ЛЯПУНОВ Олександр Михайлович (06.06(25.05).1857—03.11. 1918) — математик і механік. Професор (1893), академік Петерб. АН (1901; з 1914 — Петрогр., з 1917 — Рос. АН). Брат С.Ляпунова (1859—1924, був композитором) і Б.Ляпунова (1862—1943, ученийславіст, з 1923 — академік Рос. АН). Н. в м. Ярославль (нині місто в РФ) у сім’ї Михайла Васильовича і Софії Олександрівни
Ляпунових. 1863 батько вийшов у відставку (з посади дир. Демидовського ліцею; перед тим був зав. обсерваторії Казанського унту) і сім’я переїхала до маєтку матері в Симбірській губ. Початкову освіту здобув удома під кервом батька. Після смерті батька (1868) навч. в родині дядька — Р.Сеченова (брат І.Сеченова). Там подружився зі своєю двоюрідною сестрою Наталією (у майбутньому стала його дружиною). 1870 з матір’ю і братами переїхав у м. Нижній Новгород (нині місто в РФ), поступив у 3-й клас г-зії. 1876 закінчив із золотою медаллю г-зію і поступив на природниче від-ня фіз.-мат. ф-ту Петерб. ун-ту. Спочатку слухав курс хімії (його читав Д.Менделєєв), а потім перейшов на мат. від-ня. Відвідував і ретельно конспектував лекції П.Чебишева (1821—94). 1880 удостоєний золотої медалі Петерб. ун-ту за виконану під кер-вом проф. Д.Бобилева роботу з гідродинаміки. По закінченні ун-ту залишений на кафедрі механіки для підготовки до професорського звання. 1881 в «Журнале Физико-химического общества» оприлюднив 2 свої перші статті «О равновесии тяжелых тел в тяжелых жидкостях, содержащихся в сосуде определенной формы» і «О потенциале гидростатических давлений». 1882 здав магістерські екзамени. У січні 1885 захистив магістерську дис. на тему: «Об устойчивости эллипсоидальных форм равновесия вращающейся жидкости». Цього ж року отримав ступінь магістра прикладної математики і весною був затверджений у званні приват-доцента. Невдовзі прийняв запрошення від кафедри механіки Харків. унту (нині Харківський національний університет) і з осені почав читати в Харкові лекції і вести практичні заняття з механіки. 17 січня 1886, під час канікул, одружився в Санкт-Петербурзі з Н.Сеченовою й приїхав з нею до Харкова. Від 1887 (і до 1893) водночас з роботою в ун-ті читав курс аналітичної механіки в Харків. технологічному ін-ті. Деякі новаторські ідеї друкував у виданні «Сообщения Харьковского математического общества». Після того, як на Заході почали з’являтися дослідження, в яких були
403 ЛЯПУНОВ
О.М. Ляпунов.
404 ЛЯПУШКІН
І.І. Ляпушкін.
В.Г. Ляскоронський.
використані його розробки, однак посилань на його публікації не було, почав друкуватися у франц. журналах. Листувався з франц. математиками Ж.-А.Пуанкаре (1854—1912) і Ш.-Е.Пікаром (1856—1941). 30 вересня 1892 захистив у Московському університеті докторську дис. на тему: «Общая задача об устойчивости движения» (ця робота випередила час, лише для тех. можливостей серед. 20 ст. вона стала актуальною, тоді ж була перекладена іноз. мовами, а її автор визнаний одним з найвизначніших математиків). 1893 отримав звання ординарного професора Харків. ун-ту. Від жовтня 1889 був заст., а з 1891 — головою Харків. математичного т-ва і редактором його друкованого видання. 1900 обраний чл.-кор. Петерб. АН. Від 1901 працював у комісії, створеній радою Харків. ун-ту у зв’язку з розробкою нового статуту ун-ту. 6 жовтня цього ж року став ординарним академіком по фіз.-мат. від-ню (прикладна математика) Петерб. АН. За період роботи в Харків. ун-ті з 1893 до 1902 опублікував 20 фундаментальних праць. 1902 переїхав до С.-Петербурга, займався наук. дослідженнями. 1903 надрукував «Исследования по теории фигур небесных тел». 1905 оприлюднив теорію, що спростувала космогонічну гіпотезу утворення супутників планет англ. астронома Дж.Г.Дарвіна (сина Ч.-Р.Дарвіна; спір між Л. і Дж.-Г.Дарвіном тривав до 1917, доки Дж.Г.Джинс виявив помилку в розрахунках Дж.-Г.Дарвіна і цим підтвердив істинність теорії Л.). Від 1906 працював над роботою «О фигурах равновесия, мало отличающихся от эллипсоидов, вращающейся однородной массы жидкости» (видана франц. мовою в 4-х частинах упродовж 9-ти років; на думку фахівців, ця праця відкрила нові горизонти для небесної механіки). 1908 брав участь у 4-му Міжнар. мат. конгресі в Римі. Був іноз. членом Академії в Римі, чл.-кор. Паризької АН. Улітку 1917 у зв’язку з погіршенням здоров’я дружини виїхав до свого брата Бориса в Одесу. 1918 прийняв запрошення Новорос. ун-ту (нині Одеський націо-
нальний університет) прочитати там курс лекцій і з осені почав викладати для професорів і студентів старших курсів результати своїх останніх робіт. Після смерті дружини (31 жовтня) покінчив життя самогубством, залишивши заповіт поховати його в одній могилі з нею. Похований в Одесі. На його могилі в день 100річчя з дня його народження встановлено обеліск з написом: «Создатель теории устойчивости движения, учения о фигурах равновесия вращающейся жидкости, методов качественной теории дифференциальных уравнений, автор центральной предельной теоремы теории вероятностей и других глубоких исследований в области механики и математической статистики». 1963 його іменем названо один із провулків Одеси. 1982 на території Одес. ун-ту йому встановлено пам’ятник. В Ін-і математики, економіки і механіки при Одес. ун-ті засновано (у 1990-х рр.) премію ім. О.Ляпунова. Праці: 1948. Избранные труды. Л.,
Літ.: Бузескул В.П. Александр Михайлович Ляпунов и Харьковский университет 80-х годов: Страничка из личных воспоминаний. «Ученые записки Высшей школы г. Одессы», 1922, т. 2; Геронимус Я.Л. Очерки о работах корифеев русской механики. М., 1952; Parks P.C. A.M. Lyapunov’s stability theory — 100 years on. «IMA J. Math. Control Inform», 1992, vol. 9, nr. 4; Кизилова Н.Н. та ін. Александр Михайлович Ляпунов. Биобиблиографический указатель. Х., 2007; Ляпунов Александр Михайлович (1857— 1918 гг.). Web: http://www.mechmath.univer.kharkov.ua/theormech/lapunov.html. Д.В. Грузін.
та Битицьке городище. На основі аналізу здобутих археол. матеріалів дійшов висновку, що в епоху заліза на території Дніпровського лісостепового Лівобережжя безперервної осілості (генетично поєднаних між собою поколінь людей) не було, періоди осілості тут були порушені вторгненнями кочівників. На його думку, в цьому регіоні можна виділити 3 окремих періоди осілості: скіф. епоха 7—3 ст. до н. е. (див. також Скіфи), черняхівська культура 3— 4 ст., слов’ян. к-ра 8—9 ст. На території Правобережжя, однак, слов’яни з’явилися дещо раніше, у 6—7 ст., що, як він вважав, було пов’язано з їхнім рухом у Сх. Європу із заходу і частково з Подунав’я. У подальшому відстоював тезу про монолітність слов’ян. к-ри 6—7 ст. в Сх. Європі і що саме на основі цієї к-ри після досягнення нею у 8—9 ст. високого рівня розвитку склалася к-ра Давньорус. д-ви. Матеріали Волго-Донської експедиції (1949—51), у складі якої він працював, дали йому підстави висунути гіпотезу, підтверджену нині, про неоднорідність етнічного складу салтівсько-маяцької культури, до неї входили аланські (див. Алани) та болг. племена. П. у м. Ленінград (нині м. Санкт-Петербург). Праці: Городище Новотроицкое. М.—Л., 1958; Днепровское лесостеповое Левобережье в эпоху железа. М.— Л., 1961; Славяне Восточной Европы накануне образования древнерусского государства (VIII — первая половина IХ в.). Л., 1968. Літ.: Памяти Ивана Ивановича Ляпушкина (1902—1968). «Советская археология», 1969, № 3; Левина Р.Ш. Список печатных работ И.Ляпушкина. «Краткие сообщения Института археологии АН СССР», 1971, вып. 25. С.П. Юренко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛЯПУНОВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
