ЛЮТИЙ-ЛЮТЕНКО Іван Макарович (отаман Іван Гонта; 24.06.1897—19.03.1989) — один з керівників повстанського руху в Україні 1918—1922, підприємець, меценат. Н. в Капустянському лісництві поблизу с. Товмач (нині село Шполянського р-ну Черкас. обл.) в сім’ї лісника. Батько — Макар Минович. Мати — Євгенія Цибульська. Закінчив 4класну земську школу і потім курси Паршина в Москві. З початком Першої світової війни служив у 8-му Моск. гренадерському полку. Був направлений на навчання для отримання офіцерського звання, закінчив Омську школу прапорщиків. 1916 приїхав до Києва, звідти — до штабу 2-ї д-зії в м. Ромни, урешті-решт був призначений помічником командира 12-ї роти 290-го полку, що дислокувався в Черкасах. 1917, після революц. владних змін на території Російської імперії, 290-й полк визнав Українську Центральну Раду і брав участь у військ. діях проти більшовиків (див. Війна Радянської України за підтримки РСФРР проти УНР 1917—1918). Неподалік ст. Гребінка Л.-Л. був поранений, однак невдовзі повернувся в стрій, брав участь у бою біля ст. Бобринська (нині станція ім. Т.Шевченка). Потому на деякий час склав
зброю. За Директорії Української Народної Республіки призначений командиром 25-го Черкас. окремого куреня Армії Української Народної Республіки (дислокувався в м. Сміла). Служив у Запорізькому корпусі Армії УНР. Захворів на тиф, лікувався в Умані. По встановленні в Умані рад. влади повернувся до рідного села, організував там місц. самооборону для захисту проти мародерів. Одружився. Запроваджені більшовиками каральні операції проти селян змусили його приєднатися до загону отамана С.Гризла й очолити повстанську боротьбу в районі урочища Холодний Яр. Узяв прізвисько Гонта. Взаємодіяв з отаманами Л.Загороднім і С.Заболотним, які стояли в Чорному лісі. Не раз організовував наскоки на регулярні частини Червоної армії (див. Радянська армія), здійснив рейд на Херсонщину, мав зв’язки з Державним центром УНР на еміграції. За деякими джерелами, наприкінці 1920 був обраний Гол. отаманом Холодного Яру (див. Холодноярська республіка). З припиненням на укр. землях відкритого військ. опору рад. владі, а також оголошенням рад. владою амністії повстанцям емігрував у березні 1923 до Польщі. Деякий час утримувався під вартою в Перемишлі (нині м. Пшемисль, Польща), був у таборі для інтернованих у Каліші. За сприяння колиш. знайомих, в с. Іванцевичі на Поліссі заснував Укр. еміграційний к-т, опікувався діяльністю місц. укр. хору, театру, школи. Займався комерцією. Через утиски польс. властей переїхав до м. Великі Мости, працював там на ф-ці. Після окупації Польщі вермахтом (див. Друга світова війна) став директором Кооп. союзу в м. Холм (нині м. Хелм, Польща). Допомагав звільненню військовополонених українців Червоної армії з нім. концтаборів. 4 червня 1942 був заарештований гестапо. Півроку утримувався в тюрмі в м. Люблін (Польща). Був звільнений на прохання укр. громади м. Холм, яке підтримав архієрей Іларіон (Огієнко). Напередодні вступу до м. Холм військ Червоної армії організував відправку українців до Словаччини. Потому жив у м. Мюнхен (Німеччи-
на). 1947 був обраний головою Парафіяльної ради УАПЦ Святої Покрови, фінансував проведення Собору УАПЦ. 1951 з родиною (з новою сім’єю та сином від першого одруження) виїхав до Марокко. Оселився в Рабаті (столиця Марокко). Став одним з організаторів проведення в Марокко днів пам’яті С.Петлюри. 1956 з родиною виїхав до США. Оселилися в Нью-Йорку, заснував там власну комерційну фірму. Брав участь у церк. і громадськополіт. орг-ціях, матеріально підтримував укр. громад. інституції та Українську автокефальну православну церкву. 1986 написав спогади «Вогонь з Холодного Яру». Окрім опису боротьби укр. повстанців за незалежність 1917 —22, виклав у них також свої пізніші спостереження за проявами укр. патріотизму. П. у США, похований на укр. цвинтарі св. Андрія в Бавдн-Бруці (шт. Нью-Джерсі). Тв.: Вогонь з Холодного Яру: Спогади. Детройт, 1986. Літ.: Коваль Р. Отамани Гайдамацького краю. К., 1998; Захарченко П. та ін. У поході за волею (селянсько-повстанський рух на Правобережжі України у 1919 році). К., 2000; Коваль Р. Іван Лютий-Лютенко, звенигородський отаман. В кн.: Коваль Р. Коли кулі співали: Біографії отаманів Холодного Яру і Чорного лісу. К.—Вінниця, 2006; Те саме. Web: http://ukrlife.org/main/evshan/kulizza.html.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛЮТИЙ-ЛЮТЕНКО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
