізон з Афін (нині столиця Греції), а в наступному році — позбулася володінь у Пелопоннесі. Цар Філіпп V (220—179 до н. е.), намагаючись відновити вплив М. над всією Грецією, 216 до н. е. уклав антирим. союз із Карфагеном (рабовласницьке місто-держава в Пн. Африці). Поразка в битві з римлянами (див. Рим Стародавній) при Кіноскефалах (197 до н. е.; гряда гір в Фессалії) призвела до втрати М. всіх володінь на Балканах. Після розгрому македонців у битві при м. Підна (місто у стародавній Македонії, нині територія Греції; 168 до н. е.) територія М. була розділена Римом на чотири округи. 148 до н. е. М., Іллірія, Фессалія були перетворені на рим. провінції. Наприкінці 4 ст. македонські землі стали складовою частиною Сх. Рим. імперії. У 6—7 ст. в македонських землях розселилися слов’ян. племена. Слов’яни поступово асимілювали представників греко-ма-
кедонської та іллірійсько-фракійської людності. 7—8 ст. на македонських землях існував слов’ян. племінний союз під назвою Склавінія. У цей період відбулося навернення тамтешнього населення до християнства. У 9 ст. македонські землі увійшли до складу 1-го Болг. царства (окрім регіону Фессалонік (нині м. Салоніки, Греція) та земель у пониззі річок Струма і Места). Занепад Болг.
443 МАКЕДОНІЯ
царства призвів 971 до загарбання Візантією територій, населення яких 969—76 чинило опір завойовникам. Перемога в боротьбі проти Візантії заклала підвалини незалежної д-ви, центр якої знаходився в македонському м. Прілеп. За часи правління царя Самуїла (997—1014) межі д-ви були розширені за рахунок приєднання західноболг. земель, Фессалії, Епіру, Боснії. 1018 царство було захоплене Візантією, яка здійснювала у македонських землях політику еллінізації слов’ян. Це спричинило повстання 1040 та 1072 та сприяло поширенню серед населення земель богомильства та павлікіанства. 1230 вони увійшли до складу 2-го Болг. царства, а з серед. 14 ст. — до Сербії. Після смерті 1355 «короля сербів і греків» Стефана Душана і розпаду Сербської д-ви, центр.-зх. частина М. опинилася під владою жупана міста Прілеп — Вукашина Мрнжачевича. У цей час пд.-сх. македонські землі контролювалися деспотом Йованом Углешем Мрнячивичем, а пн.-зх. — деспотом Куманова Дерном (Деяновичем). Поразка від османів у битві на р. Мариця (бас. Егейського моря; 1371) призвела до загарбання македонських земель, які з 1395
Македонія. Скоп’є. Гравюра 1594.
444 МАКЕДОНІЯ
Македонія. Монастир Трескавець. Церква Успіння Пресвятої Богородиці. 14 ст. Фото початку 21 ст.
опинилися під владою султанів Османської імперії. Відновлення вживання топоніма «македонія» відбулося завдяки зусиллям географів доби Відродження. Ним на мапі Європи стали зазначати центральносх. частину Балканського п-ова. У 19 ст. ця назва стала вживатися слов’ян. населенням македонських земель як етнонім, що сприяло ідентифікації його етнічної належності та формуванню самосвідомості македонської народності. Етнодемографічний склад жителів македонських земель упродовж століть відзначався певною строкатістю, але слов’яни з періоду заселення цих територій завжди становили переважну частину тамтешнього населення. На поч. 19 ст. з майже мільйона мешканців краю 725 тис. були правосл. християнами, левову частину яких складали слов’яни. Окрім мусульманського населення (арнаути, албанці, турки), у краї жили також і вірмени, євреї, цигани та ін.
У національно-визвол. русі проти османів 1821—29 активну участь брали слов’яни, одночасно були висунені претензії греків на македонські землі, які у складі Осман. імперії залишалися одними з найвідсталіших, проте розвитку їх госп-ва сприяла портова Солунь (нині м. Салоніки, Греція). Формування македонського нац.-культ. руху (1-ша пол. 19 ст.) відбувалося в річищі болг. Відродження та відділення болг. правосл. церкви від Константинопольського патріархату. Болг. просвітники прагнули утвердження у свідомості слов’ян. населення краю (яке вони називали «македонськими болгарами») відчуття їхньої причетності до «болгарських коренів». Певною мірою тезу підтримувала частина македонських інтелектуалів. Розгортання в 2-й пол. 19 ст. македонського нац. руху сприяло пробудженню самосвідомості слов’ян краю. Ознакою цього стала дискусія стосовно необхідності утвердження македонської літ. мови. Якщо одна частина македонських просвітників погоджувалася на використання болг. мови, то друга на чолі з Г.Пулевським вимагала визнання етнічної самобутності македонців та самостійності македонської мови. За умовами Сан-Стефанського мирного договору 1878 значна частина македонських земель мала увійти до складу автономного Болг. князівства. Однак, згідно з рішеннями Берлінського конгресу 1878, македонські землі залишилися в складі Осман. імперії, уряд якої повинен був змінити спрямованість політики в балканських провінціях. «Берлінський трактат» передбачав надання християн. населенню реліг. автономії, прийняття «органічного статусу», за яким слов’яни могли працювати в суд. органах, а також створення «загальної ради» для поліпшення управління територіями зі слов’ян. населенням. Наприкінці 1870-х рр. «македонське питання» ускладнювалося масовим переселенням на землі мусульманського населення з Болгарії, Сербії, Боснії та Герцеговини. Від 1880-х рр. ма-
кедонські землі перетворилися на арену протиборства між Болгарією, Грецією та Сербією. Для обґрунтування претензій на землі М. правлячі кола Болгарії, Греції та Сербії спиралися на «історичне право», відповідно підготовлені стат. дані демографічного складу населення. Проте здійснення культурно-освіт. програм сприяло формуванню місц. інтелігенції, завдяки діяльності якої відбувалося піднесення етнонац. самосвідомості македонців. Орг. оформлення македонського національно-визвол. руху відбулося із утворенням у Салоніках в грудні 1893 Внутр. македонської революц. організації (ВМРО). ВМРО формувалася як централізована конспіративна оргція. Згідно зі статутом гол. метою ВМРО визначалося досягнення в складі Осман. імперії політ. автономії краю під гаслом «Македонія для македонців!». У березні 1895 в Софії (нині столиця Болгарії) на конгресі представників македонської еміграції було засновано Верховний македонський к-т (ВМК), гол. метою якого також було проголошення політ. автономії Македонії. Ініціатором створення цієї політ. структури був уряд Болгарії. Між ВМРО та ВМК розгорнулося гостре суперництво за зверхність у македонському визвол. русі. Осман. імперія під тиском Росії та Австро-Угорщини погодилася на здійснення реформ у македонських землях. «Мюрцштегські угоди» (жовтень 1903) передбачали: призначення до султанського уряду спец. рос. та австрійс. представників — спостерігачів за становищем християн. населення; реорганізацію жандармерії, суд. та адм. установ; новий адм.-тер. поділ македонських земель з урахуванням етнонац. інтересів. Навесні 1908 «ліве крило» ВМРО встановило контакти з політ. орг-ціями младотурків. «Праві» намагалися підпорядкувати діяльність ВМРО політиці уряду Болгарії, який надавав їм фінансову і військ. підтримку. Младотурец. революція 1908 внесла суттєві корективи в життя
сусп-ва македонських земель. Салоніки й Бітола (нині місто в Македонії) перетворилися на центри младотурец. партії «Об’єднання та прогрес». Після ухвалення червневої (1908) конституції влада младотурків оголосила заг. політ. амністію, згідно з якою бойовикам четницьких загонів дозволялося повернутися на Батьківщину. На заклик лідера «лівих» ВМРО Я.Санданського до македонських земель стали повертатися учасники македонського визвол. руху. Розчарування невтішними наслідками младотурец. революції для майбутнього М. призвели до розпаду ВМРО. Праве крило ВМРО заснувало власну «Спілку болгарських конституційних клубів». Водночас виникли подібні орг-ції з македонців прогрец. та просербської орієнтації. Відмова младотурків надати македонським землям автономію та започаткована ними політ. реакція спричинили відновлення збройного опору четніків. Відносини між християнами та мусульманами в македонських землях 1911— 12 загострилися настільки, що ісламські фанатики в деяких районах вчинили різанину правосл. населення. Зростання напруженості привело до формування Балканського союзу — антитурец. коаліції країн, який почав розглядати і перспективи вирішення «македонського питання». У жовтні 1912 країни в ультимативній формі зажадали від султана Мегмеда V здійснення реформ і надання автономії М. На початку 1-ї Балканської війни (див. Балканські війни 1912—1913) болг. війська зайняли сх. частину македонських земель, а сербські — західну. Після розгрому турец. військ лідери д-в Балканського союзу не згадували про надання автономії М. Позбавлена виходу до Адріатики Сербія вимагала як «компенсацію» територію Вардарської Македонії. Греція претендувала на Салоніки та на частини пд.-сх. македонських земель, Болгарія прагнула приєднання західномакедонських земель, які були звільнені грец. та сербськими військами.
Недомовленість щодо поділу території М. призвела до укладення в травні 1913 антиболг. сербсько-грец. угоди. Колишні союзники в червні розпочали 2гу Балканську війну. За її підсумками до Греції відійшла Пд. (Егейська) Македонія (48,5 % всієї території), до Сербії — Центр. та Зх. (Вардарська — 38 %), до Болгарії — Пн.-Сх. (Пірінська — 13,5 %). Поділ македонських земель негативно позначився на становищі македонсько-слов’ян. етнічної спільності. За підсумками Першої світової війни македонські землі були поділені між Грецією — «Егейська Македонія» (35 169 км2), Королівством сербів, хорватів і словенців (з 1929 — Королівство Югославія; див. Югославія) — «Вардарська Македонія» (25 713км2) — та Болгарією — «Пірінська Македонія» (6 798 км2). Ці країни зобов’язувалися гарантувати нац. меншинам захист життя, майна, громадян. прав, забезпечити свободу віросповідання, вживання рідної мови в школах тощо. Однак у дійсності влада на місцях розпочала політику нац. гноблення. У Королівстві Югославія населення Вардарської М. вважалось слов’янським, однак македонців називали «південними сербами», а територію, де вони жили, — «Південною Сербією». Серед македонців у «Вардарській бановині» (1929) здійснювалася політика сербізації. За часів Другої світової війни внаслідок окупації Югославії та Греції (квітень 1941) гітлерівською Німеччиною та її союзниками М. знову була піддана територіальному поділу. У жовтні 1943 гол. штаб Народно-визвол. армії Югославії та Партизан. загонів М. звернувся з маніфестом до македонського населення, в якому визначалося гол. завдання: звільнити край від «великоболгарських, албанських, македонських фашистів» та «великосербських і великоалбанських гегемоністів»; об’єднати всі македонські землі, населення яких увійде до «братнього союзу всіх південнослов’янських народів». Уряд Великої Британії виступив проти утворення «Федерації
південнослов’янських народів». У жовтні 1944 лідери антигітлерівської коаліції Й.Сталін і У.Л.Черчілль домовилися про розподіл «сфер впливу» на Балканах, згідно з яким у Греції визначилися брит. інтереси, а в Болгарії та Югославії отримував переважні позиції СРСР. На Кримській конференції 1945 лідер Великої Британії категорично висловився проти об’єднання Болгарії та Югославії. У липні—серпні 1945 в Югославії та Болгарії була розгорнута кампанія «із захисту егейських македонців» від утисків з боку грец. влади. Під час розгортання в Греції громадян. війни (1946— 49) Федеративна Нар. Республіка Югославія (ФНРЮ) перетворилася на гол. опору грец. комуніст. повстанців: зі складу греків і македонців на її території утворювалися військ. формування; армії надавалася військовотех. допомога; у Белграді (нині столиця Сербії) діяла радіостанція «Вільна Греція». Грец. уряд звинувачував Югославію та Болгарію в територіальних претензіях. Прагнення Югославії та Болгарії вирішити за підтримки СРСР власні територіальні проблеми відкидалися зх. союзниками антигітлерівської коаліції. На Паризькій мирній конференції 1946 Болгарії не вдалося домогтися приєднання Зх. Фракії, яка відійшла до Греції. Держ. статус отримала Вардарська М., яка, згідно із Січневою конституцією (1946) ФНРЮ, увійшла до складу ФНРЮ як рівноправний суб’єкт федерації під назвою Нар. Республіка Македонія (НРМ). Відповідно до конституції Соціаліст. Федеративної Респу-
445 МАКЕДОНІЯ
Македонія. Скоп’є. Бані Дауд-паша. 1484 (нині — Національна художня галерея Республіки Македонія). Фото початку 21 ст.
446 МАКЕДОНІЯ
бліки Югославія (СФРЮ) 1963 республіка отримала назву Соціаліст. Республіка Македонія (СРМ). За період входження до югославської федерації М. перетворилася на індустріально-аграрну країну. Македонськими вченими була створена абетка та здійснена кодифікація правопису македонської мови. У республіці відбулася розбудова системи освіти і науки та були проведені різноманітні заходи в межах «культурної революції». Підготовка фахівців з різних галузей знань здійснювалася в Ун-ті святих Кирила і Мефодія (Скоп’є), в Ун-ті св. Клемента Охрідського (Бітола) та в Пед. академії (Тетово). 1967 була заснована Македонська академія наук і мист-в, до складу якої ввійшли два десятки різнопрофільних ін-тів та наук. об’єднань. За підсумками вересневого референдуму 1991 р., 95 % його учасників висловилися за незалежність, суверенітет та вихід М. зі складу СФРЮ. Збори (парламент) республіки 17 вересня 1991 ухвалили Декларацію про держ. суверенітет Македонії, а в жовтні — Конституцію Республіки Македонія, згідно з якою вона була проголошена суверенною, самостійною, демократ. та соціальною д-вою. Зборами 14 лютого 1992 було ухвалено Закон про оборону Республіки Македонія, відповідно до якого утверджувалась оборонна самостійність д-ви та було розпочато формування Армії Республіки Македонія. 21 лютого 1992 між урядом Македонії та командуванням Югославської нар. армії (ЮНА) була укладена угода про вихід до 15 квітня 1992 підрозділів ЮНА з території республіки. Проте процес міжнар. визнання М. був заблокований Грецією, уряд якої зажадав зміни назви країни, відмови М. від затвердженої емблеми («зірка Вергіни») та скасування статей її конституції, що стосувалися захисту прав македонських меншин за кордоном. Збори республіки ухвалили поправки до конституції про відсутність територіальних зазіхань щодо сусідніх країн. Однак Греція в лютому 1994 запровадила екон. санкції
щодо М. та заблокувала її прийом до Ради Європи. Проте новостворена балканська країна була прийнята до Організації Об’єднаних Націй під назвою «Колишня югославська Республіка Македонія». Зважаючи на відсутність збройних сил М., під прапором ООН в країні було розміщено міжнар. миротворчий військ. контингент. Македонська зовн. політика стала ґрунтуватися на засадах рівної віддаленості від сусідніх країн та стратегічного партнерства із США, Європейським Союзом, НАТО. У листопаді 1994 було підписано американсько-македонський військ. договір «Про співробітництво та допомогу македонським збройним силам». У грудні 1995 Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй ухвалила резолюцію «Про європеїзацію Балкан», яка безпосередньо стосувалася М. У червні наступного року М. та ЄС підписали угоду про екон. та тех. співробітництво. У свою чергу НАТО (червень 1999) погодилася на розміщення в М. військ. підрозділів на період кризи в автономному краї Косово і Метохія (нині більшу частину краю обіймає визнана деякими державами світу Республіка Косово). США та ЄС стали надавати М. фінансову допомогу. 2001 в М. відбулася етнополіт. криза, спричинена низкою факторів. Серед внутр. причин насамперед були: нестабільність міжетнічних відносин, низький розвиток громадянського суспільства, централізація д-ви, невелика залученість представників нац. меншин до державно-адм. органів влади. Зовн. причинами стали: негативні наслідки Косовської кризи 1999 (дестабілізація соціально-екон. сфери, нестабільність кордонів, контрабанда зброї, наркотиків), підписання договору про делімітацію кордонів між Республікою Македонія та Союзною Республікою Югославія (лютий 2001) про обмін спірними прикордонними територіями автономного краю Косово і Метохія та М. На поч. 2001 розпочалися збройні виступи самопроголошеної албанської Армії нац. визволення Македонії (АНВМ) проти македонських сил
безпеки в прикордонних з автономним краєм Косово і Метохія селах. Метою АНВМ було досягнення албанської автономії Зх. М., федералізація д-ви, а згодом об’єднання з Республікою Косово як етапи реалізації ідеї т. зв. Великої Албанії. Ці гасла були підтримані албанськими політ. партіями в М. Паралельно з розгортанням збройного протистояння між АНВМ та урядовими військами кер-во д-ви в середині травня 2001 сформувало широку коаліцію у складі найбільш впливових македонських та албанських партій з метою досягнення стабілізації в д-ві. Протиріччя між цими партіями призвели до кризи урядової коаліції та ще більшого загострення етнополіт. ситуації в д-ві. Під тиском НАТО та ЄС кер-во д-ви пішло на переговори з АНВМ. Унаслідок трьохсторонніх переговорів за участі македонської сторони (президента, прем’єр-міністра, лідерів партій), кер-ва АНВМ та представників ЄС і США 13 серпня 2001 в м. Охрід було підписано рамковий договір («Охрідський договір»). Документ передбачав припинення збройного протистояння, прийняття поправок до конституції, насамперед, щодо визначення македонської д-ви у сфері освіти, мови, конфесій, децентралізації влади та реформуванні місц. самоврядування, у той же час він підкреслив суверенітет й унітарність македонської д-ви, її мультикульт. характер. Валовий внутр. продукт (ВВП) Македонії 2007 склав 5407 млн дол. США, частка ВВП на душу населення — 2646 дол. США. Найбільша частка у структурі ВВП припадає на сферу послуг (46,4 %); переробну промсть (бл. 18,4 %), сільс. госп-во, рибальство, лісове госп-во (9,4 %), буд-во (5,7 %). Основою видобувної пром-сті країни є феросплави, вироби зі сталі; пром-сті буд. матеріалів — цемент. Певного розвитку набула фармацевтична пром-сть. Імпорт товарів та послуг до М. значно переважає експорт. Торг. дефіцит 2006 склав 1337 млн дол. США. Важливими статтями експорту македонських товарів є феронікель, прокат заліза
та сталі, вироби легкої пром-сті (одяг), сільс. госп-ва (тютюн, вино). Гол. імпортованими товарами є нафтопродукти, прокат заліза та сталі, автомобілі, машинне і транспортне обладнання, електроенергія. Україна визнала Республіку Македонія 23 липня 1993, офіц. дипломатичні відносини між обома країнами були встановлені 20 квітня 1995. Розвиток відносин відбувається на основі договірно-правової бази (понад 30 договорів та угод). Реалізація співробітництва найінтенсивніше проходила в торговельно-екон., військово-тех., наук. та культ. сферах. Літ.: Шофман А.С. Очерки по истории Македонии и македонского народа, т. 1—2. Казань, 1960; Македония: Сборник от документы и материалы. София, 1978; История македонского народа. Скопье, 1986; Британски дипломатически документи по българския национален въпрос, т. 1 : 1873—1893. Софія, 1993; ИлинденскоПреображенско въстание. София, 1994; Национално освободителното движение на македонските и тракийските българи, т. 1. Софія, 1994; Документи за Македания на българската емиграция в САЩ, Канада и Австралія (1909—1945). Софія, 1995; Бурбига В.А. Македонське питання в російському слов’янознавстві та публіцистиці (1893—1912). Х., 1997; Македония. Путь к самостоятельности: Документы. М., 1997; Стрельчук Н.В. Македонія: нарис історії національно-визвольного руху (остання третина ХIХ ст. — початок ХХ ст.). Чернівці, 1999. В.І. Яровий.
манд. нім. військ у Румунії. З листопада 1918 до грудня 1919 інтернований у Франції, від 1920 — у відставці. П. у Бурґгорні неподалік сща Габіґгорст (Нижня Саксонія, Німеччина). Літ.: Португальский Р.М. и др. Первая мировая война в жизнеописаниях русских военачальников. М., 1994; Военная энциклопедия, т. 4. М., 1999. Л.В. Гриневич.
полоненими. У міжвоєнні роки на місці поховань січовиків створено меморіальний військ. цвинтар на М., який зберігся і став місцем щорічного вшанування борців за незалежність і соборність України. Подвиг українців на М. став темою багатьох науково-істор. досліджень та патріотичних літературно-мистецьких творів. Літ.: Українські Січові Стрільці. 1914—1920. Львів, 1935; Ріпецький С.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МАКЕДОНІЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
та ін. Столиця — м. Скоп’є. Адм.-тер. поділ: 30 районів, які поділяються на 123 муніципалітети. Офіц. мова — македонська. Грошова одиниця — денар. Релігія — православні (67 %; Македонська правосл. церква), мусульмани (30 %), ін. (3 %). До виникнення в пн.-сх. частині Балканського п-ова рабовласницької Македонської д-ви ці землі були заселені фракійськими та іллірійськими племенами. У 5—2 ст. до н. е. М. складалася з гірської Верхньої частини та приморської, рівнинної, — Нижньої. За часи правління царів династії Аргеадів відбулося поступове політ. об’єднання Верхньої і Нижньої М. Військова, грошова та ін. реформи царя Архелая 