ЛЮБЕНСЬКИЙ Станіслав (1573 —06.04.1640) — польс. історик. Походив із серадзької землі (Ве-
Любенський С. «Stanislai Lubienski episcopi Plocensis opera postuma: historica, historo-politica variique discursus, epistolae et aliquot orationеs…» Антверпен, 1643. Титульний аркуш.
ликопольща), був братом примаса Польс. королівства Мацея Любенського. Навч. в Польщі та в Італії, де здобув титул д-ра обох прав (світського та церк.); тоді ж прийняв священицький сан. Повернувшись до Речі Посполитої, став прихильником короля Сигізмунда ІІІ Ваза. На його початкову кар’єру вплинули родинні зв’язки з єпископом та канцлером коронним Мацеєм Пстроконським. Король Сигізмунд III Ваза зробив Л. дворянином королівським (див. Дворянин господарський) та довіреним секретарем (1591), їздив з ним до Швеції (1593—94). Л. брав участь (на боці короля) у подіях, пов’язаних з антикоролів. виступом шляхти (рокош М.Зебжидовського 1606— 08); бував послом (депутатом) на вальні сейми та до вищих суд. органів (Радомського трибуналу). Після номінації на каноніка гнєзненьського (1608) був серед оточення канцлера Вавжинця Гембицького. 1613—14 займався упорядкуванням королів. архіву, мав доступ до конфіденційних придворних документів. Отримав посади каноніка та архідиякона краківського (1613), а також тинецького абата (1618). 1622 став луцьким катол. єпископом (проте на території єпископства бував зрідка), 1627 перейшов на єпископську кафедру в Плоцку (Польща). Як регент коронної канцелярії (з 1617) висувався на посаду підканцлера (1625—31). У різні роки написав лат. мовою кілька істор. праць (збірка з 19-ти творів надрукована за його бажанням вже по його смерті — 1643 в Антверпені; нині місто в Бельгії). З них найбільше відомі (завдяки пізнішому польс. перекладу) «Короткий опис поїздки до Швеції Сигізмунда III» та «Громадянський бунт у Польщі, що 1606 року почавшись, до 1608 року тривав» (хроніка часів рокошу М.Зебжидовського). Обидві праці містять чимало укр. сюжетів (Косинського повстання 1591— 1593, татар. напад 1606, стосунки укр. шляхти з рокошанами). Згадки про укр. події, про козаків та лісовчиків є також в ін. працях, зокрема в «Оцінці помилок твору Юлія Беллі “Лавровий вінок австрійців”» (написана, імовірно, 1630), «Дисертації про право Корони Польської на Російське
Московське панство», кількох невеликих листах і реляціях за 1620—22 (Цецора і Хотин; див. Цецорська битва 1620, Хотинська війна 1621). Л. особисто підготував (1628) до видання (здійснене, однак, посмертно — 1672) текст «Rerum Polonicarum…» Р.Гейденштейна (при цьому доопрацював, зокрема, книги 9—12, із сюжетом про козацьку війну С.Наливайка включно). Праці: Stanislai Lubienski episcopi Plocensis opera postuma: historica, historo-politica variique discursus, epistolae et aliquot orationes… Antverpiae, 1643. Літ.: Dlugosz J. Stanislaw ;ubien`ski (1573—1640) — biskup, podkanclerzy, historyk-polemista. В кн.: Studia historyczno-prawni. Opole, 2004; Вирський Д. Річпосполитська історіографія України (XVI — середина XVII ст.), ч. 1—2. К., 2008. Д.С. Вирський.
полчичем відбулася не 1016 (оскільки ще з літа 1015 кн. Святополк Ярополчич знаходився в Кракові при дворі тестя), а пізніше, можливо 1019 (і сталася не під Любечем). Разом з тим, деякі вчені вважають, що 1016 новгород. кн. Ярослав Мудрий міг битися біля Любеча, однак не із кн. Святополком Ярополчичем, а з ін. претендентом на київ. стіл — здогадно, зі своїм братом, тмутороканським кн. Мстиславом Володимировичем. Є також підстави вважати, що у битві під Любечем 1016 Мстислав Володимирович бився не з Ярославом Володимировичем, а з Борисом Володимировичем і саме в ході цієї битви, або одразу після неї, Борис і загинув. Літ.: Ильин Н.Н. Летописная статья 6523 и ее источник. М., 1957; Королюк В.Д. Западные славяне и Киевская Русь в X—XI вв. М., 1964; Котляр М.Ф. Останній князь дружинної Русі. «УІЖ», 1999, № 2. М.Ф. Котляр.
На поч. 1990-х рр. В.Вечерський порівняв цю реконструкцію з даними писемних джерел про Любеч (інвентар 1606, план 1749) і дійшов висновку, що розкопані Б.Рибаковим споруди насправді
375 ЛЮБЕЦЬКИЙ
слід датувати 16 — поч. 18 ст. Зокрема, реконструйований 3-поверховий палац В.Вечерський ототожнив з описом «старого дома, построенного прежним Мазепой». Літ.: Рибаков Б.А. Раскопки в Любече в 1957 г. «Краткие сообщения Института истории материальной культуры АН СССР», 1960, вып. 79; Його ж. Любеч — феодальный город Мономаха и Ольговичей. «Краткие сообщения Института археологии АН СССР», 1964, вып. 99; Вечерський В. Що знайшов академік Рибаков? «Старожитності», 1992, № 8; Його ж. Любецькі укріплення 11—18 ст. «Пам’ятки України», 1996, № 3—4. Д.Я. Вортман.
Любецький замок. Вигляд з північного заходу. Реконструкція Б. Рибакова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛЮБЕНСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
